Українська нива життя. Шкрібляк Петро Васильович
Автор: Зеленчук Іван
Кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Філії "Гуцульщина" НДІУ (смт. Верховина).

Народився син Петро в родині Шкрібляків 2 січня 1933 р. у с.Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області. Його родина з діда-прадіда займалась полонинським господарством, а сам він став славним орачем і сіячем на ниві освіти, науки, культури...

Українська нива життя. Шкрібляк Петро Васильович

Народився син Петро в родині Шкрібляків 2 січня 1933 р. у с.Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області. Його родина з діда-прадіда займалась полонинським господарством, а сам він став славним орачем і сіячем на ниві освіти, науки, культури.
Прадід Петра Васильовича Шкрібляк Михайло, одружившись 1849 р., перейшов з Яворова Косівського району в с.В.Ясенів. Якщо в Яворові родина Шкрібляків займалась в основному різьбярством, то тут, ближче до Чорногори, її представник обзавівся господаркою, до якої входило також три полонини.
Навики і уміння до полонинського господарства передались його синам і внукам. Проте «золотий вересень» 1939 р., а також воєнні і післявоєнні лихоліття знищили традиційний уклад господарювання, відірвавши тодішні й наступні покоління від цього типу ведення господарства. Одні з них владою «трудящих» відправлені були на довгі роки в Східні регіони «радянської батьківщини», інші, хоч і залишились на своїй рідній Гуцульщині, одначе зазнали тут чимало утисків, обмежень, злиднів та інших бід під «зорею радянської влади», яка одним дарувала напівдармову працю в «колективному господарстві», забравши в них землю, іншим – «гуштруди на лісорозробках», оплата за які була украй мізерною.
Усе це обмежувало доступ до освіти та можливості її одержання. Склалась ситуація, коли родина Михайла Шкрібляка, як і сотні тисяч їй подібних, збільшувалась і розширювалась. Адже ж у нього було три сини і дві дочки, які народили і виховали півтора десятка внуків та правнуків, дитинство, юність і зрілість яких саме співпали з нелегкими часами, оскільки їхня доля розкинута повсюдно на одній шостій планеті. Але кількість становила близько півсотні. З усіх нащадків цієї родини лише одному її представнику, і то за випадкових обставин вдалося здобути вищу освіту і стати освітянином-науковцем. Це випало на долю одного з правнуків Михайла Шкрібляка, Петра Шкрібляка, нині директора філії «Гуцульщина» Науково-дослідного інституту Міністерства освіти і науки України.
Його шкільний вік співпав з періодом війни та першими післявоєнними роками, коли шкіл не було, а тоді, коли вже стали появлятись, то вони були настільки далеко, що з віддалених гірських присілків їх відвідувати було не можливо. Неможливість відвідувати школи спричинювалась тут не лише через їх віддаленість, частими погодними стихійними лихами в горах, а це доповнювалось постійних злочинними акціями енкаведистських формувань, страшною депортацією осінню 1947 р. та в наступні роки постійними прохожих на дорогах, особливо по безлюдних гірських місцях, частими їх арештами, допитами з різними формами знущань і навіть убивствами не лише дорослих, а й підлітків, масовим голодом 1946 – 1947 рр. та іншими бідами. Водночас чималі податки накладались на горян «владою трудящих» за клаптики гірської малородючої землі: як грошима, так і живою худобою та продуктами. Це вимушувало масово постійно використовувати в домашньому господарстві працю дітей і підлітків, що безперечно, у багатьох випадках унеможливлювало їхнє навчання та одержання освіти . Складна ситуація склалась і в родині Шкрібляків, коли правнук Михайла Петро протягом 8-ми років шкільного віку не навчався.
Однак тут склалась випадкова ситуація, яка змінила обставини. Осіню 1948 р. до центральної частини с.Рівня, що входить до складу В.Ясенівської сільської ради, переводять початкову школу з Рівні на присілок Лихонький. Це уможливило відвідувати її з інших, більш віддалених у горах, присілків. Цим моментом скористувався і Петро Шкрібляк: за 2 роки (протягом 1948 – 1949 і 1949 – 1950 навч. р.) він закінчив 4 класи, а за наступні – 2 (1950 – 1951 і 1951 – 1952 навч. р.) – закінчив у сусідньому селі Красноіллі неповну середню школу. Зразу ж став працювати в тій школі діловодом – бухгалтером. Наступного року поступив на заочне навчання в Чернігівське педагогічне училище. Закінчив його в 1958 р. У 1955 р. перейшов на роботу в Красноіллівську сільську раду на посаду секретаря, а згодом – її голови.
