Історія Державної високогірної рільничої школи на Гуцульщині
Автор: Зеленчук Іван
Кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Філії "Гуцульщина" НДІУ (смт. Верховина).

Співавтор

Ярослав Зеленчук - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділення "Філія Гуцульщина" ННДІУВІ

У статті наведено українознавчу характеристику основних природно-екологічних і соціально-економічних особливостей Гуцульського регіону Українських Карпат. Показано, що основні ідентифікаційні особливості Гуцульщини, які суттєво впливають на традиційний уклад життя, побут та творчу діяльність гуцулів, найбільш яскраво виражені на Верховинщині. Виконано дослідження діяльності Державної високогірної рільничої школи в селі Жаб’є (сучасному селищі Верховина) протягом 1937 – 1940 рр., в якій навчали гуцулів раціональних методів ведення гірського господарства в природних умовах Українських Карпат. Зроблено висновок, що дальше збереження і розвиток традиційної культури гірського господарства гуцулів сприятиме збереженню і розвитку автентичної духовної культури Гуцульщини, а значить, і всієї України.

Ключові слова: Українські Карпати, Гуцульщина, Польща, традиційне гірське господарство гуцулів, Державна високогірна рільнича школа в Жаб’йому, Михайло Поздановський, Василина Трач.

История Государственной высокогорной земледельческой школы на Гуцульщине

В статье дана украинознавческая характеристика основных природно-экологических и социально-экономических особенностей Гуцульского региона Украинских Карпат. Показано, что основные идентификационные особенности Гуцульщины, которые существенно влияют на традиционный уклад жизни, быт и творческую деятельность гуцулов, наиболее ярко выражены на Верховинщине. Исследована деятельность Государственной высокогорной земледельческой школы в селе Жабье (современном поселке Верховина) в течение 1937–1940 гг., в которой гуцулов обучали рациональным методам ведения горного хозяйства в естественных условиях Украинских Карпат. Сделан вывод, что дальнейшее сохранение и развитие традиционной культуры горного хозяйства гуцулов будет способствовать сохранению и развитию подлинной духовной культуры Гуцульщины, а значит, и всей Украины.

Ключевые слова: Украинские Карпаты, Гуцульщина, Польша, традиционное горное хозяйство гуцулов, Государственная высокогорная земледельческая школа в Жабьем, Михаил Поздановский, Василина Трач.

History of state highland agriculture school in Hutsulshyna

The article shows Ukrainian studies characteristic of main natural-ecologic and social-economic peculiarities of the Ukrainian Carpathians. It is shown that main identification peculiarities of Hutsulshyna, which essentially influence the traditional pace of life, customs and creative activity of the Hutsuls, are the brightest in Verhovynshyna. The research of State highland agriculture school in Zhabje village (modern Verhovyna village) is made where during 1937–1940 Hutsuls were taught rational methods of highland agriculture in the conditions of the Ukrainian Carpathians. The conclusion is made that further preservation and development of traditional culture of Hutsul highland agriculture is going to help the preservation and development of authentic spiritual culture of Hutsulshyna and whole Ukraine.

Key words: The Ukrainian Carpathians, Hutsulshyna, Poland, traditional highland Hutsul agriculture, State highland agriculture school in Zhabje, Myhailo Pozdanovkyi, Vasylyna Trach.

