Визначний українознавець Зенон Кузеля.
Автор: Погребенник Володимир
д-р філол. наук

Автором висвітлено життєвий шлях і творча діяльність видатного українського вченого Зенона Кузелі. Проаналізовано основні напрями наукових зацікавлень дослідника – етнографічний, лексикографічний та бібліографічний, що гідно репрезентують історію українознавства ХХ ст.

Ключові слова: життєвий шлях, творча діяльність, український вчений Зенон Кузеля, етнографічний, лексикографічний та бібліографічний напрями, історія українознавства.

Выдающийся украиновед Зенон Кузеля

Автором освещён жизненный путь и творческая деятельность выдающегося украинского учёного Зенона Кузели. Проанализированы основные направления научных интересов исследователя – этнографическое, лексикографическое и библиографическое, которые достойно представляют историю украиноведения ХХ в.

Ключевые слова: жизненный путь, творческая деятельность, украинский учёный Зенон Кузеля, этнографическое, лексикографическое и библиографическое направления, история украиноведения.

Zenon Kuzelya, the Outstanding Scientist in Ukrainoznavstvo

In the article author examined life and creative activity of prominent Ukrainian scientific Zenon Kuzelya and analyzed main ethnographical, lexicographical and bibliographical scientific interests of the researcher which present history of Ukrainoznavstvo of the XX century.

Key words: life, creative activity, Ukrainian scientist Zenon Kuzelya, ethnographical, lexicographical and bibliographical directions, history of Ukrainoznavstvo.

Визначний українознавець Зенон Кузеля.