З 1959 по 1964 рр. навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету. Після його закінчення працював директором школи, аз 1973 по 1986 рік завідуючим відділом освіти Верховинського району Івано-Франківської обл. Ще навчаючись в університеті, постійно займався науковою роботою, часто виступав з доповідями і науковими повідомленнями на студентських конференціях у Чернівецькому і навіть Московському університетах, за що неодноразово відзначався грамотами та іншими видами заохочень. Не порвав з науковою роботою, працюючи на посаді директора школи та завідуючого районним відділом освіти. Це, звичайно, було однією з підстав направлення його в березні 1980 р. Міністерством освіти України в однорічну аспірантуру. Після її закінчення весною 1981 р. працював понад 5 років науковим співробітником Інституту філософії НАН. Але із загостренням кризового стану в середині 80-х років відбувається скорочення штатів, стає неможливим забезпечення житлом. Тому П.Шкрібляк у липні 1986 р. переходить на роботу у Верховинський район на посаду директора середньої школи-інтернату. На цій посаді працює до серпня 1993 р., продовжує брати участь у регіональних і всеукраїнських наукових та науково-педагогічних заходах (конференціях, семінарах, інших заходах). Напередодні і в час проведення Всеукраїнського з'їзду освітян, що проходив наприкінці 1992 р., працював у складі експертної комісії Верховної ради України з питань підготовки і проведення освітянського форуму. Тоді він виконував від
горян Карпат важливу місію – представляв у Кабінеті Міністрів України матеріали проекту Закону України «Про статус гірських населених пунктів України», який згодом став Законом. У першій половині 1992 р. на базі очолюваної П.Шкрібляком школи-інтернату проходив Всеукраїнський семінар директорів шкіл-інтернатів та працівників обласних управлінь освіти, що відали навчально-виховними закладами інтернатного типу, з питань використання народних традицій, звичаїв і художніх промислів у національному вихованні учнів. Учасниками цього семінару було дано добру оцінку роботи колективу цієї школи-інтернату і багато чого ними було запозичено й впроваджено в практику у себе, на місцях.
У серпні 1993 р. П. ШКРІБЛЯК очолив новостворену наукову установу в Карпатах – філію «Гуцульщина» Інституту українознавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (нині філія «Гуцульщина» Наукового-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України) та забезпечує організацію, її роботи. Понад півторадесятирічна праця в наукових структурах НАН, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а сьогодні Міністерства освіти і науки України, стала позитивною для його наукового зростання. Як науковець, П. Шкрібляк веде науково-дослідницьку роботу з етнічно-національних, освітянсько-культурних, природо-економічних проблем регіону Гуцульщини, впровадження вивчення українознавства і гуцульщинознавства в навчально-виховних закладах Гуцульського краю тощо. Він є членом Міжнародної науково-координаційної ради з проблем українознавства, бере активну участь у міжнародних, Всеукраїнських і регіональних наукових заходах (конференціях, семінарах, круглих столах та ін.), систематично публікує наукові та науково-популярні статті з досліджуваних проблем, виступає в засобах масової інформації, намагається налагоджувати співпрацю з іншими науковими закладами, державними органами влади, суспільно-громадськими інституціями.
За роки роботи у філії «Гуцульщина» Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України Шкрібляком П.В. зроблено понад 100 доповідей і наукових повідомлень на конференціях та інших наукових заходах, з них більше 30 на міжнародних, опубліковано майже 60 статей в наукових збірниках і журналах та 75 – у центральній, регіональній і місцевій пресі, зроблено ряд виступів по українському, регіональному і місцевому радіомовленню тощо.
