Від фальшивих романтичних закликів до прагматизму практичних дій
Автор: Лукашенко Віктор
директор Кримської Філії НДІУ

У статті стисло висвітлюється практична діяльність НДІУ МОНУ за останні півроку в Автономій Республіці Крим з головних напрямків: розробка історико-теоретичних, методологічних та практичних проблем українознавства; впровадження нових технологій; координація українознавчих досліджень; підготовка викладачів-українознавців.

Ключові слова: регіональна модель, криза змісту освіти, проект, концентр, угода.

От фальшивых романтичных призывов к прагматизму практических действий

В статье кратко освещается практическая деятельность НДИУ МОНУ за последних полгода в Автономной Республике Крым по главным направлениям: разработка историко-теоретических, методологических и практических проблем украиноведения; внедрение новых технологий; координация украинознавчих исследований; подготовка преподавателей-украиноведов.

Ключевые слова: региональная модель, кризис содержания образования, проект, концентр, соглашение.

From False Romantic Appeals to Pragmatism of Practical Actions

In the article author examined half-yearly practical activity of Ukrainian Study Scientific Research Institute in Autonomy Republic of Crimea in such main directions as development of historical-theoretical, methodological and practical problems of Ukrainian study; introduction of new technologies; coordination of Ukrainian study researches; training of Ukrainian study teachers.

Key words: regional model, crisis of content of education, project, concenter, agreement.

Від фальшивих романтичних закликів до прагматизму практичних дій

У статті стисло висвітлюється практична діяльність НДІУ МОНУ за останні півроку в Автономій Республіці Крим з головних напрямків, визначених для інституту постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2000 року, а саме:
1. Розробка історико-теоретичних, методологічних та практичних проблем українознавства.
2. Впровадження нових технологій.
3. Координація українознавчих досліджень.
4.Підготовка викладачів-українознавців.
Завдання статі – поінформувати читача про вже зроблені практичні кроки в зазначеному регіоні та викласти концептуальні принципи конструювання, вибудови і впровадження моделі можливої організаційної діяльності регіональної системи освіти у зазначених вище напрямках та обґрунтувати актуальність і наявність її у зазначеному регіоні з припущенням можливого використання моделі в інших регіонах України.
Маємо на меті запросити до участі у спільній роботі по розробці подібної регіональної моделі всіх зацікавлених в цьому освітян, науковців, керманичів освіти, держслужбовців з регіонів України і не тільки. Але при тому не стверджуємо, що така модель є категорично необхідною у будь якому куточку України з трьох причин:
– кожен регіон має бути самостійним в обранні або не обранні для себе тієї чи іншої моделі через специфіку суто притаманних лише цьому регіону особливостей;
– зазначена модель не є остаточною і ніколи такою не стане, якщо згадати вислів великого іспанця Сальвадора Далі: “Не бійтесь досконалості, бо її взагалі не існує”.
– започаткування, а зараз вже й впровадження в Автономній Республіці Крим зазначеної регіональної моделі стало можливим лише за умови спільної діяльності на засадах взаємодопомоги та сприяння НДІУ МОНУ і Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського з Верховною Радою, Радою Міністрів, МОН Автономної Республіки Крим, КРІППО, мерії м.Сімферополь, НВК “Українська школа-гімназія” в м.Сімферополі, а її існування, розвиток і майбутнє залежить, в першу чергу, від державницького ставлення до державної мови нової влади.