Лексикографічний набуток ученого*
Перша праця Кузелі-мовознавця, «Словар чужих слів», – раннє, та вагоме видання з ряду цінних лексикографічних. Вона вийшла 1910 р., та лінгвістичні інтереси вченого (до речі, пов'язані з етнографічними) сформувалися ще в добу університетських студій. Витоки цих зацікавлень, яким Кузеля віддав щедру данину впродовж усього творчого життя, сягають ще бережанської «Молодої України». Саме тоді, бажаючи виконати громадсько-корисну працю та дослідити іншомовний тезаурус у рідній мові, він разом із молодшим товаришем і теж «молодоукраїнцем» М.Чайковським заходився ладнати вищезгадане словникарське видання.
Добрі та знайомі віденські професори слов'янської філології (В.Ягич, В.Вондрак, К.Іречек, М.Решетар) та порівняльного мовознавства (О.Шредер, Скленарж), прослухані курси, у яких спеціалізувався (крім дисциплін, і згаданих при прізвищах професорів, - це також діалектологія, палеографія, історична граматика слов'янських мов), озброїли його міцними систематичними знаннями. До того ж лексикологія не тільки не відволікала студента від обраного основного роду наукової діяльності, етнографії, а й просто-таки «стикувалася» з нею при вивченні, скажімо, народної термінології й ономастики. Слов'янське мовознавство тут ставало в пригоді порівняльним матеріалом, не кажучи про загальнонаукові філологічні засади. Симбіоз лінгвістики й етнографії посприяв високій науковій стійкості Кузелиних дослідів (зокрема, в частині етимологічній) у галузях вивчення явищ народної культури широкого спектру.
Співпрацівник віденських музейних і наукових інституцій, молода людина зі значними контактами з німецькомовними науковими часописами й закордонними вченими, врешті українець, котрий досконало володів німецькою й іншими мовами, – Кузеля керувався, крім лінгвістичної, й чисто практичною потребою при укладанні «чужослівного» словника. Він, маючи самоцінне значення, став свого роду етапом у здійсненні проекту ще ширшого, на той час особливо актуального – створення високоякісного німецько-українського (до його укладання Кузеля приступив у Чернівцях у співпраці з В.Кміцикевичем) і «зворотного» словників. У цьому ж місті врешті з'явилося першим виданням і згадане лексикографічне нове джерело – «Словар чужих слів» Кузелі-Чайковського. На ступне видання 1918 р. «Словника чужих слів» було вже наслідком праці самого лише Кузелі.
Перша ластівка в тогочасному українському словництві, «Словар...», ця новаторська лексикографічна праця, охопила понад дванадцять тисяч слів (із них понад дев'яти тисяч – в опрацюванні нашого автора, решта – М.Чайковського). Видання було змодельоване за найліпшими на той час німецькими та іншими словниками. Як висвітлював специфіку видання сам автор, «Словар чужих слів» роблений вповні самостійно і, хоча в нім використані всілякі чужі праці, опертий на власнім матеріалі, уложенім при помочі словарів Грінченка і Желехівського та діалектологічних словарів Верхратського, Гнатюка і Шухевича. Розуміючи під чужими словами все, що увійшло в уживання за цілий час історичного розвою української мови, я не вагався містити в словарці і нині загальнознані та зрозумілі вирази, а з другого боку новіші діалектологічні позички, хоча задля браку місця вибирав лише, що важніше (напр., географічні, історичні і церковні терміни). Через се має словар чисто українську марку, якої звичайно не мають подібні видання (принайменше польські і московські)». Тривале наукове життя цієї праці – а його засвідчують перевидання, у тому числі фототипічне за океаном – завдячується тим, що його автор-упорядник разом із співавтором дотримувалися перспективних наукових засад. Утілили їх у життя на доброякісному рівні, з урахуванням національних особливостей. Згідно з оцінкою відомого фахівця, «Як джерельна й перша така праця, цей словник відіграв велику роль в розвитку української лексикографії (майже всі праці про запозики в українській мові виходили від нього) і в розвитку української культури» (Я.Рудницький – ЗНП. – С. 85), урешті в самому усталенні в українській словникарській науці самого принципу іншомовних словників.
Поряд із заглибленістю в так необхідну для України галузь словництва Кузеля-філолог провадив (із чернівецького періоду починаючи) також діяльність науково-педагогічну. Був лектором української мови в учительській гімназії «Української школи», згодом -у Берлінському університеті, де не обмежувався мовним навчанням, залучаючи до українознавчих викладів і інші галузі. Навіть у Зальцведелі, щоденно спілкуючись з українцями з-над Дніпра й інших місць, повсякчас нотував у мові таборян риси, цікаві з лінгвістичного погляду. Так нагромаджувався матеріал для майбутніх публікацій. Водночас усе більше приваблювала Кузелю лексикологічна і лексикографічна праця, все більшу потребу українства він у ній відчував. Тому член мовної комісії НТШ, постійний автор краківського «Річника Славістичного» (реферував тут новини в галузі вкраїнської лінгвістики) заініціював спеціальний Словниковий відділ при Українському науковому інституті в Берліні, що став організаційно-науковим здобутком Кузелі. Врешті, під фірмою новоствореної інституції заходами лексикографа було перевидано фототипічним способом відомий словник Грінченка й Уманця, пізніше «Українсько-німецький словник» 3.Кузелі й Я.Рудницького.
