Основа світогляду
Автор: Грабовський Віктор
м. Київ

"Актуальні проблеми науково-педагогічного спадщини Івана Огієнка – митрополита Іларіона" – називалася Всеукраїнська науково-практична конференція, що відбулася в Українському гуманітарному ліцеї Київського Національного університету імені Тараса Шевченка 24-26 січня під егідою Міністерства освіти і науки. І одразу потрібно зазначити: подібна конференція могла відбутися тільки там, де ідеї митрополита Іларіона втілюється в конкретні справи, у закладі, який зумів належно поєднати теорію та практику педагогічних засад, зокрема й науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка. Саме тому про певні етапи її перебігу слід розповісти докладніше. Знайомтесь: директор УГЛ Ганна Стефанівна Сазоненко та майбутні випускники ліцею.

Основа світогляду

"Актуальні проблеми науково-педагогічного спадщини Івана Огієнка – митрополита Іларіона" – називалася Всеукраїнська науково-практична конференція, що відбулася в Українському гуманітарному ліцеї Київського Національного університету імені Тараса Шевченка 24-26 січня під егідою Міністерства освіти і науки. І одразу потрібно зазначити: подібна конференція могла відбутися тільки там, де ідеї митрополита Іларіона втілюється в конкретні справи, у закладі, який зумів належно поєднати теорію та практику педагогічних засад, зокрема й науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка. Саме тому про певні етапи її перебігу слід розповісти докладніше. Знайомтесь: директор УГЛ Ганна Стефанівна Сазоненко та майбутні випускники ліцею.

Власне там, де від учня до прибиральниці – спостерігаєш особливу ауру доброзичливості, де не тільки у привітанні чи в бажанні відповісти на твоє запитання, але й у погляді вловлюєш готовність господаря становища прийти гостеві на допомогу, таке виховне середовище – реальність. Як пройти до киигозбірні, де відбудеться "круглий стіл", на якому поверсі розташувалася картинна галерея, – не можна підготувати учнів до випадкових запитань, – видаю, що вони самі зацікавлені в доброму гуморі гостей ліцею, бажають відповісти якнайточніше, просто допомогти... А як поважніють усміхнені ці обличчя, коли йдеться про святиню – Державний Гімн, Прапор, українську мову, з якою увагою вслухалися вони в реферати наставників і ровесників, коли йшлося про суспільну відповідальність за життєздатність патріотичних переконань! А на конференції лунали й принципові випади проти обивательського ставлення – за Огієнком – до власної участі в житті суспільства. "Роздуми про почуття меншовартості", виголошені учителем фізики Михайлом Кононенком, спонукали присутніх усвідомити: той, хто не знає і не поважає твоєї мови – наймит або окупант.
У виступах заступника директора з науково-методичної роботи УГЛ Оксани Салати, викладачів педагогіки педколеджу КНУ імені Тараса Шевченка Ольги Завалій, Євгенії Ярошенко, як і асистенту Оксани Бабіної, йшлося про належну учителя й родинного виховання в науковій спадщині І.Огієнка, а також про досить гострі проблеми освіти в Україні. Учениця УГА Поліна Ювченко зацікавила присутніх дослідженнями Івана Огієнка в царині дохристиянських вірувань українців, а студентка факультету соціології та психології КНУ Ольга Ягупова – засадами особистості педагога за І.Огієнком. Власне, ці та інші теми знайшли продовження за післяобіднім "круглим столом", але особливо схвилював присутніх пафос аспіранта Академії Збройних Сил Євгена Литвиновського: духовна спадщина митрополита Іларіона тільки тоді зможе прислужитися суспільству, коли суспільство створить відповідне духовне оточення для кожного громадянина. А без належного забезпечення життєдіяльності рідної мови, шанобливого ставлення до національної культури й історії повноцінний громадянин неможливий. Якщо ми сьогодні ж не подбаємо про становлення виховного оточення молоді – студентів, офіцерів міліції – ми втратимо своє право на духовну спадщину вождів нації, зокрема й митрополита Іларіона.
Важко було не пристати до думки молодого ад’юнкта – його у устами говорило саме сьогодення.

