Функціонування української мови у середовищі викладачів і студентів: стан, проблеми, перспективи
Автор: Пчелінцева Олена
кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри Української мови та загального мовознавства Черкаського державного технологічного університету

Стаття присвячена аналізу мовної ситуації у вищій школі. Визначено реальний стан і статус української мови у середовищі викладачів і студентів, встановлено диференціацію сфер функціонування української та російської мов, окреслено основні тенденції динаміки мовної ситуації.

Статья посвящена анализу языковой ситуации в высшей школе. Определено реальное состояние и статус украинского яыка в среде преподавателей и студентов, установлена дифференциация сфер функционирования украинского и русского языков, определены основные тенденции динамики языковой ситуации.

The article is devoted to the analysis of linguistic situation at high school. An author determined real state and status of the Ukrainian among teachers and students, differed spheres of functioning of the Ukrainian and Russian languages, and determined the basic tendencies of dynamics of linguistic situation.

Функціонування української мови у середовищі викладачів і студентів: стан, проблеми, перспективи

Наявність розвиненої  національної мови є однією з найважливіших ознак національної ідентичності та державності, запорукою політичної стабільності. На жаль, реальне життя мови не завжди відповідає запланованим результатам мовної політики. На думку Л.Біланюк, “закони можуть визначати офіційний статус мов, але сила і престиж мови здійснюються і встановлюються самим вжитком і оціненням мови” [1]. За останні 10 років, що минули після закріплення державного статусу української мови в Конституції України, відбулися помітні позитивні зміни: все частіше звучить українська мова у громадських місцях, у розмовах дітей та підлітків, майже зникла проблема шкільної україномовної освіти. Відчутно змінилося ставлення студентів до мови  : якщо років п’ять тому російськомовні студенти стаціонару ставилися до необхідності вивчати українську мову досить агресивно, то нині стає помітною протилежна реакція – незадоволення малою кількістю аудиторних занять з української мови. Та все ж проблем більше, ніж досягнень, і, на жаль, сучасні соціолінгвістичні дослідження не додають оптимізму, бо  свідчать про помітну диглосію, диференціацію сфер функціонування української та російської мов [2]. Якщо врахувати думку багатьох учених про те, що «кожне суспільство стихійно тяжіє до одномовності», а «двомовність веде до витіснення із сфер комунікації тієї мови, яка перебуває у слабшій позиції» [3], то подальше стихійне співіснування двох мов без цілеспрямованої мовної політики може зрештою призвести до панування російської мови.
Бажання з’ясувати справжню мовну ситуацію у Черкаському державному технологічному університеті спричинило проведення на початку 2004 р. соціолінгвістичного дослідження у середовищі викладачів та студентів методом заповнювання респондентами анкети. Обсяг вибірки – 850 осіб, з яких 30%  викладачів і 70% студентів, серед них здобувають технічні спеціальності – 55%, економічні – 22%, гуманітарні – 23%. Мета роботи – аналіз реальної мовної ситуації у нашому навчальному закладі. Проводячи анкетування, ми ставили перед собою такі завдання:
– визначити сфери і ступінь повноцінного функціонування української мови;
– встановити диференціацію носіїв мови за типом мовленнєвої поведінки;
– оцінити ступінь престижності української мови у ЧДТУ;
– встановити тенденції змін у ставленні до державної мови;
– визначити потребу у проведенні заходів, спрямованих на підняття престижу державної мови, а також в інтенсифікації навчання української мови.
Нас цікавила основна мова спілкування в різних комунікативних ситуаціях (на заняттях, у колі сім’ї, з друзями, колегами). Як свідчать результати, в офіційних ситуаціях (на заняттях), а також у сімейному спілкуванні студентів-українців сумарно переважає українська мова (65%), але у спілкуванні на перерві українська мова займає вже 54% комунікативного простору (виключно українська – 25%), а з друзями у позанавчальний час – лише 43% (виключно українська – лише 23%).