Визріванню ідеї посприяла, крім усвідомлення необхідності такого сучасного лексикографічного видання, оглядова стаття «Словники української мови й термінології», вміщена в берлінському тижневику «Літопис» за 1924 р. На початку 1930-х років під впливом інформації про асимілятивне злиття мов у Радянському Союзі, сиріч русифікацію, що змінила короткочасну і мімікрійну українізацію 20-х років, ідея словника остаточно визріла і сформувалася. Вона полягала в прагненні «опрацювати не тільки українсько-німецький словник, але взагалі, на зразок колишнього Грінченкового українсько-російського словника, дати українському народові великий підручний український словник академічного типу з німецькими еквівалентами, але з виписками й цитатами з модерних українських авторів, фольклору тощо» (ЗНП. -С.85-86).
Накопичення лексикологічного матеріалу поєднувалося з такою не менш важливою роботою, як відшукування матеріальних засобів для здійснення проекту. Врешті Українському науковому інститутові в Берліні німецька Науково-дослідна рада надала стипендію. До роботи було залучено доктора слов'янського мовознавства зі Львова Я.Рудницького, потім – д-ра С.Іваницького. Етапами напруженої праці над словником у відповідному відділі Українського наукового інституту було призбирування лексичного матеріалу, уніфікація картотеки, планування видання та розподіл праці в ньому. Щодо участі Кузелі в першому – основному та найскладнішому виді роботи, то більшість карточок (із потрібним словом у мовному контексті та необхідною «паспортизацією») опрацьована була саме ним. Унаслідок великої завантаженості іншою працею за дня, Кузеля самовіддано працював уночі, громадячи виписки з різнорідної літератури.
Припали йому для лексикографічного двомовного опрацювання слова на літери від «П» до «Я» (від «А» до «О» – Я.Рудницькому). У посторінковому обчисленні Кузеля дав дві третини словника – від 532 по 1494. Така значна текстова площа на меншу половину букв, узята вченим, пояснюється тим, що він підійнявся до складної і великої праці, а саме – докладної лексикологічної розробки та перекладу німецькою мовою численних префіксів, що починаються літерами «п», «р», «с», «у» тощо. Згідно з оцінкою співавтора, «Він пішов далеко далі вперед щодо цього, ніж інші українсько-німецькі словникарі, та й взагалі далі, ніж усі до сьогочасні лексикографи. У тому велика вартість його праці й новум, що він його вніс в українське мовознавство... Для прикладу можна навести приросток «по-», що його в усіх дотеперішніх словниках характеризували як виразник перфективності дії... Тим часом 3.Кузеля влучними перекладами попередавав найтонші значеннєві відтінки цього префікса в українській мові, і можна зробити окрему студію на основі його матеріалу... Цим 3.Кузеля промостив у нашій лексикографії шлях для всіх інших українсько-іншомовних словників, і, здається, годі собі в майбутньому уявити автора українсько-англійського, українсько-французького чи інших словників, який міг би пройти повз ті здобутки української лексикографії, що їм прощував шлях» (ЗНП. – С.87) Кузеля-мовознавець. Так що капітальний «Українсько-німецький
словник», виданий 1943 р. у Лейпцигу (за співпраці С.Іваницького і К.Майера), – найвищий науковий здобуток Зенона Кузелі. Шкода тільки, що німецько-українська частина, практично до друку готова, у зв'язку з підходом радянських військ до міста набрана вже не була. Аналогій же серед видань такого типу – і тепер не багато. Тому особливо жаль, що авторам не вдалося випустити словник другим виданням (із поправками і доповненнями): повоєнна Німеччина, на відміну від довоєнної, в цьому проекті зацікавлена вже не була. Тож залишається сподіватися, що Україна спроможеться колись таке завдання виконати, задовольнивши голод на видання такого типу, хоч почасти та віддавши данину вдячної пам'яті своєму визначному синові.
Діяльність Кузелі-лексикографа не обмежується двома схарактеризованими вище його основними публікаціями. Адже він підготував і уклав рукописи українських орфоепічного та правописного словників, започаткував словник поетичних неологізмів, які гуртував із новочасних публікацій. Інші лінгвістичні проекти до реалізації таки дійшли. Так, разом із Р.Димінським Кузеля підготував сільськогосподарський словник. Опрацював географічну термінологію в підручнику Бонакера, вможливлював вихід українсько-німецьких словників – технічного інж. Жуковського та медичної термінології д-ра Р.Смика (1944).