Чи моральність можлива без релігії?
Як можна було переконатися матеріалах архіву Алли Марушкевич, правнучки митрополита Іларіона, демонструвався на конференції, на початку минулого століття це питання дискутувалося досить активно, але гору взяв кантівський принцип суспільної поваги до ближнього. Таким чином обов’язок кожного з живих обмежується лишень тим, аби не зачепити самолюбства ближнього. А це, на жаль, і вкорінює гординю, котру Євангеліє визнає джерелом усякого зла. Що сталося через це – відомо: світ було залито кров’ю ближніх задля "рівності та братерства".
Чому ж такою недоступною виявилася Заповідь Христа "Люби свого ближнього як самого себе", – цієї найсоціальнішої науки людської історії, як вважав Іван Огієнко? Тому, що служіння Господові означало служіння народові. А совість потрібно було визнати присутністю Господа в наших земних справах.
Безбожництво вдалося до людських жертвоприношень – в ім’я Революції. Та закладалася хибна теза, як постулат, ще в духовних училищах! Митрополит Іларіон наводить яскравий пророчий приклад перекручення, якщо не фальсифікації, Послання Апостола Павла до Євреїв 6.7, у якому сказано: "...земля, що п’є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх не вирощує – вона благословення від Бога приймає". Нам дісталася в спадок надзвичайно важлива соціальна наука апостола Павла, підкреслює митрополит Іларіон: "Земля родить рослини, добрі для тих, хто їх вирощує", – цебто для хліборобів, для селян, що працюють па своїй землі. Це головна, засаднича теза Христового Вчення! А що ж зробила із заповіддю Божою Російська Церква? У мільйонах примірникiв розпоширила Божу науку, викрививши її гуманістичну суть: "Земля, пившая многократно сходящій на нее дождь и произращающая злак, полезный тем, для которых и возделывается, получает Благословение от Бога". (Це дослівний передрук усіх попередніх видань!) Як бачимо, тут рослини "полезны тем, для которых и возделываются", – немовби самим Господом узаконене закріпачення селянина! Чи можна согрішити дужче?! Тож митрополит 1ларіон пояснює, що саме через подібні відступи від правди Христової християнізація світу не могла відбутися повна, а отже й народ не міг сприйняти повної християнізації, вiдійшовши духовно від своєї інтелігенції.
Наголошуючи у своїх працях на первнях істини, Огієнко i сьогодні намагається об’єднати національні духовні сили проти захланного безбожництва й національного нігілізму, зрештою, так само, як Вернадський, Грушевський, Липинський та інші великі вчені й патріоти, чиї імена звучать нині усе частіше, –. наголосив академік, директор Інституту українознавства Петро Кононенко. І Всеукраїнська наукова-практична конференція "Актуальні проблеми науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка – митрополита Іларіона" – одне з найяскравіших потверджень сказаному, Духовна праця таких світочів, як він – спасенний якір в океані зла.
Людина – це світогляд
Відкриваючи нашу конференцію, директор ліцею, кандидат педагогічних наук, заслужений учитель Ганна Сазоненко зупинилася на тих зернах-ідеях Огієнка, яким судилося прорости в освітньому просторі України. Слідом за вченим і митрополитом вона підкреслила, що національна освіта – головна засада нашого світогляду, і саме їй мусимо підпорядковувати свої зусилля в громадянській та педагогічній діяльності. Розвиваючи що ж проблему в площині науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка, доцент кафедри соціальної роботи і педагогіки КНУ Алла Марушкевич нагадала присутнім істину, заповідану митрополитом: люди стають великими тільки тоді, коли народ прагне їх мати. Саме тому й мусимо вписати ідеї вченого в науково-педагогічний контекст часу, – виснував професор, декан факультету соціології та психології КНУ, член-кореспондент НАН Володимир Євтух, який вів конференцію. – Тільки так зможемо донести їх до найширших верств українського народу.
Перші ластівки, що засвоїли високу траєкторію патріотичного польоту, вже готові випурхнути з гнізда. Діти ростуть хутко. А міць крилам дають не тільки знання, – пісня, художнє слово, котрі плескаються тут особливо пильно.
Як не дивно, гуманістичними ідеями митрополита Іларіона, здається, не менше від педагогів і учнів перейнялися камбоджійські художники Ук Дара Чан та Пхеви Муні Чінда, твори яких були виставлені в імпровізованій картинній галереї ліцею. Творча дружба між митцями й керівництвом закладу не тільки переросла у щиру приязнь, – стала запорукою гармонійного виховання молоді, збагачення світогляду вчителів. Адже, до прикладу, живописні полотна Чінди – справжні шедеври української культури! Залюблений в українську природу, художник перевершив самого себе – великий Куїнджі аплодував би йому, – визнав керівник "круглого столу", директор Інституту трансформації суспільства, доктор економіки Олег Соскін. – У парі з оригінальною графікою Чана, вони витворюють особливий творчий мікроклімат. Змушують мислити!
Справді, мікроклімат у ліцеї унікальний, – про нього не забули сказати і заступник Держсекретаря Григорій Науменко, виголошуючи вітальне слово вхід Міністерства освіти і науки, і добродій Андрій Вовк, вручаючи Ганні Стефанівні Сазоненко Почесну Грамоту Кабміну та пам’ятний Знак. Саме такий психологічний мікроклімат і спроможен дати життя людям, здатним і на співчуття, й на самопожертву – в ім’я свого ближнього, якого мусиш возлюбити так, як Господа.
Що може бути простішого? Увіруй – і возлюби. Як заповідано: "Усім серцем своїм і всією душею своєю, і всією своєю силою".
Мусиш. Якщо вважаєш себе людиною – чолом віку сього.