Тематика основних його доповідей на міжнародних наукових конференціях: «Гуцульщина в контексті загальнонаціональних процесів України (Крим – Алушта, вересень 1995 р.), «Іван Крип'якевич – дослідник історико-національних процесів на Гуцульщині ХІV – ХVІІІ ст. (м. Кіровоград, 25 жовтня 1996 р.), «Формування екологічної свідомості – один з важливих напрямів збереження природного середовища в умовах Карпат» (Закарпатська область, Рахів, 25 – 27 вересня 1997 р.), «Українознавство в загальноосвітній школі: наукове та організаційне забезпечення навчального процесу» (м. Київ, 26 жовтня 2000 р.), «Матеріальна і духовна культура гуцулів у загальноукраїнському контексті: підсумки, сучасний стан, перспективи» (Верховина 7 вересня 2001 р.), «Українознавство – науково-теоретична основа розбудови Української незалежної держави» (Київ, 20 жовтня 2001), «Стан, тенденції та перспективи розвитку освіти в регіоні Гуцульщини» (Косів, 12 вересня 2002 р.), «Природо-екологічна свідомість як важливий чинник збереження природного середовища в умовах Карпат: історія, сучасний стан, проблеми і перспективи» (Рахів, 14 – 16 жовтня 2002 р.) та ін.
Петро Шкрібляк – автор ряду проектів, рекомендацій наукових конференцій, круглих столів та ін. наукових заходів, що проводились у регіоні Гуцульщини з етнічно-національних, мовних, культурно-освітянських, природо-екологічних проблем краю. З його ініціативи створено Асоціацію керівників органів місцевого самоврядування Гуцульського регіону, вивчено й узагальнено досвід освітян Черняхівської області з питань впровадження та вдосконалення вивчення українознавства.
Як керівник наукової установи Петро Шкрібляк особливу увагу приділяє активізації науковців, видавничій справі, впровадженню науково-теоретичних напрацювань в практику тощо. Внаслідок цього невеликим колективом очолюваної ним наукової установи, філії «Гуцульщина», підготовлено і опубліковано понад 30 книг і брошур, 250 статей у наукових збірниках і журналах, близько 400 у центральній, регіональній і місцевій пресі, зроблено близько 300 доповідей на конференціях та інших наукових заходах, понад 400 виступів по всеукраїнському, регіональному та місцевому радіомовленню, спільно з Всеукраїнським об'єднаним товариством «Гуцульський календар», журнал «Гуцульщина», перевидано 5-томну монографію Володимира Шухевича «Гуцульщина», організовано роботу експериментальних майданчиків з питань реалізації концепції Інституту українознавства про школу-родину в Яблунецькій школі-садку, одному з початкових класів Верховинської школи-інтернату, Верховинського району Івано-Франківської області, Підзахаричському навчально-виховному комплексі Путильського району Чернівецької області та з питань написання і захисту випускних творчих робіт у Криворівнянській ЗОШ 1 – 111 ступеня ім. М.Грушевського.
Характерними рисами в науковій, педагогічній, суспільно-громадській роботі Петра Шкрібляка є високопрофесійне та патріотичне ставлення до виконання своїх обов'язків, всебічність інтересів висока культура та скромність. Це і є важливим чинником позитивних результатів його роботи та адекватності їх оцінки й винагород. У 1971 р. Петро Шкрібляк нагороджений медаллю «За трудову відзнаку», у 1983 р. – медаллю «Ветеран праці», у 1991 р. і 2001 р. значками «Відмінник освіти України». Неодноразово нагороджувався грамотами Міністерства освіти, правління товариства «Знання» України, Івано-Франківської обласної адміністрації, Верховинської райдержадміністрації та районної ради.
І водночас – особлива нагорода: повага й любов колег по роботі, освітяни, науковців, широкої громадськості України та зарубіжжя.
Високий лет Петра Шкрібляка, то ж є всі підстави сподіватися на його нові здобутки в ім'я розквіту рідного краю, всієї України.
Одна з найхарактерніших рис Петра Шкрібляка – винятково дбайливе ставлення до виховання кадрів інтелігенції нового покоління, до проблеми координації діяльності українознавчих центрів.
Тому по всій Україні у нього багато однодумців, а опорою філії «Гуцульщина» є справжні реформатори освіти й науки України.