Втративши в часі війни призбираний до того на карточки лексичний матеріал, пережив цю тяжку втрату. Навіть знайшов у собі сили знову накопичувати матеріал для улюбленої лексикографічної роботи. Продовжив практику попереднього часу – публікування в емігрантських часописах наукового профілю статей мовознавчої проблематики (ще 1936 р. у циклостильному місячнику «Вісті з Українського наукового інституту» з'явилась у числі 22-му стаття «В справі нашого правопису», що була одним із побудників до створення рукопису відповідного словника). У фюртському тижневику «Час» за 1947 р. із числа в число (всього в семи номерах) друкувалася вагома розлога розвідка Кузелі, що простежила й узагальнила набуток рідної лексикографії. Цей матеріал, «Історичний розвиток і сучасний стан українського словництва», зберіг вагу до сьогодні, вартий докладнішої уваги.
У преамбульній частині «Про значення словників і їх роллю в культурному житті» вчений обґрунтував мету огляду потребою активізувати підготовку необхідних з еміграції словників, оцінити зроблене в цій галузі з точки зору відповідності чи невідповідності новочасним науковим і практичним потребам. Слушними й актуальними є розмірковування автора про традиційну непоінформованість пересічного українського інтелігента в словникових справах: «Мало ще людей користується українським словником для того, щоб поінформуватися в ньому про саму українську мову, про її лексичне багатство та ЇЇ різноманітність і все-сторонність, про стан сучасного мовного матеріалу в народному і літературному вжиткові, про його поширення й відтінки, про його історичний розвиток і сучасний формальний бік та взагалі для того, щоб вважати його невідступним і дорогим товаришем-інформатором при всіх нагодах не тільки для поправного знання, але й для зрозуміння свого найбільшого скарбу, – рідної мови...».
Покладаючи відповідальність за такий стан у тому числі на прорахунки деяких словникарів і витворені ними неоковирні неологізми (на таких «кованих» пропозиціях із словника Є.Тимченка типу «крайбаба» в значенні повитуха збудував свою жартівливу «філологічну поему» «Банелюк» Мусій Кононенко), Кузеля водночас підкреслив і речі порядку зовсім іншого. Констатував, зокрема, що в активі нашої мовознавчої науки та лексикографії є багато цінних праць, котрі можуть стати підмурівком для нових видань. Урешті розкрив власний намір підготувати більший український словник, який відповідав би тому, «що сьогодні вимагається від модерного словникового підручника, який має бути рівночасно й українською граматикою, й історичним дороговказом розвитку мови, й діалектологічним атласом, вірним поучником термінологічним і вкінці правописним провідником» (ЗНП. – С.218). Вельми шкода, що цей проект залишився нереалізованим, – адже такої універсальної праці бракує і досі.
У першому з ретроспективних – розділі «Словники старої й церковнослов'янської книжної мови до Котляревського» – автор виводить ґенезу нашого словництва вже не зі словничка до «Енеїди» (.Котляревського. Бачить-бо його початки ще в «Азбуковниках» XV ст. і дещо пізніших «лексисах» і «лексиконах» (характеризує Берендин), упроваджуючи таким чином новаторський науковий підхід. Предметна конкретність викладу, багатство ілюстрацій, глибока обізнаність із предметом розмови поєднані тут із необхідними й антитетичними до радянського наукового офіціозу історичними з'ясуваннями. Скажімо, майже столітній антракт у розвитку нашого словництва пояснюється політичними втратами України XVII ст. та планомірним «московським нищенням національно-культурних окремішностей українського народу» (ЗНП. – С.221).
Два наступних розділи студії-огляду про словники XVII – початку XIX ст. та підготовчі словникові матеріали наступних десятиліть виокремлюють серед лексикографічних спроб словники О.Павловського, К.Левицького, матеріали Хв.Вовка й І.Верхратського. Третій розділ, «предгрінченківський», характеризує словники О.Афанасьєва-Чужбинського, М.Закревського, М.Левченка, Є.Желехівського, М.Комарова та німецько-український – О.Партицького. Виняткова обізнаність навіть із найменш відомими виданнями та термінологічними списками сусідить тут із виваженою об'єктивністю оцінок. А коли мова заходить про фундаментальний чотиритомник Б.Грінченка – й із їхньою образністю: «Праця Грінченка неоціненна, й кожний, що нею користується, з подивом і вдячністю ставиться до неї, як до писаного й непохитного пам'ятника живого українського слова» (ЗНП. – С.229). Розвиток словництва в хронологічному висвітленні, немов у краплині води, відбив у статті драматичні перипетії української історії. Скажімо, галицький «прорив» у розробці термінологічної номенклатури розкрився не тільки в зв'язку зі значно сприятливішим становищем українства в Австро-Угорщині в порівнянні з Росією, але й «весною народів» 1848 р. Тоді українська мова в конституційній державі прийшла в шкільні підручники й адміністративне управління, у вищу школу. Маловідомі матеріали вводить Кузеля в науковий обігу розділі про 1917-1920 рр., коли українська мова вперше здобула статус державної, коли оперативно творилися лексикографічні праці, завданням яких було модернізувати нашу мову, пристосувати її до нових обставин і вимог життя.