Історія Державної високогірної рільничої школи на Гуцульщині

Гуцульський регіон Українських Карпат відомий своєю чудовою гірською природою і талановитими людьми. Унікальний досвід гармонійних стосунків українських горян-гуцулів із природним середовищем Гуцульських Карпатських гір викликає особливу зацікавленість у контексті українознавчого дослідження Гуцульщини та наукової розробки екологічних методів господарювання в гірських природно-кліматичних умовах цього краю. Крім того, розкішна природа благодатного Карпатського гірського краю сприяє здоровому способу життя і побуту українських горян-гуцулів та спонукає їх до творчої діяльності у сфері духовної і матеріальної культури, що також широко досліджується багатьма українськими і зарубіжними вченими.
Перш за все ми хочемо звернути увагу на те, що Гуцульський гірський край має ряд характерних природно-екологічних і соціально-економічних особливостей, які суттєво впливають на традиційний уклад життя його автохтонного населення.
Переважна високогірність Гуцульщини. Гуцульський регіон України – це край Українських Карпатських гір, у центрі якого розташований найвищий гірський масив – Чорногірський хребет. Автохтонне населення цього краю – гуцули – будь-яку низьку гору, висотою близько 500 м н.р.м., називають «ґрунем» і не вважають її за справжню гору. На Гуцульщині традиційно прийнято справжніми вважати тільки гори висотою понад 1000 м н.р.м.
Значна лісистість Гуцульських Карпат. У цьому благодатному краю майже всі гори покриті лісами із хвойних і листяних дерев і тільки у долинах гірських рік та на високогірних альпійських луках-полонинах є землі, покриті гірським різнотрав’ям. Тому справедливо Українські Карпати інакше ще називають Лісистими Карпатами.
Екологічна чистота Гуцульських Карпат. Гуцульський регіон України знаходиться далеко від великих міст, промислових підприємств, заводів і фабрик. Тому цей регіон відноситься до екологічно чистих гірських територій України, багатих на чисте повітря, питну джерельну воду і природні (органічні) продукти харчування.
Традиційне полонинське господарство гуцулів обумовлене наявністю значних площ гірських сінокосів, пасовищ і високогірних альпійських лук-полонин, покритих гірським різнотрав’ям. Тому основною складовою частиною традиційного гірського господарства гуцулів є відгінне полонинське тваринництво, яке сформувалось протягом багатьох попередніх століть.
Традиційне гірське лісове господарство гуцулів обумовлене значною природною лісистістю краю і сформувалось протягом кількох останніх століть. Традиційне гірське лісове господарство гуцулів складається із посадки дерев, вирощування і догляду за лісом та промислової розробки гірських лісів.
Традиційне дерев’яне будівництво і деревообробна справа гуцулів обумовлені значними деревинними ресурсами краю. Живучи серед різних порід дерев, гуцули добре знають корисні властивості деревини та вміють споруджувати дерев’яні церкви і житлові будинки, столярні і меблеві вироби, а також прикладні і декоративні вироби з дерева.
Розсіяна (дисперсна) форма поселення в сільських населених пунктах Гуцульщини. Гуцульщина – це єдиний етнографічний регіон України, де в усіх гірських сільських населених пунктах, на економічній основі полонинського пастушого господарства, історично склалася і збереглася до наших днів специфічна форма поселення, що характеризується значною віддаленістю сільських садиб між собою. Така специфічна форма поселення має назву розсіяної (дисперсної) і спричинила, в свою чергу, відповідну розсіяну (дисперсну) комунікаційну інфраструктуру. 
Усі названі вище характерні особливості Гуцульщини є основними ідентифікаційними ознаками цього гірського краю України. Вони в комплексі суттєво впливають на спосіб життя, побут, працю і народну творчість гуцулів та яскраво відображаються у їхній матеріальній і духовній культурі, яка є самобутньою складовою частиною національної культури України [1].