Аналогічна тенденція простежується у мовному середовищі викладачів: якщо зі студентами під час занять викладач спілкується переважно українською мовою (80%), з колегами – 58% (виключно українською – 30%), то з друзями у позаробочий час українська звучить сумарно у 51% ситуацій (виключно українською розмовляють лише 17% опитаних). Ці результати, з одного боку,  вказують на існування в університеті україномовного інформаційного простору, що має створювати сприятливі умови для ширшого використання української мови у повсякденному спілкуванні. Але з іншого боку, підтверджується думка про диглосність: робочою мовою навчального процесу є переважно українська, а у неформальному спілкуванні домінує російська мова. Очевидно, простежується тенденція звуження україномовного інформаційного простору із зменшенням офіційності ситуації і, відповідно, посилення у неофіційному спілкуванні позицій російської мови. Зазначений факт можна пояснити тим, що українська мова має недостатній рівень соціальної престижності (58% опитаних вважає її престижною). Навіть якщо брати до уваги лише думку респондентів – етнічних українців, серед яких українську мову вважає престижною 63%, ці показники не можна назвати задовільними (серед студентів-росіян – 28%). Крім того, рівень престижності державної мови серед студентів (55%) нижчий, аніж серед викладачів (62%). Престижність російської мови підтвердили 30% опитаних, що демонструє її достатню конкурентоспроможність. Цілком усвідомлена недостатня престижність української мови не сприймається викладачами і студентами як нормальне явище, і абсолютна більшість респондентів (77% викладачів і 74% студентів) вважає за необхідне підвищення її престижу.
Цікаво було також порівняти відповіді студентів про мову, якою звичайно спілкується з ними викладач (64% – російською і українською, 29% – українською), і відповіді викладачів на аналогічне запитання (34% – російською та українською, 62% – українською), що наводить на думку про некритичне ставлення деяких викладачів до власної мови й очевидне поширення суржику.
Ставлення студентів і викладачів до необхідності переходу на українську мову у професійній сфері переважно позитивне (у середньому 80%), причому різниці у поглядах україномовних викладачів та студентів практично не виявлено, але помітно впливає на думку респондента (і це не дивно) рідна мова (кожний 4-й викладач і майже кожний 2-й студент з рідною російською мовою висловлюють негативне ставлення до цієї ситуації). Крім того, показовим є порівняння відповідей російськомовних викладачів і студентів: студенти у два рази частіше висловлюють різку негативну оцінку ситуації і у півтора рази рідше підтримують обов’язкове впровадження української мови у професійній сфері.
Абсолютна більшість студентів (92% і російсько-, й україномовних) упевнені, що українська мова буде необхідна їм у професійній діяльності. Але парадоксально: серед російськомовних студентів, яким вивчення української мови вкрай необхідне, лише 28% висловили бажання вивчати її поглиблено (адже звичайний обсяг дисципліни ”Українська мова професійного спілкування” у ВНЗ – 54 години – недостатній для опанування мови на необхідному рівні). Серед студентів-українців бажають покращити знання рідної мови 50% опитаних. Очевидно, причиною такого ставлення є відсутність моди на українську мову у студентському середовищі, адже бажання бути “як усі” часто впливає на вибір мовного коду навіть сильніше за сімейне мовне виховання.
У вересні 2005 р. у Черкаському державному технологічному університеті проведено повторний моніторинг стану української мови. Кількість опитаних – 200 студентів різних курсів і факультетів.  Запитання були запропоновані Науково-дослідним інститутом українознавства, а тому певною мірою відрізнялися від попереднього анкетування, що дало змогу розширити коло питань. Так само, як і під час минулого опитування, рідною українську мову назвали близько 70% опитаних. Більшість респондентів висловили думку, що якість шкільної та середньо-спеціальної україномовної освіти їх цілком (35%) або частково (45%) задовольняє.
