Вплив українознавства на формування національної ідентичності особистості в сучасному освітньому просторі
Автор: Воропаєва Тетяна
кандидат психологічних наук, доцент, старший науковий співробітник Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У статті проаналізовано засади становлення національної ідентичності українських студентів у контексті проблеми реформування вищої освіти в Україні. Розглянуто Європейську довідкову систему ключових компетентностей. Представлено основні результати та аналіз даних дослідження процесів трансформації національної ідентичності українських студентів. Обґрунтовується нова парадигма проектування стандартів вищої освіти.

Ключові слова: національна ідентичність, громадяни України, українознавство, ключові компетентності, нова парадигма проектування стандартів вищої освіти.

Влияние украинознавства на формирование национальной идентичности личности в современном образовательном пространстве

В статье проанализированы основы становления национальной идентичности украинских студентов в контексте проблемы реформирования высшего образования в Украине. Рассмотрена Европейская справочная система ключевых компетентностей. Представлены основные результаты и анализ данных комплексного исследования процессов трансформации национальной идентичности украинских студентов. Обосновывается новая парадигма проектирования стандартов высшего образования.

Ключевые слова: национальная идентичность, граждане Украины, украинознавство, ключевые компетентности, новая парадигма проектирования стандартов высшего образования.

Influence of Ukrainoznavstvo on formation of personality’s national identity in modern space of education

Development of national identity of Ukrainian students in context of the higher education reforming problems in Ukraine is analyzed. The author in her article analyzes the European reference framework of key competencies for lifelong learning. Transformation of national identity of Ukrainian students is analyzed. A new paradigm for designing standards of education is presented.

Key words: national identity, citizens of Ukraine, Ukrainoznavstvo, key competencies, new paradigm for designing standards of higher education.

Вплив українознавства на формування національної ідентичності особистості в сучасному освітньому просторі