Більшість гуцулів значну частину життя проводять на гірських схилах, у гірських лісах і на високогірних полонинах. Такий «гірський спосіб життя і праці» дає можливість автохтонним гуцулам добре знати природні особливості навколишніх гір, складну поведінку свійських тварин та звірів і корисні властивості різних порід дерев. Таким чином, можна твердити, що гірські природно-кліматичні умови Гуцульського регіону Українських Карпат протягом багатьох попередніх сотень років суттєво впливали на формування способу життя, побуту і праці гуцулів.
Специфічні природно-екологічні і соціально-економічні особливості Гуцульщини найбільш яскраво виражені у найвисокогірніших районах цього регіону: Верховинському районі Івано-Франківської обл., Рахівському районі Закарпатської обл. і Путильському районі Чернівецької обл. Зокрема, у Верховинському районі, який розміщений в етногеографічному центрі Гуцульщини, історично сформувалася специфічна пастушо-лісова етносоціальна система, основу якої становить традиційне гірське відгінне тваринництво і гірське лісове господарство. Тому цілком закономірно, що саме у сучасному селищі Верховина (колишньому селі Жаб’є – найбільшому сільському населеному пункті Австро-Угорської імперії) ще в 1937 р. було створено професійний навчальний заклад, у якому навчали гуцулів раціонального ведення традиційного гірського господарства в природних умовах Гуцульських Карпат. Новий заклад було створено тогочасною владою Польщі за сприяння Товариства приятелів Гуцульщини, а також стараннями відомого краєзнавця, письменника і війта Жаб’його – Петра Шекерика-Доникового [2]. Професійний навчальний заклад мав назву «Державна високогірна школа рільнича в Жаб’ю». Для функціонування новоствореної Рільничої школи було збудовано кілька добротних дерев’яних будинків у гуцульському архітектурному стилі. Рільнича школа працювала під керівництвом директора Михайла Поздановського тільки протягом 1937–1940 рр. Після Великої Вітчизняної війни в будинку Рільничої школи була розміщена Верховинська центральна районна лікарня, яка працює і тепер.
Під час українознавчої експедиції на Гуцульщині нам пощастило знайти в сімейному архіві пані Марії Гріздак, що живе у селищі Верховина, дуже цінний часопис: селянський календар «Золотий колос» за 1938 р. Він видавався у Львові під редакцією Івана Тиктора і був поширений на Гуцульщині. В часописі опублікована стаття Юрія Нагорняка із с. Розтоки про роботу Рільничої школи в Жаб’йому. У статті ми знайшли документальні дані про перший професійний навчальний заклад, покликаний давати місцевим гуцулам корисні знання у галузі традиційного гірського господарства цього краю. Створення професійного навчального закладу етногосподарського профілю в етногеографічному центрі Гуцульщини було важливою подією в культурному і господарському житті цього регіону. Проблема професійного навчання гуцулів екологічних методів ведення господарства в гірських умовах Українських Карпат завжди була і залишається актуальним регіональним освітнім завданням.
Наводимо основну частину цієї статті із збереженням правопису тогочасної української мови:
«Головним завданєм Рільничої школи в Жєб’ю є праця над приготованєм ґаздівських синів до практичного рільничого заводу і виховання їх на добрих горожан держави.
До школи записуються леґіні не лише з Жєб’я і Косівського повіту, але також з инших дальших сторін краю.
Наука триває 11 місяців: від 15 січня до 15 грудня. Записуватися можуть леґіні від 17 до 24 років житя, по укінченю вселюдної школи. Подання о принятя (без стемпля) треба вносити до Дирекції школи з долученєм точного опису життя, шкільного свідоцтва, зобовязаня родичів до ретельного плачення місячно по 30 злотих за одержанє в інтернаті, метрикі уродження і 10 злотих вписового. Школа може примістити лише 30 до 35 учеників, тимунь з поданєм о принятє належить спішитися, аби захопити місце.