Оптимістичним є факт, що володіння українською мовою більшість опитаних (55%) пов’язує з високим рівнем освіченості і культури, а 37% нерозривно поєднує це з відчуттям національної ідентичності. Лише 10% вважає вивчення української мови необхідним лише для зростання кар’єри (серед них 65% – студенти технічних спеціальностей).
Необхідність державницького підходу до мовного виховання визнає 66% опитаних, ще 22% підтримує думку  про потребу матеріальної підтримки розвитку мови, 10% вважає втручання держави у мовні процеси взагалі непотрібним.
Мовна стійкість сучасного студентства, на жаль, невисока – лише 22% опитаних принципово послуговуються українською мовою, 51% орієнтується на мову оточення, для 24% українська мова є мовою суто офіційного спілкування. Позитивні зміни в ставленні до української мови за останні 3-5 років констатує 66% опитаних, щоправда, 51% характеризує їх як незначні і лише 15% погоджується, що ситуація поліпшилася докорінно. При спілкуванні з однолітками сумарно переважає російська мова (41%), українській мові віддає перевагу 30% опитаних,  20% усвідомлює, що спілкується у такій ситуації суржиком.
Щодо методів покращання ситуації, то переважна більшість опитаних (61%) головним чинником піднесення престижу державної мови вважає  підвищення кількості та якості друкованої україномовної продукції. Більше 20% вважає необхідним збільшити кількість годин для вивчення української мови, 15% підтримає збільшення кількості українськомовних Інтернет - сайтів.
Аналізуючи ставлення до державної мови, ми помітили сумну тенденцію: більшість студентів, які позиціонували себе як російськомовні, вказували, що за останні роки ставлення до української мови погіршилося і водночас “нічого б не робили” для піднесення соціального престижу державної мови серед студентства, підкреслюючи, що українська мова не потребує державної підтримки.
Якщо порівнювати відповіді студентів лінгвістичних, економічних та технічних спеціальностей, то маємо такі відмінності. Брак україномовного виховання гостріше відчувається на технічних факультетах – саме там найбільший відсоток тих, кого не задовольняє якість шкільної або середньо-спеціальної освіти  (12%). А це означає, що людина відчуває мовний дискомфорт. Нижчий рівень національно-мовної свідомості – майже 20% (у порівнянні з загальними 10%) аргументує вивчення української мови лише бажанням кар’єрного зросту; значно нижча оцінка ролі викладачів у формуванні українськомовних смаків.
Отже, результати проведеного опитування дають змогу зробити такі висновки.
Інформаційний простір навчального процесу в університеті є переважно україномовним. Але дані про мовну поведінку респондентів у різних життєвих ситуаціях свідчать про диглосію (вибір мови залежить від сфери спілкування): робочою мовою навчального процесу є переважно українська, у неформальному спілкуванні домінує російська мова. Очевидно, простежується тенденція звуження україномовного інформаційного простору зі зменшенням офіційності ситуації.
Мовна поведінка студентства суперечить його уявленням про необхідність володіння державною мовою для успішної професійної діяльності, але цілком усвідомлена недостатня престижність української мови не сприймається викладачами і студентами як нормальне явище, і абсолютна більшість респондентів вважає за необхідне підвищення її престижу.
Диференціація носіїв мови за типом мовленнєвої поведінки і ставлення до української мови найбільш помітні між студентами – етнічними росіянами та етнічними українцями. Російськомовні студенти, очевидно, потребують особливої уваги щодо виховання позитивного ставлення до державної мови. Українська мова повинна стати модною у молодіжному середовищі.
Отже, отримані результати є вагомим обґрунтуванням необхідності цілеспрямованих заходів з підвищенні престижності української мови, рівня мовної компетенції студентів і викладачів, доцільності створення концепції мовної політики на рівні держави і міста.

Література

1. Біланюк Л.  Мовна критика і самовпевненість: ідеологічні впливи на статус мов в Україні // Державність української мови і мовний досвід світу (Мат. міжнар. конф.). –К., 2000. – С. 131.
2. Стріха М.  Мовна політика і мовне законодавство України // Мова і політика. – К.: Ін-т відкритої політики, 2000. – С. 24-25.
3. Залізняк Г., Масенко Л.  Мовна ситуація Києва: день нинішній та прийдешній. – К., 2002. – С. 6.