Заключні частини статті – «Повоєнні часи» та «Праця на еміграції» – дає панораму набутків (під егідою ' академічного Інституту української наукової мови в Києві виходить кількадесят цінних видань 20-х – поч. 30-х років – А.Кримського, О.Курило, П.Тутковського, М.Шарлеманя, Ф.Калиновича й ін.) та втрат цієї галузі філології. Вияви цих останніх – у розгромі Української Академії наук і репресіях мовознавців старшого покоління, знищенні питомих національних ознак української мови та насильницького її наближення до «квітучої пролетарської московської мови». Так центром нашого вільного словництва знову стала Галичина, потім – еміграція. Спеціально ж таким центром слід назвати – Берлін, Словниковий відділ Українського наукового інституту.
Деякі сторінки реферованої студії є автокоментарем Кузелі до власних лексикографічних видань, містять суттєві подробиці праці над ними, їхньої долі, висвітлюють участь ученого в різних мовознавчих проектах. Так, значення першого, 1910 року «Словника чужих слів» він справедливо добачив у тому, що тут уперше проведене зіставлення і пояснення іншомовних слів у нашій мові. Причому не тільки запозичень новітніх, а й давніше прийнятих як у літературну, так і народну мову. З'ясував лексикограф власну участь у великому німецько-українському словнику В.Кміцикевича і Спілки 1912 р. Вона полягала в допомозі матеріалами та порадами, складанні плану видання та технічній його редакції. Зальцведельська сторінка насиченого працею життя Кузелі «озвучується» розкриттям маловідомого аспекту таборової діяльності. Автор зазначив, що навіть табори полонених упродовж 1917-1918 рр. стали «термінологічними і словарними робітнями», з яких постали німецько-українські словники Б.Лепкого, П.Лисецького та другий «чужомовний» самого Кузелі. Спільними зусиллями галичан і наддніпрянців та на основі «Словаря» Б.Грінченка в Зальцведелі було укладено (під орудою В.СІмовича і з участю Р.Смаль-Стоцького й 3.Кузелі) першу частину «Словника українських синонімів», котрий, на жаль, загинув у час революції.
Докладніша характеристика діяльності Словникового відділу дає уявлення про лексичні скарби в його посіданні – півмільйона карток, ексцерптованих із публікацій XX ст. Окрім того – ще й багаті матеріали з Буковини Л.Когута і В.Кміцикевича, термінологічні опрацювання співробітників і симпатиків відділу М.Бардаха, О.Гузар, Р.Димінськогр, О.Жуковського, К.Купчанка, П.Франка, В.Щербаківського й ін. Згадує Кузеля ще один значний і цікавий проект – «Українсько-німецький і німецько-український хліборобський словник» – за його і Р.Димінськрго редакцією. Словник коштував понад двох років інтенсивної і старанної праці, почав уже було друкуватися, та на перешкоді стала війна. Внеможливила вона і працю над чотиритомним словником української мови, позбавивши Кузелю призбираного задля цієї мети лексичного матеріалу.
З приводу найсоліднішої словникарської публікації, що нею Кузеля створив собі, за виразом І.Мірчука, «топитегтіит аеге регеппіиз», вагомо сказано про мету і специфіку «Українсько-німецького словника» ось що: «Авторам присвічувала ідеальна ціль зібрати в словнику найважніші слова й вислови, що їх уживається в широкому житті сучасності. Крім цього, в словник увійшли слова, що хоч і перестаріли подекуди, а проте мають свою вагу при читанні давніших творів чи з уваги на термінологічні моменти. З цих міркувань втягнено в словник і деякий готовий матеріал, одначе усюди його відзначено відповідними ремарками. Більшу увагу автори звертали на складені слова й головно на приросткові дієслова... Уперше використано в словнику ширше українську ономастику, наведено всі імена й взято під увагу топографічні назви, назви гір, річок, місцевий, народів, країн тощо, наскільки вони в'яжуться з українською культурою, історією, господарством, – щоб між іншим зазначити теж їхню правописну форму... Багато праці присвячено наголосові і флексійним формам, уживаючи до цього модерних засобів» (ЗНП. – С. 234). Так що цей словник у певному розумінні був кроком Кузелі до втілення його мрії про синтетичні й універсальні видання майбутнього.
На тій же високій синтезуючій ноті завершив Кузеля-словникар свою мовознавчу діяльність, опублікувавши в томі першому «Енциклопедії Українознавства» 1949 р. історичний огляд української лексикології.
Роблячи висновок про вагомість доробку вченого на лексикографічному полі, можна без перебільшення констатувати його щедрий на ньому науковий ужинок. Основні праці Кузелі забезпечили йому тривку позицію серед чільних постатей в історії української словникарської справи нашого віку. Згідно з оцінкою його колеги Я.Рудницького, котрий, набувши досвіду в співпраці з Кузелею, згодом створив капітальний «Етимологічний словник української мови», – «Він був піонером у повному розумінні цього слова в лексикографії іншомовних словників та дав ініціативу й працю для багатьох інших лексикографічних проектів, з яких тільки частині пощастило побачити світло дня. Як відданий українській справі патріот 3.Кузеля завжди стояв на сторожі українського слова – найкращого й найбільш досконалого виразника української душі, української культури в минулому й сучасному» (ЗНП. – С.88).