Що спричинило виникнення ідеї зазначеної моделі і саме в Автономній Республіці Крим?
Згадаймо, що система освіти, як і будь-яка система, є консервативною. І саме тому процес її зміни або, як у нас полюбляють із захопленням висловлюватися чиновники та можновладці перед зголоднілими внаслідок жебрацької заробітної плати очима вчителів, процес модернізації – оновлення триває завжди довго і нелегко, а іноді дуже болісно для суспільства і з далеко не завжди бажаними наслідками для економіки та й взагалі для будь-якої необхідної і життєво важливої соціально-політичної сфери держави. Тим більше, що українська освіта у сучасній епосі постмодернізму як невід’ємна частина і вагомий здобуток світової цивілізації так само потерпає від кризових явищ світової, в тому числі і європейської кризи освіти, як і будь-яка національна освіта у будь-якій країні світу.
Доречно згадати, що джерелом світової кризи освіти, звідки не згасаючим струмом витікають згадані попередньо негативні явища, є суперечність між безперервно триваючим розширенням обсягів інформації, яка має бути засвоєна за період навчання, потребою набуття навичок адаптації до неперервного засвоєння і застосування нових знань упродовж життя – з одного боку, та обмеженою у часі протяжністю періоду навчання – з іншого (1).
Але на відміну від європейських держав, юридичне (бо де-факто Україна була, є і завжди буде європейською державою) інтегрування до яких є нагальною та безумовною необхідністю для України, переважна більшість освітянських українських функціонерів-управлінців всіх без виключення рівнів та регіонів, які самі себе нарекли менеджерами освіти нового покоління, блюзнірсько замаскували під гаслами модернізації або оновлення освіти рішуче небажання саме докорінної зміни освіти на суто національну – українську. Це додало до процесу зміни освіти в Україні важкого тягаря специфічних і притаманних лише нашій країні труднощів і перешкод. Виникли вони внаслідок перетворення (на мою думку, сталого руйнування) за останні роки української освіти в освітню систему, зачинену від власного народу, європейської і світової спільноти, що буде стисло доведено трохи нижче за текстом. Переважна більшість чинників виникнення цих труднощів і перешкод, які були створені штучно, породжені, на щастя, вже минулою владою.
Наведення повного переліку зазначених негативів, а якщо відверто – свідомих і загрозливих протидій українському державобудівництву, навмисно і штучно створених чиновниками з метою перетворити українську систему освіти у недемократичну, зачинену для громадськості (бо у такій системі легше красти державні гроші та підпорядковувати суспільство), як і аналіз чинників, які сприяли їх появі, буде завданням іншої статі. Згадані вони зараз як необхідна читачеві та автору передмова до поданих нижче тверджень та висновків, які віддзеркалюють системний, критично кризовий стан української освіти, сьогодення якого характеризується сталим відкотом у вісімдесяті роки минулого століття.
Відомо, що для будь-якої закритої системи (нагадаємо, у нашому випадку йдеться про українську освітню систему) головною умовою існування є не відтворення, а функціонування її на самозбереження. Саме тому в такій системі згідно закону англійця Паркінсона (не плутайте з людською хворобою Паркінсона), кількісно і якісно розквітає чиновницька бюрократія, яка, за відсутності громадянсько-суспільного контролю і впливу працює тільки для себе, лише на себе і заради себе. Як результат, в умовах соціальної кризи ми маємо в Україні ще й відтворену з великим натхненням українськими псевдомодернізаторами та псевдооновлювачами справжнісіньку тоталітарну систему управління освітою, яка за міцністю панування у цій галузі, рівнем корупції, хабарництва, ганебного блюзнірства, відвертим і брутальним нехтуванням вимог і пропозицій освітян та досліджень науковців, узурпацією галузі, зрадництвом власному народові та спробою перетворити його на бидло і холопів значно перевершила навіть свою праматір – совковську систему управління.
Тобто до загальних ознак світової кризи ми змушені приєднати всі ознаки кризи змісту освіти і кадрової кризи нібито оновлено-модернізованої (чи краще сказати замордованої керманичами освіти та державною владою!?) і нібито нової української освіти, а насправді старої радянської, ознаками якої є, за визначенням О.Чешкова, ненауковість, екстенсивність, неефективність, бюрократичність, антиінтелектуальність (1) та, додамо, здобуті вже за часи незалежності безпосередньо українською освітою такі ознаки, як недемократичність, непатріотичність і люмпенізація.