В шкільнім інтернаті дістають ученики чотири рази денно їду, мають пранє, світло й опал. Ученик мусить мати два убраня (недільне й до роботи), пантофлі, тепле одінє на зиму, 2–3 пари біля, 2 простирала, подушку, ліжник, мішок на брудне білє, прибори до митя (рушник, мило, щіточка до чищення зубів, бритву до голення, як треба і т. д.). Опріч того повинен ученик мати якусь малу квоту на дрібні видатки.
Працьовиті і здібні ученики можуть дістати стипендію з Кураторії школи, або від Товариства приятелів Гуцульщини.
Опріч того кандидати на учеників можуть складати поданя до своїх Громад, або до своїх Виділів повітових з просьбою признаня стипендії на оплату за інтернат в Рільничій школі в Жєб’ю.
При школі є 45 морґове рільне господарство, на якім ученики учаться ґаздувати на рілі та відбувають практику на полонині.
Опріч того відбувається наука теоретична, 4–6 лєкцій денно. В школі учать: релігії, польської мови, науки про Польщу, рахунків, рільництва, хову і годівлі домашніх тварин, уряджування господарства, кооперації та відомостей з права і природи.
До громадського життя приготовляються ученики в той спосіб, що мають свою кооперативу, пожарну сторожу і військове приспосібленє. Приготовляють реферати на товариські сходини і збори та ведуть товариські гри й забави.
Житє в школі є веселе, а наука корисна. Школа виховує шанувати старших людий, свою стариню і шкільних товаришів. Утримувати себе і своє лудинє в чистоті і порядку, триматися міри в їді, відпочинку і спаню.
Найважнішшов науков для гуцульських дітий є научитися добре управити городи, царинки, полонини та кохати худобу, бо це дає найбільший і найпевніший дохід в горах. Тимунь всі ґазди, а найбільше, котрі сидять на стрімких ґрунях і обочах, повинни займитиси відповіднов управов царинок, полонин і годівлев худоби, а цего всего можна научитися лише в Рільничій школі.
Рільнича школа в Жєб’ю працюєт заледви другий рік. В році 1937 випустила школа з під своєї опіки 17, відповідно приготованих хлопців. В цім 1938 році, як Бог допоможет, випустит 27 хлопців. Отже разом 44 хлопці, з котрих можемо сподіватися, що не будуть дивитися на свою господарку байдужо, але поправєт її і сусідам порадєт аби собі поправили.
Школа акуратно збудована для Гуцульщини і тому повинно єк найбільше записуватиси до неї ґаздівских дітей, аби через науку поправити свої ґаздівства і долю Гуцульщини» [3, 122–124]. Наведений опис Юрія Нагорняка навчально-пракичної діяльності Рільничої школи у Жаб’йому дає певне уявлення щодо започаткування на Гуцульщині дуже важливої професійної гірськогосподарської освіти гуцулів-горян за часів влади Польщі на Західній Україні.
Під час проведення 1995 р. нашою науковою установою українознавчих експедицій на Гуцульщині ми вперше довідались про Державну високогірну рільничу школу в Жаб’йому. Тоді ми записали документальні розповіді про навчання в Жаб’євській рільничій школі та працю в гірському народному господарстві краю від досвідчених господарів Верховинщини: Дмитра Дідушка (с. Красноїлля), Дмитра Дрислюка (с. Перехресне), Василя Гутинюка (с. Криворівня) і Онуфрія Романюка (с. Красник). Вони з гордістю розповідали, що їх добре навчали теоретично і показували практично, як раціонально вести традиційне гірське господарство на Гуцульщині. Крім того, в нашому науковому архіві зберігається Свідоцтво про закінчення Рільничої школи у Жаб’йому 1940 р. Нагорняка Григорія Стефановича, який народився 1921 р. в с. Розтоки. Ніяких інших достовірних матеріалів і документів про Рільничу школу в Жаб’йому нам не вдалося знайти [4].
