Взаємодія дискурсів національної ідентичності та національної освіти в сучасному українознавстві (на матеріалі науково-дослідних робіт учасників VІ Міжнародного конкурсу з українознавства для учнів 8–11 класів)
Автор: Газізова Олена
аспірантка ННДІУ

У статті досліджено роль українознавства у формуванні національної ідентичності сучасної молоді в умовах незалежності України на матеріалі науково-дослідних робіт учасників VІ Міжнародного конкурсу з українознавства для учнів 8–11 класів. Розкрито необхідність актуалізації національного чинника в освітніх практиках, забезпечення пріоритетності національних ідеалів і цінностей у вихованні підростаючого покоління. Висвітлено значення української мови у процесі самоідентифікації громадян України.

Ключові слова: національна ідентичність, національна освіта, українознавство, українська мова.

Взаимодействие дискурсов национальной идентичности и национального образования в современном украинознавстве (на материале научно-исследовательских работ участников VІ Международного конкурса по украинознавству для учащихся 8–11 классов)

В статье исследована роль украинознавства в формировании национальной идентичности современной молодежи в условиях независимости Украины на материале научно-исследовательских работ участников VІ Международного конкурса по украинознавству для учащихся 8–11 классов. Раскрыта необходимость актуализации национального фактора в образовательных практиках, обеспечения приоритетности национальных идеалов и ценностей в воспитании подрастающего поколения. Освещено значение украинского языка в процессе самоидентификации граждан Украины.

Ключевые слова: национальная идентичность, национальное образование, украинознавство, украинский язык.

Interaction of national identity and national education discourses in modern Ukrainian studies (based on the materials of participant’s research works of VI Ukrainian studies international contest for pupils of 8–11 grades)

The role of Ukrainians in the formation of national identity of modern youth in the conditions of Ukrainian independence based on the materials of participant’s research works of VI Ukrainian studies international contest for pupils of 8–11 grades is researched. The necessity to actualize national factors in educational practices, ensuring the priority of national ideals and values in the upbringing of the growing generation is revealed. Significance of Ukrainian language in the process of Ukrainian citizens’ self-identification is shown.

Key words: national identity, national education, Ukrainian studies, Ukrainian language.

Взаємодія дискурсів національної ідентичності та національної освіти в сучасному українознавстві (на матеріалі науково-дослідних робіт учасників VІ Міжнародного конкурсу з українознавства для учнів 8–11 класів)

В Україні після здобуття державної незалежності відбуваються зміни у системі ідентичностей суспільства, у якій національна ідентичність разом з етнічною належать до найбільш стійких типів ідентичностей. Ці типи ідентичностей, як правило, супроводжують людину протягом усього життя, дають можливість віднаходити своє місце в суспільстві.
Національна ідентичність – складне, органічне й історично зумовлене та сформоване явище, яке слід розглядати в єдності внутрішніх і зовнішніх зв’язків, спираючись на його витоки, традиції та особливості втілення. Базисною основою цієї єдності є ідея державотворення, яка передбачає реалізацію та взаємодію принципів: національної ідентифікації, історичності, етнічності та духовності.
На думку учасників парламентських слухань «Національна ідентичність в Україні в умовах глобалізаційних викликів: проблеми та шляхи збереження», з метою вироблення стратегії, спрямованої на збереження національної ідентичності, українській державі необхідно зосередити увагу на створенні єдиного культурного простору як одного з найважливіших консолідуючих чинників у справі формування національної ідеї та розбудови української державності. Наголошувалося також на збереженні й подальшому розвитку культурної інфраструктури суспільства, його творчого потенціалу, забезпеченні активного функціонування української мови в усіх сферах життя суспільства, поверненні Україні її національного інформаційного суверенітету, формуванні системи розповсюдження і пропаганди наукових історичних знань як основи відродження та збереження історичної пам’яті [12].