Одним з найстрашніших інструментів, знаряддям означеної вище системи, поступово руйнуючим державу, є безліч фальшивих, замаскованих під патріотичні гасла, декларацій замість справжніх дій, нахабна брехня і блюзнірське нав'язування суспільству думок її керманичами про нібито їх громадянську позицію і державницьку спрямованість щодо державної мови, без якої неможлива інтеграція, через загальнонаціональну ідею, багатоетнічного народу України в єдиний рушійний важіль державобудівництва.
Тому не дивно, що за роки незалежності "...всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України" (ст.. 10 Конституції України) в останні роки не тільки не відбулось, а, навпаки, розвиток та функціонування державної мови набули різко негативних рис, а в деяких регіонах, як, наприклад, Автономній Республіці Крим, визріла тенденція сталого спротиву дії наведеної вище статті Конституції України.
Але, не виконуючи вимог власної Конституції, ми автоматично не виконуємо вимог трьох головних принципів, викладених Комітетом Міністрів Ради Європи (2) стосовно європейських мов, до яких належить і українська, а саме:
- багатий спадок різних мов і культур у Європі є цінним спільним джерелом для захисту і розвитку, і тому головним завданням освіти є перетворення цієї розмаїтості з перешкоди у спілкуванні на джерело взаємного збагачення та розуміння;
- лише шляхом кращого володіння сучасними європейськими мовами можна полегшити спілкування та взаємодію між європейцями з різними рідними мовами заради підтримки європейської мобільності, взаєморозуміння і співпраці та подолати упередження і дискримінацію;
- держави-члени РЄ, приймаючи або розвиваючи національну політику в галузі викладання та вивчення сучасних мов, можуть досягти більшого об'єднання на європейському рівні шляхом запровадження єдиних вимог для подальшої співпраці та координації політики.
Таке ігнорування Конституції України та загальноєвропейського ставлення до української мови, яка і є однією з європейських, призвело її до такого загального стану в Україні, а особливо на півострові Крим, для характеристики якого достатньо одного слова – жах! Підтвердженням такого висновку є безліч фактів, які навели С.Савченко у статі "Крим: мовно-освітня резервація" (3) та П.Вольвач у статі "Кримські аномалії (хто навчає і кого виховують у кримських вузах?)" (4). Додам до цих фактів лише один, який досить красномовний та не потребує коментарів. Напередодні святкування 191-ї річниці з дня народження Т.Г.Шевченка єдина в Автономній Республіці Крим україномовна газета "Кримська світлиця" припинила своє існування у зв’язку з відсутністю державного фінансування. І лише сподівання на негайне позитивне втручання у цю справу нової київської влади та громадськості дає надію на подальше існування в Криму промінця і джерельця української духовності.
На наших очах півострів Крим перетворюється на острів, відокремлений від України, на якому, особливо в останні роки, процвітає українофобія, поширюється маргіналізація, відчувається досі не бачений в Криму рівень напруги міжнаціональних відносин. І це відбувається у тому регіоні, пересічні (особливо акцентую увагу на слові пересічні!) мешканці якого завжди особливо пишалися тим, що на півострові, де проживає біля 130 національностей і національних груп, для кримчан традиційно існувало тільки дві “національності”: перша – добра людина і друга – недобра людина. В тому регіоні, де ніколи нікого не цікавило, представник якого етносу належить до “національності 1” або до “національності 2”, де з гордістю, дуже мудро і просто пояснювали таке кримське надбання – інакше у нас не могло бути, бо це зумовлено особливим геополітичним місцем Криму та унікальними природнокліматичними умовами, які історично призначили Крим бути перлиною серед курортних регіонів, а кримчан наділили особливою толерантністю, щоб усі гості почували себе в Криму так само комфортно, як і вдома.