Зенон Кузеля – бібліограф
Окреслена в заголовку ця третя галузь діяльності Кузелі (та не остання за значенням, – адже саме з неї починається всяка наукова робота) тісно поєднана з набутим ним бібліотекарським фахом. Властиво, можливо, що саме бібліографічні дебюти з 1901 р. у ЗНТШ, до співпраці в яких його залучив М.Грушевський, викликали в Кузелі гадку про потребу спеціалізованої бібліотекарської підготовки. Тож автор бібліографічних заміток і оглядів (із тим же аспектом бібліографічним) та секретар на той час семінарійної бібліотеки В.Ягича наприкінці 1906 р. склав у радників Гааса і Гіммельбауера бібліотекарський іспит та став практикантом університетської бібліотеки. Редагував слов'янську частину ЇЇ каталогу, надавав бібліографічну допомогу іноземним ученим, котрі цікавились українською тематикою. Продовжуючи бути бібліографом нових західноєвропейських праць (етнографічних, археологічних, антропологічних тощо) на шпальтах ЗНТШ (а Вол. Дорошенко мав усі підстави образно атрибутувати цю діяльність, яка заповнювала тисячами позицій1 сторінки «Наукової хроніки» «Записок», «мозольною, справді муравлиною бенедиктинською») поширив коло видань, із якими співпрацював, віденським часописом «2еіізспгітї тиг озтеггеісгіізспе ВІЬІіодгаргІіе» та краківським видавництвом Академії наук «РосгпіК 5Іа\л/ізгус2пу», де друкував рецензії та бібліографію української літератури. Варто тут згадати той факт, що завдяки Кузелі бібліотека віденської «Січі» була приведена в зразковий порядок (а застав він її в неладі).
Займаючи в Чернівцях із 1909 до 1915 рр. чільну посаду в університетській бібліотеці й освітньому товаристві «Руська бесіда», організовував у місті і краю народні бібліотеки. У різнорідних західноукраїнських виданнях публікував матеріали відповідного практичного спрямування – «Про народні й вандрівні бібліотеки», «Як закладати й провадити народні бібліотеки по селах», «Ціль і значіння студентських бібліотек», «Про діловодство в народних бібліотеках» і «Про читальні й народні бібліотеки в чернівецькій окрузі».
Серед бібліографічних праць Кузелі 900-х років слід виокремити: першу його бібліографію, включену до рецензії на «Збірник харківського історико-філологічного товариства» (ЗНТШ. – Т.40. – 1901); вичерпний огляд нових праць із історії початків слов'янства (ЗНТШ. – Т.52, 54. – 1903); покажчик до праці «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» (Матеріали до української етнології... – Т.8, 9. – Львів, 1906-1907); цінна бібліографія до розвідки «Українські похоронні звичаї й обряди в етнографічній літературі» (Етнографічний збірник. – Т.31, 32. – Львів, 1912) тощо.
У чернівецькі часи Кузеля провадив і широку пошукову діяльність. Так, відомо, що тоді він бібліографічне опрацював українознавчі матеріали західноєвропейської періодики і численних часописів слов'янського світу, склав ґрунтовну картотеку (понад п'ятдесят тисяч позицій) і оформив бібліографію згаданих публікацій. До війни встигнув здійснити і такий перший у своєму роді проект, як укладення покажчика псевдонімів і криптонімів українських письменників (на жаль, праця пропала в роки воєнної бурі). Навіть у часи щонайскрутніші Кузеля не переривав праці бібліографа, громадячи джерельний матеріал для суміжної – історичної – галузі науки. Так сталося, приміром, 1914, коли, опинившись під російською окупацією, він уклав унікальну бібліографію відозв прийшлої влади.
Невдовзі по тому організаційно-бібліотекарську працю провадив уже у Відні, згодом – у Зальцведелі. Тут у всій його багатоманітній таборовій діяльності добру службу послужили систематичність і інші риси фахового бібліотекаря, звиклого до ладу. Турбувався, зокрема, про порядок і поповнення і в табірній бібліотеці. Більш того, «під фірмою» «Бібліотеки полонених українців табору Зальцведель» і накладом «Видавничого товариства ім. П.Куліша» Зенон Кузеля видав свій вісімдесятип'ятисторінковий довідник «З культурного життя України» (1918).
Це раритетне видання, як зазначалося в авторській передмові, призначалося для товаришів, котрі виїздять додому. Його призначення – «дати короткий огляд найважніших подій, що сталися на Україні в об-ласти культурного життя від вибуху нової революції у березні по кінець 1917 року й бути невеликим провідником по Україні»2. Заснована на інформації, почерпнутій із «Вісника Союзу визволення України» та київських часописів «Робітнича газета» і «Нова рада», ця бібліографічна праця знайомить із відродженням культурного життя незалежної України, дає багато цінного довідкового матеріалу.
У першому розділі – «Українська преса» – розкривається історія нашої періодики від лубенської газети «Хлібороб», першої в Росії, та конфіскованої вже на четвертому номері 1905 р., та «Ради», що протрималася до початку війни 1914 р. Із приходом волі, зазначив Кузеля, український часопис скоро став «щоденною потребою не тільки інтелігента, але й мало освіченого селянина й робітника» (7), захоплюючись та захоплюючи їх завданнями будівництва нового державного життя. Белетристичне піднесений у констатації свободи слова, бібліограф виявляє водночас інформативну і статистичну точність у відтворенні й характеризуванні (профілю, специфіки включно до відомостей про адресу редакції і вартість числа) того чи того видання. Всього в розділі описано понад сто пресових органів в Україні й поза її територією на кінець 1917 р.
Наступна частина праці подає досі в Україні маловідомий систематизований матеріал про друковану продукцію від 1895 років (розділ «Українські видавництва»). Нарис їхньої діяльності, починаючи від Грінченкового видавництва книжечок для народу в Чернігові, розкриває тернистий у царській Росії шлях українського книгодрукування. Час же, коли вільно залунало українське слово, дав нечувану до того видавничу динаміку: книжка рідною мовою, як і часопис, стає державотворчим фактором. У відповідь на потреби життя постали перший український бібліографічний журнал «Друкар», інформаційні бюро. Докладний Кузелин перелік і бібліографічний опис публікаторської діяльності видавництв «Веринигора», «Дзвін», «Криниця», «Сіяч», «Час», «Шлях», «Українська школа» і багатьох інших (у Києві й в інших містах і містечках, продукції книжкової й усілякої іншої), видань партійних і власним накладом тощо потверджує мовою фактів і цифр початок українського видавничого ренесансу: 400 книжок (не числячи карт, листівок, портретів) за дев'ять місяців 1917-го року, — продукція понад ста видавництв!
Насамкінець у розділах «Української друкарні й книгарні» й «Української «Просвіти» й бібліотеки» Кузеля схарактеризував зміни на краще й у діяльності цих культурно-освітніх галузей. За Центральної ради Україна взяла в свої руки друкарську справу, відкрила мережу нових українських книгарень3 (аж до малих провінційних міст включно), взагалі надала українській книжці всі громадянські права. Що ж стосується «Просвіт», то ці товариства, згідно з наведеною Кузелею з «Нової Ради» цитацією, народившись з непереможною силою, за кілька місяців покрили Україну сіткою культурних огнищ і почали національно-освідомлюючу роботу. Багато було зроблено й щодо організації українських бібліотек, хоча, звісно, Національну бібліотеку і Музей-Архів за кілька місяців не створиш. У цілому ж відтворена Кузелею панорама культурного пробудження та відродження України викликає патріотичний захват чинами дідів і сумні міркування з приводу того, що за короткий час тоді