Здобуття Україною незалежності докорінно змінило життя українського суспільства на зламі тисячоліть. Соціально-економічні й політико-правові трансформації суттєво вплинули на різні сфери буття українського суспільства, зумовлюючи кардинальні зміни в системах ментальних і поведінкових стереотипів, світоглядних і ціннісних орієнтацій громадян України. Процес утвердження української незалежної держави ускладнюється тим, що він відбувається в період глобалізації, яка викликає переважно деструктивні зміни та різноспрямовані соціокультурні трансформації в багатьох сферах суспільного життя, у тому числі й в українському освітньому просторі.
За останні двадцять років, у зв’язку з проведенням не завжди обґрунтованих соціально-економічних і суспільно-політичних «реформ», спостерігаються такі деструктивні зміни: у школярів і студентів актуалізується споживацтво; посилюється їхня суспільна байдужість і відрив від культурних традицій української національної спільноти; активно засвоюються вестернізовані зразки поведінки; підвищується агресивність та девіантність поведінки; відбувається медикалізація та маргіналізація школи; знижується когнітивний розвиток школярів, їхня соціальна й комунікативна компетентність; формується ігрова й телевізійна залежність, яка блокує ініціативу та суб’єктно-зумовлену діяльність молоді. Стають помітними тенденції до астенізації, грацилізації та ювенілізації, відбуваються також зрушення, пов’язані з процесом ретардації (сучасні школярі пізніше проходять два періоди ростових «стрибків» і два кризових періоди розвитку). Водночас кожні п’ять років «IQ» школярів збільшується приблизно на один бал, що супроводжується перекосом акцентів на інтелектуальному розвитку за рахунок соціального, морального та особистісного розвитку. Серйозні зміни спостерігаються також у системі ціннісних орієнтацій школярів і студентів, в особистісних ієрархіях ціннісних орієнтацій яких духовні й моральні цінності займають, як правило, останні місця. Цінності одних груп школярів і студентів (панки, металісти, сатаніти та ін.) зводяться до хаосу, анархії, вандалізму, допінгів; цінності інших (рух «емо» та ін.) призводять до навченої безпомічності, надмірної капризності, рафінованого інфантилізму. Через деструктивний вплив багатьох мас-медіа в суспільстві поширюється соціальна аномія, яка виражається в тому, що на місці колишньої (радянської) ціннісно-нормативної системи так і не утвердилась поки що нова українська ціннісно-нормативна система, яка має стати культурним і духовним ресурсом для формування справжнього громадянина незалежної України.
В умовах стрімких соціально-економічних, політико-правових і соціокультурних змін, а також поширення Інтернету (як нового соціокультурного простору) батьки й учителі починають втрачати авторитет головних «провідників» школярів лабіринтом знань, у результаті чого допитливість школярів часто замінюється цинізмом та зарозумілістю. Адже в таких ситуаціях вони починають орієнтуватися не на авторитет учителя, а на інформацію, яка надходить нібито нізвідки.
Отже, роль навчальних закладів у нових соціокультурних умовах повинна кардинально змінитися, також має якісно змінитися й освітній простір. При цьому необхідно чітко визначитися, до чого потрібно готувати школярів і студентів: до споживацтва, багатства, влади, конкуренції чи до повноцінного й відповідального життя, формуючи в них патріотизм, ціннісне ставлення до знань, соціальну й громадянську зрілість та цілісний світогляд.
Відомо, що Україна приєдналася до процесу трансформації національної освіти на компетентністних засадах [4], підтримуючи запровадження компетентністного підходу до освіти, необхідність якого було проголошено на засіданні Європейської ради ЄС у 2000 р., де наголошувалося, що кожний громадянин має бути готовий до «життя та роботи в новому інформаційному суспільстві» [7, 2]. У кількох базових документах [6, 7, 8] було представлено стратегію спільних дій країн Європи у сфері освіти до 2010 р., зокрема, передбачалося підвищити якість та ефективність національних систем освіти, спростити доступ до всіх форм освіти впродовж життя людини, а також посилити відкритість систем освіти. У робочій програмі «Освіта й підготовка в Європі: різні системи, спільна мета до 2010 р.» акцентовано на необхідності розробки системи базових (ключових) компетентностей. У результаті тривалої роботи експертів із 31 країни світу розроблено Європейську довідкову систему компетентностей для навчання людей протягом життя [6, 15]. Вона складається з восьми найважливіших компетентностей, серед яких є й ті, формування яких тісно пов’язане саме з викладанням українознавства: спілкування рідною мовою, міжкультурна й соціальна компетентність, громадянська компетентність і культурна виразність [8]. Ця система має служити довідковим інструментом для розвитку компетентностей у національних системах освіти.
В Україні є кілька дослідників, які ретельно вивчають дану проблематику (Н. Бібік, І. Єрмаков, О. Локшина, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко, С. Трубачова), але загальний наступ на українську мову, культуру та ідентичність, який підтримують деякі народні депутати (члени нинішньої коаліції), урядовці та ЗМІ, не дозволяє повноцінно розвивати названі компетентності в української молоді. У результаті велика частина сучасної молоді соромиться спілкуватися українською мовою; не розуміє важливості як національно-культурної, так і європейської ідентичності; не готова до конструктивної участі в соціальному й громадському житті України; цінуючи культурне різноманіття, не поважає власної національної культури й цурається української культурної виразності, забуваючи, що українська культурна спадщина є вагомим внеском у загальноєвропейську культурну скарбницю.