Вирішальна роль у формуванні національної ідентичності належить українознавству як системі наукових інтегративних синтетичних знань про Україну та її народ у їх часопросторовій єдності [10, 50]. Л.Токар зазначає, що роль українознавства якраз і виявляється в тому, що саме воно творить у свідомості народу своєрідну матрицю співвідношення деталей і цілого. Універсальність законів природи проявляється, перш за все, в єдності всіх її складових і в таких явищах, як Україна й українство зокрема, дає можливість на основі українознавства пізнавати їх найбільш цілісно за допомогою інтеграції знань природничих і гуманітарних наук [10, 53].
Мета статті – дослідити роль українознавства у формуванні національної ідентичності сучасної молоді в умовах незалежності України.
Актуальність теми викликана тим, що нинішній етап утвердження української ідентичності, тенденції розвитку самого українознавства потребують відповідей на виклики сучасності, більш критичного аналізу набутого досвіду, врахування уроків минулого і пошуку нових наукових та практичних рішень для осягнення сьогодення та майбутнього.
Проблемам національної ідентичності присвячені праці зарубіжних дослідників: Б.Андерсена, Е.Гелнера, У.Кімлики, Е.Сміта, Е.Саїда та ін. При цьому питанню національної освіти як способу формування національної ідентичності часто приділяють менше уваги, ніж дослідженню вже сформованих національних ідентичностей.
Українські дослідники Л.Нагорна [5], В.Піскун [6] та інші, які вивчають цю проблему в історичному контексті, називають етнічну ідентичність основою ідентичності національної. В.Головко вважає, що національна ідентичність є поєднанням етнічної і політичної ідентичностей [1].
Теорію та методологію сучасного українознавства розробляють П.Кононенко, Т.Кононенко, Я.Калакура, В.Крисаченко, Л.Токар, Т.Усатенко, В.Піскун, М.Недюха, М.Обушний, Т.Воропаєва та ін.
На сучасному етапі становлення національної освіти та її ролі у формуванні національної ідентичності найважливішими є проблеми визначення української національної ідеї, шляхів модернізації національних освітніх практик, їх інтеграції за умови збереження кращих досягнень до світового освітнього простору, розробка нормативно-правової бази національного виховання.
Провідні принципи реформи національної освіти визначені в Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), серед яких демократизація, гуманізація та гуманітаризація освіти, національна спрямованість освіти покликані формувати у свідомості учнів цілісну картину світу, розвивати їхню духовність, культуру особистості і планетарне мислення. Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян України, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури [11].
Основи формування національної ідентичності закладено у Проекті Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 рр., де визначено, що система освіти має забезпечувати формування особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя у постійно змінюваному, конкурентному, взаємозалежному світі [8, 17].
У Проекті Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти зазначається, що визначальним для вітчизняної загальної середньої освіти є українознавче спрямування всіх освітніх галузей [9, 4].
На першочерговому значенні української мови у формуванні національної ідентичності зосереджено увагу у Концепції державної мовної політики України, де, зокрема, стверджується, що українська мова є мовою найбільшого корінного етносу України й невід’ємною базовою ознакою його ідентичності протягом багатьох століть. У витворених впродовж віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази й літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігається історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції, звичаї й навички, тобто ознаки, притаманні саме цій спільноті, і тому є унікальними цеглинами формування національної ідентичності [13].
Академік П. Кононенко у Концепції національної системи освіти стверджує: «Фундаментом, методологічно-філософською основою, найважливішим засобом та джерелом формування характерів громадян, органічним компонентом усіх ланок та форм системи освіти є національне виховання» [4, 131]. Національне виховання є аналогом державного і передбачає врахування місцевих, певного роду регіональних, етнічно-культурних, мовних особливостей, але базується на принципах і пріоритетах єдності держави, народу, мови, матеріальної й духовної культури, а отже, на єдності принципів, змісту та форм системи освіти. Тому його мета – формувати гармонійно розвинені особистості, які спроможні органічно поєднувати свої права та інтереси з правами та інтересами середовища, нації, держави, орієнтуватися на найвищі загальнонародні та загальнолюдські права, духовні та культурно-естетичні цінності [4, 131].