То постають питання: яка природа виникнення таких, зазначених вище, негативних змін, що є витоками рушійної сили порушення кримських традицій міжнаціональних відносин? Як їх не тільки відновити, а й посилити? Яка роль у цій ситуації освіти, влади, громадськості, суспільно політичних течій і партій, ЗМІ, міжнародних організацій? Який вплив на це здійснюють зовнішні сили? Чи є підґрунтя для виникнення таких негативних змін природним або воно створене (і ким?) штучно? Відповіді на деякі поставлені запитання можна знайти у наведеному тексті статті, а деякі потребують тривалого, можливо постійного моніторингу та аналітичного фахового дослідження. Але потрібні не тільки дослідження та відповіді на запитання цього, далеко не повного переліку питань, які якраз і є цариною діяльності НДІУ МОНУ, вкрай необхідні не просто конкретні дії, а науково і фахово обґрунтований комплекс конкретних практичних протидій ганебному для всієї країни, а не тільки для Криму, явищу. Саме це і спричинило посилену особисту увагу до цього регіону з боку директора НДІУ МОНУ, професора, академіка, лауреата Міжнародної премії ім. Й.Г.Гердера П.П.Кононенка З його ініціативи виникла ідея, яка була підтримана керівництвом МОНУ, автономії та Вченою Радою інституту про створення регіональної організаційної моделі діяльності з головних напрямків в Автономій Республіці Крим. Ця ідея під керівництвом П.П.Кононенка почала втілюватися в життя з травня 2005 р. коли МОНУ підтримало ініціативу інституту і доручило НДІУ розробку та здійснення проекту “Загальнодержавна сертифікація рівнів володіння набутих умінь та навичок з українознавства, української мови і літератури на засаді Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти на підставі інноваційних інформаційних технологій та програмного забезпечення Всеукраїнських Інтернет олімпіад у 2005 – 2006 і подальших навчальних роках”.
Саме тоді почала вимальовуватися і майбутня організаційна модель здійснення цього проекту та роботи НДІУ з головних напрямків у Кримському регіоні. За погодженням з МОНУ та Радою Міністрів, Верховною Радою, МОН, Автономною Республікою Крим у січні цього року на базі НВК була створена "Українська школа-гімназія" у Сімферополі – Кримська філія Науково-дослідного інституту українознавства МОНУ. Одним з напрямків діяльності цього підрозділу НДІУ саме й стала оперативна, координаційно-організаційна, узгоджувальна робота з вибудови та впровадження зазначеної моделі за наступними принципами:
1. НДІУ МОНУ, ТНУ ім. В.І.Вернадського, Верховна Рада, Рада Міністрів, МОН, КРІППО Автономної Республіки Крим, громадські, суспільно політичні організації, ЗМІ – освітній простір регіону – Президент, Верховна Рада, Рада Міністрів, МОН України.
2. НДІУ і ТНУ ім. В.І.Вернадського (Центральний і базовий ВУЗ), НВК “Українська школа-гімназія” (Центральний і базовий загальноосвітній середній навчальний заклад)– ланка ВУЗів Криму.
2.1 НДІУ і ТНУ ім.. В.І. Вернадського(Центральний і базовий ВУЗ), НВК “Українська школа-гімназія” ланка загальноосвітніх середніх навчальних закладів Криму
3. НДІУ, Верховна Рада, Рада Міністрів, МОН, КРІППО, Автономна Республіка Крим, мерія м.Сімферополь і НВК “Українська школа-гімназія”(Центральний і базовий загальноосвітній середній навчальний заклад)– ланка навчально-виховних закладів центрального і базового міста м.Сімферополь – ланка навчально виховних закладів регіону
3.1.НДІУ, Верховна Рада, Рада Міністрів, МОН, КРІППО, Автономна Республіка Крим, МОН, КРІППО, райвиконком сільського району і базові навчально-виховні (дошкільні, шкільні) заклади сільського району – ланка навчально-виховних закладів сільського району.
Особливим і дуже важливим концентром у моделі є Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, ректором якого є відомий у світі вчений, талановитий організатор, державний і громадський діяч М.В.Багров. Під його керівництвом і завдяки його, без перебільшення, титанічним зусиллям, ТНУ перетворився у найсучасніший ВУЗ Європи, умовам навчання і викладання в якому можуть позаздрити навіть деякі відомі й визнані в світі університети.
Разом з тим, в ТНУ приділяється постійна увага удосконаленню змісту і якості навчального процесу та його корегуванню у відповідності до вимог суспільства і держави. Прикладом тому є постійні стосунки НДІУ з ТНУ і зміст Угоди про співпрацю та взаємодопомогу між НДІУ, ТНУ, НВК “Українська школа-гімназія” у м. Сімферополь, підписаної керівниками цих установ 22 лютого поточного року. Наведу витяг з цієї Угоди ще й тому, що її сутність чітко роз’яснює механізм дії моделі.