 

поданій Вами збірці ЗІауіса 9. Може бути, що зле переглядав, тому я попросив його, щоб переглянув збірку ще раз докладніше і подивився ліпше в бібліотечні каталоги й покажчики.
Книжки я вислав зараз по отриманню Вашого листа, дійшли до Вас певно. Сподіюся також, що дійшов мій лист в справі альманаху. Прошу ще раз не відмовляти нам і надіслати, що уважаєте за відповідне.
При тій нагоді осмілююся просити Вас ще о дві речі. Чи не могли б Ви дати нам кліше Вашого портрету або чи не схотіли б сказати, де його можна дістати. Портрет хочемо умістити у альманаху. Далі чи не були б Ви ласкаві відступити нам кількох ілюстрацій (орнаментів) з «Антології»1 для альманаху? За одно і за друге ми були б вам дуже вдячні, бо не стає нам грошей не оплату коштів ілюстрацій.
Здоровлю щира і остаю з глибоким поважанням
Зенон Кузеля
(Ф.З. -Од.зб.1631)

№9 від 30.ХІІ.1907.
Високоповажний Пане Докторе!
Наші листи розминулися, тому не відповідаю на ті питання, які я залагодив у попереднім листі. Пере-писникові скажу по святах Ваше бажання, Чайльда2 вишлю з кінцем сього тижня, бо таки віднайшов його в бібліотеці під словом ВаІІасІз. Я сам уживав перше примірника з бібліотеки.
Альманах дуже бідний. Кошти виноситимуть від 3000-4000, а ми маємо на се 500 корон передплати і добровільних датків. Коли зможете нас в дечім матеріально підпомочи, будемо Вам дуже вдячні. Друкувати будемо, здається, в Науковім Товаристві ім. Шевченка, в кожнім разі, у Львові. Про сам альманах довідаєтесь більше з окремого проспекту, який рівночасно видаємо.
Ваша співучасть в белетристичнім відділі буде нам завсіди дуже пожадана і мила. Тому прошу дуже о кілька поезій, доконче недрукованих, а коли можливо, і о який невеличкий нарис прозою.
Щодо згаданої Вами пропозиції оброблення соціального й політичного стану Галичини, який я мав піднести, не можу нічого сказати, бо сам такий проект нічого не знаю. Можливо одначе, що маєте на думці гадку д.Дністрянського, прийняту на засіданню ювілейного січового комітету, просити Вас на ювілейнім з'їзді о відчит про найновішу українську літературу і науку в Галичині і Буковині за останніх 40 літ. Ювілей має бути дуже величавий, коли маєте настільки часу, щоб і «Січі» трохи відступити, то і я прошу не відмовити їй і взяти активну участь в ювілею. Про іншу пропозицію – я взагалі не знав би нічого сказати.
Сподіваючися від Вас, Високоповажний Пане Докторе, ласкавої і прихильної відповіді, засилаю Вам глибокий поклін.
Ваш Зенон Кузеля
(Ф.З. – Од. зб. 1631)
№ 10 від 17.1.1908, Відень
Високоповажний Пане Докторе! Рівночасно з листом, а властиво о 4-й дня скорше, висилаю Вам 3 томи Чайльда на адресу Наукового Товариства ім. Шевченка враз з книжками для п.Гнатюка. 4 і 5 тому не міг тепер достати, бо визичені на протяг місяця за Відень – вишлю їх при нагоді пізніше. Се зрештою тоті томи, де нема майже нічого
до слав, баляд, як я переконався, порівнюючи свої нотатки.
Дякую дуже за поезії до Альманаху! Про співробітників і праці знаєте вже з проспекту, який ми розіслали з часописами в 12000 примірників. Одно тільки мушу ще подати Вам до відомости – як причинок до діяльности «Молодої музи».
Проспект я дав П.С.Твердохлібови, що саме їхав зі Львова, з тим, щоби припильнував видання і зай-мився його розсилкою з часописями. Одначе п.Твер-дохліб позволив собі без нашого відома вставити до проспекту фірму «Молодої музи», очевидно, для власної реклями, і на власну руку видрукував дотичне місце, хоча я викреслив його в коректі і рішуче пору-чив йому не робити ніяких змін в нашій відозві і викинути слова «члени літературно-наукового товариства «Молода муза», додані без нашої згоди!
Дешева рекляма!
Здоровлю щиро, глибоко Вас поважаючи
Зенон Кузеля
(Ф.З. – Од. зб. 1631)
№ 11 від 23.111.1912, Чернівці
Високоважний Пане Докторе!
Листом з 15.111 с.р. ми донесли Вам, що через непередбачені причини відкладено виклад на пізніше. З Вашого листа бачимо, що наш лист не дійшов до Вас, тому ще раз перепрошуємо дужче і просимо стриматися з приїздом. Виклад відкладено, щоби зробити його рівночасно гарним домашнім святом і злучити вислухання Вашого викладу з святом присвяченого Вашій особі.
Про речинець порозуміємося в своїм часі окремо, а тепер ще раз просимо вибачити і остаємо з глибокою пошаною
за виділ філії «Руської бесіди» -
Зенон Кузеля
(Ф.З. -Од.зб.1631)
№12 від 17.ХІІ.1913, Чернівці
Високоповажний Пане Докторе!
Як бачу з «Діла», п.Піньоля3 сам звертався до Вас в справі свого фейлетону і Ви признали його кращим, коли дозволили оголосити переклад. Р.ПІньоля гідний того, щоб його заохотити до дальшої праці на занедбанім полі перекладів з українського, цікавиться щиро нашою літературою, читає і вчиться, а окрім того, має розуміння для поезії і сам проявляє талан поетичний. Се мій ученик (зі лекторату) – його справжнє прізвище (довірочно) Яків Йоллес. За моєю спонукою він задумує видати по-німецьки цілу збірку Ваших віршів і оповідань – може, навіть у двох томиках. Як справа дозріє, постараюся, щоб Вам надіслано монускрипт для перегляду. Зрештою, прошу ласкаво тепер з свого боку вказати ласкаво, на ті твори, які б Ви вважали за конечне переложити.
До збірника ладжу статейку про забави при мерці (луток, свічене, грушки, еіс.) і хочу там оголосити також трохи нового матеріялу. Якби так випадково знайшлося що між Вашими записниками, то прошу ласкаво відступити мені до використання, зглядно оголошення.
В нашій бібліотеці впоминаються дуже за Кайнд-лем. Як Вам його дуже не потрібно, то прошу ласкаво надіслати впрост на адресу університетської бібліотеки.
При тій нагоді прошу також о дозвіл передрукува-
'Тут згадується, певне, антологія української лірики «Акорди», підготована Франком і видана у Львові 1903-го р. із ілюстраціями Ю.Панькевича.
2Чайльд Френсіс Джеймс – американський літературознавець і фольклорист, який у другій пол. XIX ст. опублікував два видання англійських і шотландських балад.
Єврейський журналіст Р.ПІньоля – кореспондент І.Франка, автор німецькомовної статті про нього, що її Франко переклав по-українськи і видрукував 1913р. у газеті «Діло». Згадану збірку Р.ПІньолі видати не пощастило.
 