Виходячи з нових концептуальних положень і завдань сучасної освіти, розроблявся і впроваджувався у програми середньої й вищої школи курс «Українознавство», який є надзвичайно важливим для становлення світогляду майбутніх громадян, зокрема їхнього ставлення до світу (на основі українських національних цінностей). Знання, вміння та навички, здобуті в процесі його осягнення, є інструментом для учнів, набуття ними майстерності життя – вміння жити. Завданням українознавства як навчально-виховного предмета є виховання патріота, громадянина української держави, свідомого державотворця, творчої особистості, яка співпрацюватиме зі світом на засадах кооперації, буде здатна реалізувати своє власне покликання та реалізовувати покликання української нації [7, 3]. Вищою метою українознавства П.Кононенко вважає «формування свідомості особистості через пізнання досвіду роду – нації – держави – вселюдства та самопізнання» [3, 160].
Для зміцнення українознавчих засад освітньо-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих навчальних закладах, утвердження українознавства як окремої навчальної дисципліни і як методології викладання інших навчальних дисциплін, базового компонента освіти, формування поколінь патріотів-державників та розвитку міжнародних освітніх контактів з 2002 р. було розпочато реалізацію проекту «Міжнародний конкурс з українознавства», який сприяє вихованню національної самосвідомості школярів, становленню мислячого, ерудованого покоління, яке творитиме майбутнє нашої держави. З кожним роком постійно збільшується кількість учасників Конкурсу з українознавства, розширюється його географія, зокрема, у 2011 р. – 594 заявки, у 2012 р. – 814 заявок з 24 областей України та АР Крим. У
2009 р. Національний науково-дослідний інститут українознавства започаткував проведення щорічного Міжнародного конкурсу з українознавства для студентів та молодих учених. Студентський та учнівський конкурси з українознавства як освітні проекти є одними із чинників, які сприяють залученню школярів та студентів України та зарубіжжя до дослідницької діяльності у сфері українознавчої освіти і науки, глибшому розкриттю здібностей, формуванню національно свідомих особистостей з активною життєвою позицією.
У динаміці щорічного збільшення учасників Конкурсу ми простежуємо зростаючий інтерес педагогів та учнів до українознавчих наукових пошуків. Тому, безумовно, викликає обурення той факт, що кількість загальноосвітніх навчальних закладів, у яких вивчається навчальний предмет українознавство, щороку зменшується. Причиною цього є те, що українознавство знаходиться у варіативній складовій навчального плану, не вистачає кваліфікованих педагогічних кадрів тощо. Тоді постає цілком закономірне питання: на яких засадах ми будемо виховувати національно свідоме покоління майбутніх державотворців? На особливій ролі українознавства у сфері виховання наголошує академік П.Кононенко: «…тільки воно може дати цілісний часопросторовий образ України і тим самим сформувати цілісний світогляд як патріотичний ідеал людини. Учнів не варто закликати бути патріотами – їм необхідно всебічно показати, за що її можна любити й пишатися тим, що ти є її сином» [2, 22].
Роль українознавчого контенту в змісті освіти ми можемо простежити в учнівських науково-дослідних роботах, адже важливо знати та враховувати погляди молодих дослідників на окреслені проблеми. Наведемо роздуми лише невеликої частини учасників Конкурсу, але, на нашу думку, вони відображають загальні тенденції світоглядних переконань конкурсантів. Свідомо не вдаємося до статистики, аби через призму рядків відчути дитячі душі, які вболівають за майбутнє своєї держави, намагаються розкрити актуальні для сьогодення проблеми та знайти шляхи їх вирішення.
Одним із тематичних блоків конкурсних робіт є питання українського державотворення. Зокрема, Тарасенко Алла, учениця 10 класу Комунального закладу «Успенівський НВК «ЗНЗ І–ІІІ ступенів – ДНЗ» Гуляйпільської районної ради Запорізької області, у науковому дослідженні «Розвиток національної ідеї, державотворення» наголошує на першочерговій ролі національної ідеології у розбудові українського суспільства: «Україна зможе вийти з політичної, економічної, духовної кризи тільки тоді, коли на державному рівні буде вироблена та затверджена національна ідеологія, яка повинна стати не просто політичною концепцією у звичайному розумінні цього поняття, але і тією масовою філософією громадян, яка б формувала їх державно-політичну свідомість та національний менталітет».