1. Мета угоди
Учасники угоди об'єднують творчі зусилля, кадрові та матеріально-технічні ресурси з метою створення Науково-освітнього центру українознавства ТНУ шляхом спільної праці та взаємодопомоги у напрямку наукових досліджень, розробок, узагальнень, апробаційно-експериментального та практичного впровадження і постійного використання спільних вітчизняних та зарубіжних освітянських досягнень, інноваційних проектів на засадах гуманітарної інтегрованої науки українознавства як синтезуючої і цілісної системи наукових інтегративних знань та як навчальної дисципліни в ТНУ, Гімназії та в інших навчально-виховних закладах Автономної Республіки Крим.
Головною метою угоди є: створення спільними зусиллями сторін, апробації, впровадження та практичного застосування комплексної системи безперервного традиційного і дистанційного навчання, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічного та викладацького складу з українознавства, української мови і літератури, історії і розвитку українського етносу та з інших дисциплін на підставі вітчизняних і іноземних інформаційних, телекомунікаційних, організаційно-технічних, комп’ютерних технологій та моніторингу освіти на рівні європейських і світових стандартів.

2. Предмет угоди
2.1. Предметом угоди є спільна діяльність ТНУ, НДІУ і Гімназії з наступних напрямків:
- комплексне дослідження та вивчення регіональних проблем з українознавства, української мови і літератури, поширення набутого педагогічного, культурологічного позитивного досвіду та надання науково-теоретичної та будь якої іншої допомоги і підтримки з боку НДІУ у діяльності ТНУ, Гімназії та іншим закладам освіти Автономної Республіки Крим із впровадження освітянських наукових, українознавчих, культурологічних та інноваційних проектів;
- сприяння закладам освіти регіону щодо використання узагальнених результатів регіональних досліджень для підвищення ефективності навчально-виховного процесу та посилення роботи з підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників освіти з метою нагального забезпечення потреб навчально-виховних закладів у педагогічних кадрах з українознавства, української мови і літератури та україномовних викладацьких кадрах з інших дисциплін;
- популяризація, розповсюдження та поширення використання у навчально-виховному процесі сучасних методик, програм навчання, викладання та оцінювання з українознавства, української мови і літератури та інших навчальних дисциплін;
- організація і впровадження практики постійного викладання учням Гімназії профільних спецкурсів, проведення факультативів науковцями і професорсько-викладацьким складом ТНУ, науковцями та фахівцями НДІУ;
- розробка та нагальне запровадження концепції підготовки абітурієнтів до вступу в ТНУ на певні факультети та спеціальності з числа учнів Гімназії за спільною рекомендацією відповідних кафедр ТНУ, педагогічної та піклувальної Ради Гімназії з наступним проходженням навчально-педагогічної практики та працевлаштуванням у Гімназії;
- організація та проведення науковцями і фахівцями НДІУ постійно діючих ліцензованих навчальних курсів з українознавства для професорсько-викладацького складу, студентів ТНУ, педагогічного складу Гімназії з наданням державного свідоцтва на право викладання нормативної дисципліни "Українознавство" у загально середніх та вищих навчальних закладах.
- організація спільними зусиллями та на об'єднаній матеріально-технічній базі учасників Угоди традиційної та дистанційної освіти і підготовки фахівців з українознавства, української мови для навчальних закладів Автономної Республіки Крим;
- координація роботи з організації та проведення спільними зусиллями міжнародних, всеукраїнських, регіональних симпозіумів, конференцій, науково-практичних конференцій, зокрема традиційної щорічної міжнародної конференції, семінарів та інших освітянських заходів з метою, визначеною пунктом 1 цієї Угоди;
- створення та організація діяльності спільних науково-творчих колективів з розробки та здійснення інноваційних освітянських проектів, зокрема проекту МОНУ “Загальнодержавна сертифікація рівнів володіння набутих умінь та навичок з українознавства, української мови і літератури на засаді Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти на підставі інноваційних інформаційних технологій та програмного забезпечення Всеукраїнських Інтернет олімпіад у 2005 – 2006 і подальших навчальних роках”;
- проведення спільної видавничої діяльності та розробка і створення навчально-методичних засобів, підручників, посібників з навчальних дисциплін для загальної середньої та вищої школи, в тому числі електронних;
- залучення до науково-дослідної, пошукової діяльності та здобуття наукових звань і ступенів у галузі українознавства та української мови учнів, учителів Гімназії, абітурієнтів, студентів, викладачів, фахівців та науковців ТНУ.
Організація та координація виконання Угоди з боку ТНУ покладена на керівництво щойно створеного факультету українознавства, а сам факт його створення дуже значущий, це майже історична подія в освітянському просторі Криму й України. Саме на базі цього факультету, за домовленістю керівників НДІУ і ТНУ, після певних наступних за планами ТНУ перетворень, у найближчому майбутньому буде утворено Інститут українознавства.
За стислий час роботи в Криму (22 – 24 лютого) директором НДІУ МОНУ Кононенком П.П. були підписані і почали втілюватися в життя Угоди з: МОН Автономної Республіки Крим, КРІППО, мерією Сімферополя, НВК “Українська школа-гімназія” у Сімферополі. Але кожна з цих угод має у регіональній організаційній моделі діяльності НДІУ МОНУ в Криму свою особливу функціональну специфіку і мету та інформаційну насиченість, які не варто змішувати докупи, і саме через те їх розгляду обов’язково буде надано місце у наступних публікаціях окремими частинами.

Література:
1. Чешков О. Витоки кризи в українській освіті. Журнал “Українознавство”, Число 3 – 4,2004 рік – с. 158 – 164.
2. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення; викладання, оцінювання .© 2002 Еurореаn Сеntrе fоr Еducational Соореration on Ukrainian translation.
3. Савченко С. Крим: мовно-освітня резервація. Журнал "Українознавство" Число 4, 2002 рік – с. 93 – 95.
4. Вольвач П. Кримські аномалії (хто навчає і кого виховують у кримських вузах?). Журнал "Українознавство" Число 1 (6), 2003рік. – с. 199 – 201.
5. Кононенко П., Кононенко Т. Освіта XXI століття: Філософія родинності. Видавництво "Артек", Київ 2001 р. с. 29 – 34.