280
Українознавство 1(6), 2003
ти Вашу статтю про еміграцію в нашій «Україні»1.
Наша університетська бібліотека дістала на сей рік 1000 корон на українські книжки, і мені приємно повідомити Вас, що я за них закупив усі Ваші окремі видання, яких у нас дотепер було дуже мало. На другий рік я хотів би купити антикварично перші річники «Народа»2 і був би вам дуже вдячний за інформацію, чи можна їх де роздобути. Мають, останній том має книгарня НТШ і я його там замовив.
З щирим поклоном Зенон Кузеля (Ф.З. – Од.зб.1631)
№13 від 19.11.1912, Чернівці
Високоповажний Пане Докторе! Ми до Вас з великою просьбою. Чи не могли б Ви завітати і до нас з викладом для ширших кругів нашого громадянства? Наша автохтонна публіка не вилазить поза границі рідної Буковини і буде певне Вам вдячна, коли Вас зможе побачити.
Коли б Ваша ласка заїхати до нас, то просимо повідомити нас, коли б се могло статися. Для нас найвідповідніша була б котра неділя в марті або квітні з виїмком Великодніх ферій.
Просимо теж дати нам знати про Ваші окремі бажання, які ми радо сповнимо.
З великою пошаною
За філію «Руської бесіди»
Зенон Кузеля
(Ф.З. – Од.зб.1638)
№14 від 27.11.1912, Чернівці
Високоповажний Пане Докторе! Дякуємо сердечно за згоду прибути і до нашої «столиці».
Коли ласка, просимо о «Мойсея»2. Виклад для нас найдогідніше уладнати з кінцем марта: знаючи з картки, що можете розпоряжатися вільно часом, призначуючи його тому на неділю, дня 27 марта, пополудні (4-та година).
Перед приїздом просимо дуже повідомити нас, котрим приїдете потягом.
З щирим поклоном Зенон Кузеля
(Ф.З.-Од.зб.1638) №15 від 15.111.1912, Чернівці
Високоповажаний Пане Докторе!. Просимо дуже не гніватися на нас, що ми з причин від нас незалежних мусимо Ваш виклад відложи-ти на відповіднішу пору.
Для Вас се, думаємо, не зробить різниці, коли відчит відбудеться пізніше серед догідніших обставин, а для нас – се конечність, бо хочемо, щоби Ваш виклад був гарним, родинним святом. З просьбою дарувати нам сю зміну остаємо з глибоким побажанням За виділ філії: Зенон Кузеля