Левченко Олена, учениця 11 класу Комунального закладу «Середня ЗОШ № 9» м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, у роботі «Розвиток національної ідеї, державотворення» зазначає, що після того, як Україна шляхом демократичного волевиявлення визначилася як незалежна держава, вона отримала потужний механізм для того, щоб стимулювати національно-відроджувальний процес без тиску і заангажованості штучними вигодами. Але, на думку автора, на заваді стоять як наші внутрішні перешкоди, так і зовнішні обставини, зокрема, намагання видавати відродження за начебто насильницьку «українізацію», на шкоду «прав націй» тощо.
Досліджуючи «Етногенез та характерні риси української ментальності на прикладі Закарпаття», Даниш Ольга, учениця 9 класу Рахівського районного центру науково-технічної творчості Закарпатської області, акцентує увагу на тому, що розбудова української державності вимагає глибокого та об’єктивного вивчення особливостей нашого народу. А знання основних рис конкретної нації виконують прогностичну функцію, дають можливість згадати минуле і зазирнути у майбутнє, адаптуватися до нього.
Дослідниця зазначає, що протягом останніх років традиційні риси менталітету українців супроводжуються такими новаціями, як очищення від рудиментів тоталітаризму, посткомуністичної ідеології, радянського світовідчуття, малоросійства тощо. Характерними рисами закарпатської ментальності є певний консерватизм, відсутність радикалізму як у думках, так і в діях; національна толерантність, відносна політична пасивність, релігійна терпимість.
На важливості духовного виховання молоді наголошує Нестерова Анастасія, учениця 9 класу Дальницької ЗОШ І–ІІІ ст. Одеської області, у роботі «Пісня як засіб відродження духовності підростаючого покоління», оскільки «складні соціально-економічні та політичні умови сучасного становлення української держави приносять у молодіжне середовище такі негативні соціальні явища, як аморальність, злочинність, розбещеність, які в свою чергу ведуть до агресивності, жорстокості підлітків. Наслідком цих процесів стає відчуження дітей та молоді від моралі, бездуховність, байдужість та зневажливе ставлення до культури і традицій свого народу».
Вихід із кризи дослідниця вбачає у зверненні до витоків української духовності: «Ми, діти, – майбутнє нашої країни. Ми є молоді пагони на могутньому дереві української нації. Тому й зобов’язані повертати ті втрачені сторінки історії, зокрема пісенної, відкрити доступ до невичерпного джерела народної мудрості, яке надасть молоді сили і наснаги, стане добрим порадником і дороговказом…».
Вивченню пісенної культури Донеччини присвячена робота Джурик Оксани, учениці 10 класу Комунального навчального закладу «Маріупольська гімназія № 2» Донецької області, «Українська народна пісня в контексті сьогодення (на прикладі українських народних пісень і балад, записаних у Першотравневому та Володарському районах Донецької області)». На основі зібраного фольклорного матеріалу вона робить висновки про активне побутування пісенної традиції на Донеччині. Проте її турбує, що молодь поступово перестає співати українських народних пісень. Тому вона закликає берегти ці дорогоцінні перлини нашого народу.
Досить велика кількість конкурсних робіт присвячені історії рідного краю. Так, Лепешко Юлія, учениця 8 класу Іванковецької ЗОШ І–ІІІ ст. Житомирської області, у науково-дослідній роботі «Сім унікальних чудес мого рідного краю» зазначає, що кожен громадянин повинен дбайливо ставитися до рідної землі – своєї «малої батьківщини», її історії, поважати народні традиції і звичаї, любити рідну природу: «Адже нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла…». Тому надзвичайно важливо залучати молодь до активного пізнання рідної землі, що сприяє культурно-історичній самоідентифікації нації. Та, на жаль, унаслідок демографічної кризи в сільській місцевості чимало сільських населених пунктів може зникнути з карти нашої держави. Саме цю проблему порушує Покидько Анастасія, учениця 10 класу Бережківської ЗОШ І–ІІІ ст. Рівненської області, у науково-дослідницькій роботі «Демографічна характеристика населення села Бережки Дубровицького району Рівненської області за період незалежності України». Дослідниця стверджує, що «у нашому сьогоденні саме село є основним носієм духовної культури українського народу тому, що саме тут зберігаються звичаї, обряди, народна творчість і мистецтво, і мова – основна ознака ідентифікації будь-якої нації». Отже, зі зникненням малих сіл зникають острівці духовної культури українців.