Влітку 2010 р. історія Державної високогірної рільничої школи одержала цікаве продовження. У цей час до Верховини вперше прибули громадяни Польщі із Кракова, подружжя Уве і Ґабріела фон Зальтмани. Від них ми довідалися, що пані Ґабріела є внучкою колишнього директора Рільничої школи Михайла Поздановського, котрий восени 1942 р. був арештований німецькою поліцією в Жаб’йому і загинув у нацистському концтаборі «Майданек». У той важкий воєнний час його дружина Ізабела із дітьми Анджеєм, Інкою і Ганною (матір’ю пані Ґабріели) залишились живими. Вижити їм допомогла молода гуцулка  Василина Трач, 1926 р. н., дочка Івана та Марії Ілюків із Жаб’його.
Восени 2012 р., під час проведення ХХ Міжнародного гуцульського фестивалю, до Верховини прибуло багато гостей із різних зарубіжних країн. Серед гостей із Польщі прибула дочка Михайла Поздановського – пані Анна – із своїми дочками Ґабріелою фон Зальтман і Домінікою, що живуть у Кракові. Через довгих 70 років у Верховині відбулася справді історична зустріч польки Анни Поздановської і місцевої гуцулки Василини Трач. Поважні зарубіжні гості відвідали Історико-краєзнавчий музей Гуцульщини, якому подарували книгу Уве фон Зальтмана «Ґабі і Уве». У цій книзі описана складна доля польської родини Поздановських та частково історія Державної високогірної рільничої школи в Жаб’йому [5].
На завершення варто наголосити, що, виходячи із сучасних реалій і перспектив розвитку аграрного сектору економіки України та Гуцульщини, в умовах приватної власності на землю цілком очевидною постає  необхідність створення цілісної системи професійної гірськогосподарської освіти карпатських горян. Потреба професійного навчання карпатських горян наукових технологій ведення традиційного гірського господарства в природних умовах Українських Карпат залишається актуальною і в наш час. Більшість гуцулів у всі попередні роки традиційно «кохали маржинку і ліси», «жили з худоби і лісу», а в своїх стародавніх колядках славили Ісуса Христа, Праведне Сонечко і Пана-Господаря, на відході з хати віншували господарів словами: «Та дай вам Боже вівці, корови, бо ми вже йдемо, будьте здорові!». У зв’язку з цим нами розроблений відповідний освітній етносоціальний проект «Школа гірського сільського господарства на Гуцульщині» [6].
Якщо подивитись на проблему карпатського гірського господарства гуцулів із позицій сучасної Європи, то чудом збережена традиційна господарська культура Гуцульщини має значно більшу духовно-культурну, ніж соціально-економічну цінність. Дальше збереження і розвиток традиційної культури гірського господарства гуцулів сприятиме збереженню і розвитку автентичної духовної культури Гуцульщини, а значить, і всієї України [7].
Відділення «Філія Гуцульщина» ННДІУВІ разом із Національним природним парком «Верховинський» спільно розробляють проект створення при НПП «Верховинський» постійно діючих щорічних «Курсів традиційного гірського господарства Гуцульщини» для надання навчально-консультативної допомоги місцевим горянам щодо раціональних технологій ведення традиційного гірського господарства в умовах Гуцульського регіону Українських Карпат.

Література

1. Зеленчук Я. І. Українознавчо-історична реконструкція етносоціальної системи Гуцульщини: Автореф. дис. канд. … іст. наук: 09.00.12 / НДІУ МОН України. – К., 2007. – 20 с.
2. Верховинщина. Загальні описи та історичні нариси про населені пункти району / Упорядник Іван Зеленчук. – Верховина: Гуцульщина, 2004. – 331 с.
3. Нагорняк Юрко. Праця в Рільничій школі у Жєб’ю // Золотий Колос. – 1939. – С. 122–124.
4. Дідушко Дмитро. Школа гірської господарки // Гуцульський калєндар. – 1997. –  № 1 (49). – С. 71–77.
5. Uwe von Seltmann. Gabi i Uwe. Wydawnictwo Naukowe PWN. – Warszawa, 2012.
6. Зеленчук І. М. Освітній етносоціальний проект «Школа гірського сільського господарства на Гуцульщині» // Українознавство. – 2010. – № 3. – С. 240–243.
7. Лаврук М. М. Гуцули Українських Карпат (етногеографічне дослідження): Монографія. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – 288 с.