Оскільки в названих документах міститься положення про те, що до ключових компетентностей (зокрема, до сфер міжкультурної компетентності та культурної виразності) належить і почуття національної ідентичності, яке є «основою поваги й відкритого ставлення до культурного розмаїття» [8, 7], то ми вирішили дослідити, як саме змінюється національна ідентичність студентської молоді, яка вивчає українознавство у вищих навчальних закладах.
Основними темами, які розглядалися в навчальному курсі «Українознавство», були: 1) предмет, завдання і структура українознавства; 2) історія становлення й розвитку українознавства; 3) Україна як геокультурна, етнонаціональна та геополітична реальність; 4) походження українського народу; 5) становлення української нації; 6) процес українського культуротворення; 7) становлення й розвиток материнської мови українців; 8) шкільництво, освіта і наука в Україні; 9) етнопсихологічні дослідження в структурі українознавства; 10) становлення української ідентичності; 11) ментальність і національний характер українців; 12) формування національної самосвідомості українського народу; 13) українська людина в часі й просторі; 14) спільнотне згуртування українців; 15) державотворчі процеси в Україні; 16) міжетнічні відносини в Україні; 17) українство у світі; 18) перспективи розвитку України.
У зв’язку з тим, що курс «Українознавство» викладався на філософському факультеті, це передбачало врахування тих теоретико-методологічних засад, на яких базується сучасний інтегративний підхід: 1) системне вивчення процесів становлення й розвитку українського народу в контексті етногенетичних, етнокультурних та націєтворчих процесів; 2) розгляд української нації як повномасштабної (яка, за відомою міжнародною класифікацією Я. Крейчі та В. Велімскі, є водночас і етнічною, і політичною), не розриваючи племінний, етнічний і національний етапи розвитку українства; 3) концептуалізація міждисциплінарних узагальнень (історіософських, культурно-антропологічних, етнолінгвістичних, соціально-психологічних, етнополітологічних тощо) з дотриманням принципів вертикальної та горизонтальної інтеграції; 4) урахування системоутворюючої ролі ноетичного (смислового) виміру процесу ідентифікації суб’єктів; 5) інтегративне вивчення України й українства на основі дослідження різних форм активності української спільноти й української людини (поведінки, діяльності, творчої активності тощо), які забезпечують різноманітні взаємозв’язки українців зі своєю країною; 6) урахування того факту, що українці в ході свого історичного розвитку змінили власний етнонім, адже при зміні етноніма народ залишається самим собою, і збереження колективного «Ми» та самоідентичності зумовлюється спадкоємністю історичної пам’яті, етнічної ментальності та свідомості; 7) обов’язкове поєднання теоретичних та емпіричних аспектів, що унеможливить продукування неадекватних тверджень про нібито суцільну інтровертованість і меланхолійність українців та про неможливість їхньої однозначної цивілізаційної самоідентифікації [1, 2, 3, 5].
Метою нашого дослідження, яке було проведене впродовж 2007 – 2008 навчального року на філософському факультеті КНУ імені Тараса Шевченка (де в групі релігієзнавців викладався курс «Українознавство»), стало вивчення рівня розвитку національної ідентичності студентів, які вивчали українознавство як навчальну дисципліну (група 1), а також рівня розвитку національної ідентичності студентів, які цей курс не вивчали (група 2).
Відомо, що ідентифікація розглядається сучасними науковцями як найважливіший механізм соціалізації, етнізації та виховання особистості, який проявляється в прийнятті індивідом конкретної соціальної ролі, в усвідомленні ним своєї групової належності, у формуванні в нього певних соціальних установок. Отже, ідентичність – це динамічна структура, яка розвивається протягом усього людського життя, причому цей розвиток є нелінійним та нерівномірним, він проходить через подолання криз ідентичності, може відбуватися як у прогресивному, так і в регресивному напрямі. Відповідно ідентифікація розглядається нами як процес, включений у цілісну життєдіяльність суб’єкта, нерозривно пов’язаний із когнітивною, емоційною, ціннісно-смисловою та поведінковою сферами особистості, зумовлений її потребами, мотивами, цілями й установками, опосередкований мовою, нормативними, знаковими, символічними, образними, аксіологічними системами культури.
Вивчаючи вплив українознавства на формування національної ідентичності студентів, ми врахували також динаміку змін їхньої етнічної ідентичності (на основі якої, власне, і базується формування національної ідентичності). Необхідно наголосити, що більшість сучасних учених розрізняють етнічну й національну ідентичність.
Проведене дослідження показало, що етнічна ідентичність першої та другої груп студентів проявляється на різних рівнях інтенсивності – етнічна індиферентність, гіпоідентичність, нормальна ідентичність, гіперідентичність; що для першої і другої груп студентів властиві чотири типи етнічної ідентичності (за типологією Беррі): а) моноетнічна ідентичність із власною етнічною групою; б) змінена ідентичність, що постала на основі самоідентифікації з чужою (переважно російською) етнічною групою; в) біетнічна ідентичність; г) маргінальна етнічна ідентичність. Показники щодо цих чотирьох типів етнічної ідентичності, які властиві студентам обох груп (як до, так і після викладання курсу «Українознавство» в першій групі), представлені в Таблиці 1:

Таблиця 1 (Див. PDF)

Проведене дослідження також показало, що смислове поле національної ідентичності цих двох груп студентів суттєво відрізняється: для представників першої групи характерна більш конструктивна ієрархія життєвих смислів, ніж для представників другої групи. Позитивна динаміка рівнів розвитку національної ідентичності студентів першої і другої груп (як до, так і після викладання курсу «Українознавство» в першій групі) представлені в Таблиці 2:

Таблиця 2 (Див. PDF)

Було з’ясовано, що суб’єктивна значимість різних варіантів ідентичності для студентів першої і другої груп є відмінною. Для представників другої групи властива така ідентифікаційна ієрархія: 1) етнічна, 2) громадянсько-політична, 3) метаетнічна, 4) пострадянська, 5) регіональна, 6) локальна, 7) планетарна, 8) європейська ідентичність. Для представників першої групи характерна така ієрархія: 1) етнічна, 2) громадянсько-політична, 3) європейська, 4) локальна, 5) регіональна, 6) метаетнічна, 7) планетарна, 8) пострадянська ідентичність. З’ясувалося, що для студентів, які визначили себе як українців, але не вивчали курсу «Українознавство», суб’єктивна значимість таких категорій ідентичності, як «слов’янин», «представник країн СНД», «рождённый в СССР», є більш високою, ніж для студентів, які вивчали цей курс.
Таким чином, курс українознавства помітно вплинув на зміцнення етнічної ідентичності та формування національної ідентичності, викликав значне зацікавлення студентів філософського факультету. Один із них після закінчення університету став аспірантом Центру українознавства. Отже, сучасне українознавство виконує важливу націєтворчу і світоглядну роль.
Надзвичайно важливим завданням сьогодення є впровадження в освітній простір України європейського досвіду компетентністного підходу. Освіта в Україні мусить стати компетентністно орієнтованою, адже набуття життєво важливих компетентностей допоможе молодій людині адекватно орієнтуватися в сучасному світі, знайти гідне місце на ринку праці тощо. Зокрема, постає питання обов’язкового формування у школярів і студентів мовленнєвої та українознавчої компетентності, які належать до базових компетентностей сучасного громадянина України.
Основними проблемами розвитку українського суспільства й держави є нівеляція українськості, повільне формування громадянського суспільства, української політичної нації та модерної української ідентичності майже в третини громадян країни. Головні причини цих проблем криються в незавершеності українського державо- та націєтворення (які за роки незалежності не відзначалися динамічністю й послідовністю) та процесів постколоніального самовизначення як окремого громадянина, так і українського народу в цілому. Усе це ускладнюється відсутністю справжньої національної еліти в Україні та різновекторним спрямуванням політичного й національно-культурного самовизначення громадян України, які проживають у різних регіонах держави.
Для розвитку національної ідентичності української молоді необхідно захистити український інформаційний простір; забезпечити інформаційно-психологічну безпеку українських громадян; підняти на більш високий рівень політичну культуру населення України; подолати соціально-психологічні стереотипи утопічного й тоталітарного походження та комплекс національної неповноцінності; розширити базу демократичних сил; досягти стану незворотності державотворчих процесів і стабілізації політичного та соціально-економічного життя; довести до логічного завершення процес консолідації української нації в єдиний соціально-політичний організм; виховувати національно свідомих громадян і духовно сконсолідувати українство на основі європейських ідеалів, базових цінностей та української національної ідеї.
Нині постає питання напрацювання неконфронтаційних моделей етнополітики, які б посприяли гармонійній взаємодії різних етнічних груп в Україні та засвоєнню ними сучасної політичної культури. Повноцінна інтеграція (а не асиміляція, уніфікація чи маргіналізація, як це було за радянських часів) російськомовних українців та представників національних меншин в українське суспільство з урахуванням відповідних європейських критеріїв можлива за умов збереження їхньої мовної та етнічної ідентичності, гармонізації цих видів ідентичності з лояльністю до держави, її мови та культури; взаємодоповнювального поєднання громадянсько-політичної, етнічної та європейської ідентичностей; одночасної реалізації і прав людини, і національних інтересів; залучення російськомовних українців і представників національних меншин до формування інституцій громадянського суспільства та правової держави; подолання у представників національних меншин психологічного відчуження від держави й титульної нації; поєднання загальнолюдських, демократичних і ліберальних цінностей із базовими цінностями національної культури. Головними чинниками активізації загальнонаціональної єдності є політико-правові, демократичні засоби суспільного й національного розвитку, держава як політичний інститут та структури громадянського суспільства, покликані уконституювати модерну українську націю європейського типу. Надзвичайно важливу роль у цих процесах повинно відігравати сучасне українознавство, яке здатне позитивно впливати на формування національної ідентичності особистості в сучасному освітньому просторі.

Література

1.    Бойко С., Воропаєва Т. Мовна ідентичність та національна самосвідомість громадян України / С. Бойко, Т. Воропаєва // Календар-щорічник. Українознавство. – 2003. – К.: УВС, 2002. – С. 128–133.
2.    Воропаева Т.С. Специфика самоидентификации этнических украинцев и русских в Украине: социально-психологические аспекты / Т.С. Воропаева // Личность в межкультурном пространстве. – Ч. 1. – М.: РУДН, 2008. – С. 23–28.
3. Воропаєва Т. Специфіка самоідентифікації етнічних українців на Півдні України / Т. Воропаєва // Проблеми національно-культурної самоідентифікації українців на Півдні і Сході України в контексті етнополітики Європейського Союзу. Матеріали наукової конференції 6 червня 2007 р. – Одеса: Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень в м. Одесі, 2007. – С. 61–65.
4. Компетентністний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. Бібліотека з освітньої політики / За заг. ред. О.В. Овчарук. – К.: К. І. С., 2004. – 112 с.
5. Сергійчук В. Трансформація національної ідентичності: історіософські, культурологічні та соціально-психологічні аспекти / В. Сергійчук, В. Піскун, Т. Воропаєва // Фундаментальні орієнтири науки. – К.: Фонд фундаментальних досліджень, 2005. – С. 24–53.
6. Education and training in Europe: diverse systems, shared goals for 2010. The work programme on future objectives of education and training systems. European Commission, 2002. – http: // logineurope.mei.hr/frame/doc/education_training.pdf.
7. Key Competencies. A developing concept in general compulsory education. – Brussels: Eurydice, 2002. – 182 p. – http: // www.eurydice.org/resources/eyrydice/pdf/0_integral/032EN.pdf
8. Key Competences for Lifelong Learning. A European Reference Framework. – Brussels: European Commission, 2005; http: //ec.europa.eu/education/policies/2010/doc/basicframe.pdf