Проблему демографічної кризи зачіпає також Євсюченко Катерина, учениця 10 класу Обласної спеціалізованої школи-інтернату ІІ–ІІІ ст. «Обдарованість» м. Харкова, у роботі «Демографічна ситуація у малих селах України (на прикладі Шатівської сільської ради)». Вивчаючи тему «Населення України» в 9 класі, вона замислилася над тим, яким рідне село буде в майбутньому. 
У своєму дослідженні учениця робить такі висновки: «…у відновленні населення Шатівської сільської ради склалася вкрай гостра демографічна ситуація, бо вже більше десяти років смертність перевищує народжуваність, що складає одного народженого на 6 померлих. Села будуть дрібнішати. Ця ситуація притаманна всім малим селам України, які складають 57,7% від загальної кількості сіл (28504). І без введення державних програм щодо відродження села та кількісних змін у населенні малі села знелюдніють». Однією з причин цього процесу дослідниця називає руйнування етнокультурних стереотипів, зокрема, еволюція української сім’ї призвела до суттєвих змін у демографічній поведінці: знижується народжуваність, збільшується частота розлучень, частка неповних сімей, поширюється позашлюбна народжуваність. Усе це разом із соціально-економічними проблемами малих сіл призводить до поступового їх зникнення на карті України.
Одним із болючих питань сьогодення, особливо в західних областях України, є соціальне сирітство дітей при живих батьках, які змушені виїжджати на заробітки. Оксенчук Марія, учениця 8 класу Глухівської ЗОШ І–ІІІ ст. Волинської області, у роботі «Трудова міграція жителів села Глухи та її вплив на навчання та виховання дітей» доходить висновку про те, що процес трудової міграції в Глухах є великою проблемою для дітей. Оскільки просто зупинити трудову міграцію неможливо, то варто використовувати її позитивні наслідки та намагатися зменшити негативні. Хоча загалом соціальний статус жителів села покращився, однак негативним моментом стало те, що діти збайдужіли до підвищення культурно-освітнього рівня, усвідомлюючи, що їхнє майбутнє виключно у заробітчанському житті. Тому актуальним стало питання соціалізації дітей, оскільки у ситуації відсутності вдома батьків навчальна, виховна і розвивальна функції покладаються на навчальний заклад.
Також у роботах учасники Конкурсу розмірковують над кризою інституту сучасної сім’ї, бачать її подолання у збереженні родинних цінностей українського народу. Горбов Станіслав, учень 10 класу Шахтарської ЗОШ № 1 Луганської області, у роботі «Шлюбні випробування в українців та в інших народів – запорука щасливої міцної сім’ї» пропонує задуматися над життєвими цінностями сучасної молоді, наводить результати анкетування, яке він провів серед учнів старших класів Шахтарської ЗОШ №1. Юнаки і дівчата обрали такі критерії, як: власне благополуччя (81%), інтелектуальне самовираження (79%), матеріальне забезпечення без докладання зусиль (42%), матеріальне забезпечення з докладанням чималих зусиль (23%), наявність автомобіля (22%), щаслива сім’я (17%), наявність великого котеджу (17%), чуйність, чесність (12%), рівність людей (12%), служіння в армії (3%), захист Вітчизни у разі потреби (2%), добробут країни (1%). Автор вважає, що показники щодо цінності сім’ї викликають тривогу, і пов’язує це з браком підготовки молодих людей до сімейного життя.
До «Традицій виховання хлопчиків в Україні» звертається Реєнт Анжеліка, учениця 11 класу Донецького багатопрофільного ліцею № 37. Дослідниця вказує на те, що віддавна українська національна ідеологія формувала у підлітків відповідальність за свої дії та вчинки, обов’язки поєднувати власні й загальнодержавні інтереси.
