На вечорницях, де не лише дівки-чарівниці
Автор: Бондарук Леся
молодший науковий співробітник відділу етнології НДІУ

Ох і гамірливо було напередодні Великодня у Києві в музеї Івана Гончара! Там відбувалося казкове дійство – «Пісні вечорниці». Його організували Етнічний фестиваль «Країна Мрій» та Український центр народної культури «Музей Івана Гончара». У вечорницях взяли участь фольклорні колективи: «Володар», «Божичі», «Гуртоправці», «Буття», «Хрещатий Яр», журналісти, актори театру й кіно, режисери, співаки та багато інших шанувальників українських народних традицій. Обов’язкова риса присутності на вечорницях – етнічний одяг.

На вечорницях, де не лише дівки-чарівниці

Ох і гамірливо було напередодні Великодня у Києві в музеї Івана Гончара! Там відбувалося казкове дійство – «Пісні вечорниці». Його організували Етнічний фестиваль «Країна Мрій» та Український центр народної культури «Музей Івана Гончара». У вечорницях взяли участь фольклорні колективи: «Володар», «Божичі», «Гуртоправці», «Буття», «Хрещатий Яр», журналісти, актори театру й кіно, режисери, співаки та багато інших шанувальників українських народних традицій. Обов’язкова риса присутності на вечорницях – етнічний одяг.

Музей нагадував вулик – у кожній кімнаті відбувалося щось цікаве: співали веснянки, виконували народні танці, ліпили жайворонків, розфарбовували писанки. Всі охочі могли скуштувати надзвичайно смачні пісні страви. В окремій залі відбувалося ознайомлення зі старовинними світлинами. Було навіть облаштовано дитячу кімнату, де чимало дітлахів щось малювали, фарбували, творили свої іграшки, гралися.
В розпал свята прибули й поважні гості – президент України Віктор Ющенко і його дружина Катерина Ющенко. Разом із родиною Ющенків, які прийшли з доньками Христинкою, Софійкою і річним сином Тарасиком, на вечорницях гостювали дружина президента Грузії Міхала Саакашвілі – Сандра Руловс, надзвичайний і повноважний Посол Грузії в Україні Грігол Катамадзе, дипломатичні представники інших країн, міністр культури України Оксана Білозір, відомі українські митці, підприємці, меценати. Поява грузинських гостей була невипадкова: напередодні в Палаці культури „Україна” було урочисто відкрито Рік Грузії в Україні. А тепер президентська сім’я запросила колег на вечорниці для ознайомлення з нашими традиціями.
Віктор Ющенко з гордістю поставив на підлогу Тарасика, який був стильно вбраний у національний стрій, щоб продемонструвати як він робить свої перші кроки. Збентежений увагою великої кількості людей, Тарасик почимчикував до тата. Віктор Ющенко взяв його на руки і разом з донечками Софійкою і Христинкою пішов розписувати писанки. Незважаючи на фотографування і роботу телекамер, президент України близько 20 хвилин зосереджено (не для публіки) спочатку олівцем, а потім писальцем створював крашанку, йому допомагала Софійка.
В той самий час Катерина Ющенко, забравши малого Тарасика, із Христинкою і дружиною президента Грузії Сандрою Руловс, надзвичайним та повноважним послом Грузії в Україні Гріголом Катамадзе дивилися, як ліплять жайворонків, потім слухали музику у виконанні гурту «Гуртоправці». Христинку захопило ліплення з тіста. Вона довго лишалася біля столу і вправно робила жайворів, яких в Україні вважають першими провісниками весни. А в сусідній кімнаті у мікрохвильовій пічці пташки пеклися, тож діти невдовзі могли скуштувати свої вироби. І Тарасик Ющенко на руках у мами хрумав добре підпеченого жайвора.
Подружжя Ющенків і гості ознайомилися також із виставкою вишитих рушників та сорочок з різних регіонів України, послухали народну музику та пісні, сфотографувалися разом на тлі стилізованого українського пейзажу.
Від себе зауважу, що приємно вразило те, як президент України із сім’єю і гостями на вечорницях розчинилися між людьми, як діти підходили і розповідали В.Ющенку про свої іграшки. Це неможливо порівняти з попереднім президентом України, присутність якого гнітила. Віктор Ющенко справді народний президент, і відпочивав він із сім’єю на вечорницях разом з усіма. Тож всі хто там був, могли потім сказати: «Я був на вечорницях разом із президентом».
З погляду ортодоксального науковця-фольклориста, ці чергові – вже дванадцяті – «Вечорниці» відбулися під час Великого посту, є «грубим порушенням» релігійних правил. Але з іншого боку, березень – місяць «виглядання – багатий на побутові звичаї та ритуали, які реалізовувалися під час посту – зокрема, на так званих «оденцях».
Ідея проведення вечорниць як урбаністичного проекту – ініціатива співака гурту «ВВ» Олега Скрипки. Позбутися «стороннього» ставлення до української етнічної культури – одне із завдань, якими він переймається. Де б не відбувалися ці заходи – просто неба, у художній галереї чи музеї – скрізь реалізується ідея безпосереднього спілкування між учасниками дійства та глядачами. Власне, вечорниці й не передбачають існування категорії «глядачів», адже всі присутні на акції є її учасниками, навіть коли цю причетність символізує лише етнічний одяг.
Варто наголосити, що «Вечорниці» – це не скрупульозна фольклорна реконструкція українських вечорниць, а лише авторське «висловлювання» на цю тему, спроба ін’єкції цього старожитнього звичаю у сучасну міську культуру. Вечорниці – це найлегша та найдоступніша практика доторку до української традиції. Це не той звичай, в якому варто шукати багатошарові нагромадження містичних підтекстів чи давніх символів, а вельми прагматична забава, яка випередила ідею створення сільських клубів. Але ця функція вечорниць – зближувати молодь і, як наслідок, продукувати нові сім’ї – успішно відпрацьована й заархівована. Відтак, «Вечорниці» (як своєрідний доважок до етнічного фестивалю «Країна Мрій») – це творення єдиного простору, що в ньому, відповідно до своїх запитів та потреб, можна реалізовувати власне відчуття традиційної культури. Тож і формат «Вечорниць» щоразу змінюється, доповнюється новими елементами та ідеями.
Проведення вечорниць етнічного фестивалю «Країна Мрій» збудило в сучасних українцях щось нове, не стільки помітне оком, скільки відчутне серцем – беззаперечну впевненість у своєму народі, щиру довіру до своєї традиції, повагу одне до одного, віру в своє майбутнє. Чи можливо уникнути тут згадки про нещодавні відомі всьому світові події, під час яких українська нація переродилася й усвідомила себе в єдності. Адже, з якої позиції ми б не оцінювали сьогоднішню Україну, переконливим є факт, що це країна, народ якої знає та шанує свої традиції, достовірно прагне до свободи, послідовно діючий і готовий відстояти свій дім будь-якої хвилини.