Відповіді на питання розробленої нею анкети «Яку виховну мету Ви перед собою ставите?» дають можливість виділити основні моральні якості, які в наш час батьки намагаються виховати у своїх дітей: чесність, доброта, освіченість, надійність, гідність, уміння співчувати, відповідальність, ввічливість, справедливість, повага до суспільства, самостійність, здатність захистити себе. Цей перелік людських чеснот практично повністю відповідає традиційному виховному ідеалу, який українці передають із покоління в покоління уже багато століть. Забезпечується така неперервність, на думку дослідниці, тісними стосунками в родині (між дітьми, батьками та бабусями, дідусями), збереженням важливих сімейних цінностей, відродженням християнських традицій.
Бойко Сюзанна, учениця 11 класу Гейківської ЗОШ І–ІІІ ст. Дніпропетровської області, у роботі «Чоловіки мого роду» дійшла висновку, що шлях до пізнання йде через пізнання кожної конкретної людини як частини родоводу. Автор порушує важливе для суспільства питання про роль чоловіка в житті як конкретної родини, так і всієї громади: «Здавна вважалося, що чоловік – голова усієї родини, його рішенням живе вся сім’я. Для нас стало новим, повним несподіванок, цікавим дослідження способу життя, традицій, віри, звичаїв, сімейних відносин наших дідів».
Чимало юних дослідників акцентують увагу на проблемах сучасної системи освіти, пов’язаних із формуванням ціннісної системи особистості дитини. Найголовнішою частиною сучасного виховного процесу Коркіна Маргарита, учениця 10 класу ЗОШ І–ІІІ ст. № 13 ім. М.І. Баранова смт Сердите Донецької області, у роботі «Проблема впровадження демократичного стилю виховання, враховуючи особливості українського менталітету» вважає прилучення дитини до культури свого народу, оскільки розкриття особистості в дитині можливе тільки через включення її в культуру власного народу. Дослідниця, зокрема, зазначає: «Сьогодні ми будуємо нову державу, сильну та непохитну. Але щоб щось збудувати, необхідно закласти міцний фундамент. Залучення дітей до вітчизняної спадщини виховує повагу, гордість за землю, на якій живеш».
Тому, щоб виховати дійсно гідне покоління, слід зважати на особливості нації: традиції, звичаї, менталітет. Саме від цього слід відштовхуватися під час впровадження нових методик, а не від того, що так зробили більш економічно розвинені країни.
У дослідженні «Формування ціннісних орієнтирів сучасної української молоді в процесі вивчення курсу українознавства» Васильєва Ольга, учениця 11 класу ЗОШ I–III ст. № 21 м. Білої Церкви Київської області, вказує на те, що сучасна освіта має допомогти молодій людині збагнути свою глибинну сутність, виявити свою духовну основу, сформувати свій національний характер. Тому серед пріоритетних завдань молодої української держави, на думку дослідниці, чи не найголовнішими є збереження незалежності, захист соціальних інтересів свого народу та виховання духовно багатої особистості, патрiота-громадянина.
На першочерговій ролі рідної мови у збереженні національної самобутності наголошує Наумчук Ганна, учениця 11 класу Швайківської ЗОШ I–III ст. Житомирської області, у роботі «Розвиток і походження слов’янської писемності»: «Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері».
Питання взаємозалежності нашої ментальності та мови вивчає Борисик Ірина, учениця 11 класу Корецького НВК «Школа І–ІІ ступенів-Ліцей» Рівненської області, у роботі «Ментальність української мови». «Мова стомилася від нерозуміння її божественної духовної суті: від надмірно зматеріалізованої людини, у якої через це збіднюється мовлення; від недолуго витворених словесних надмірностей, за якими – мисленнєва недорозвиненість; від споживацького використання її ресурсів слів; від нахабного агресивного втручання іншомовних слів». Причиною цього, на думку дослідниці, є те, що ми не відстоюємо того, що гарантує нам унікальне місце у світі, бо мова – це не тільки окуляри, крізь які ми бачимо світ, а й саме наше державне життя.
На питаннях формування громадянських і патріотичних цінностей молоді акцентує увагу Клюєва Єлизавета, учениця 10 класу Добропільського навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І–ІІІ ст. № 4 з поглибленим вивченням окремих предметів – дошкільний навчальний  заклад» Донецької області, у дослідженні «Виховання громадянськості у молоді та школярів м. Добропілля Донецької області в умовах становлення української державності та громадянського суспільства». У результаті проведеного дослідження учениця робить такі висновки: «Цифри та відсотки свідчать про те, що в нашому місті, як і в багатьох інших молодих центрах України, до душі багатьох молодих громадян нині вселилась байдужість. Молодь просто розчинилась у політичній системі, що не несе їй процвітання й добробуту. Деякі політики стверджують, що факт, який вказує на недостатню участь громадян у різних сферах життя країни, пояснює їх задоволеність існуючим станом речей. Але ж ми знаємо, що саме тепер маємо достатньо широке й глибоке поле суспільних і політичних труднощів, коли далеко не всі громадяни можуть бути задоволеними, оскільки проблеми не вирішуються».
Питання патріотичного виховання учнів досліджує Федоренко Анастасія, учениця 11 класу Шахтарської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 2 Донецької області, у роботі «Патріотизм як соціальне явище». Під час опитування було встановлено, що розуміння поняття патріотизму визначається респондентами як любов і відданість Батьківщині, а бути патріотом – означає з повагою ставитись до історії та традицій свого народу. При цьому патріотами себе вважають 97% опитаних. Учениця зазначає, що в старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість, свідоме ставлення та оцінка негативних факторів у суспільстві. Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, але й прагнуть жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її національно-демократичного відродження.
Таким чином, досліджуючи питання національної ідентичності в українознавчому вимірі, учасники Конкурсу зосереджують свою увагу на питаннях українського державотворення, культурної, мовної самоідентифікації українського народу, збереженні духовних цінностей, вивченні історії рідного краю, свого родоводу. Юні дослідники акцентують увагу на проблемах національного виховання у сучасній системі освіти. Молоде покоління прагне жити в Україні, вірить у її національне відродження, намагається знайти вихід з духовної, економічної, соціальної кризи. Завдання національної системи освіти полягає в тому, аби закласти міцне підґрунтя для формування національної ідентичності підростаючого покоління. Цим підґрунтям виступає сучасне українознавство як інтегративна наука про Україну та світове українство у світовому цивілізаційному часопросторі.

Література

1. Головко В.В. Ідентичність як метафора: шлях від психології до історіографії / В.В. Головко // Український історичний журнал. – 2002. – №3. – С. 24–33.
2. Кононенко П.П., Кононенко Т.П. Українознавство ХХІ століття: проблеми методології і шляхи їх розв’язання / П.П. Кононенко, Т.П. Кононенко. – К.: НДІУ, 2008. – 40 с.
3. Кононенко П. Українознавство – наука етики, любові, життєтворчості: Збірник наукових праць / Петро Петрович Кононенко. – Львів: Сполом, 2006. – 458 с.
4. Кононенко П. Концепція національної системи освіти / Петро Кононенко // Українознавство. – 2008. – №2. – С. 131–136.
5. Нагорна Л. Національна ідентичність: український феномен в історичній ретроспективі / Л. Нагорна // Розбудова держави. – 1997. – №7/8. – С. 47–55.
6. Піскун В. М. Про взаємини української держави та українців, що проживали на теренах колишньої Російської імперії (1917–1918 рр.) / В. М. Піскун // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. – Вип. ІІ. – К.: Інститут українознавства, 1997. – С. 139–149.
7. Програма для загальноосвітніх навчально-виховних закладів «Українознавство. 5–12 класи» / Національний науково-дослідний інститут українознавства МОН України / П.П. Кононенко, Л.Г. Касян, О.В. Семенюченко. – К.: Українське агентство інформації та друку «Рада», 2008. – 54 с.
8. Проект Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки. – К., 2011. – 32 с.
9. Проект Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти. – К., 2011. – 80 с.
10. Токар Л. Чому українознавство потрібно розвивати як цілісну науку / Леонід Токар // Українознавство. – 2012. – № 1. –  С. 50 – 55.
11. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). – http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1056.530
12. Національна ідентичність в Україні в умовах глобалізаційних викликів: проблеми та шляхи збереження. – http:// portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/publish/article/ news_left?art_id= 179972&cat_id
13. Концепція державної мовної політики. – http://www.president.gov.ua/documents/10486.html