головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2007   Число: #3(24)
пошук по сайту
Українознавство – інтелектуальна молитва за Україну
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

Українознавство – інтелектуальна молитва за Україну

Так образно визначив українознавство один з відомих і авторитетних його представників, доктор історичних наук, заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, провідний науковий співробітник НДІУ Ярослав Степанович Калакура в розмові з директором Інституту, академіком Петром Петровичем Кононенком, та його заступником, кандидатом філософських наук Тарасом Петровичем Кононенком, яка відбулася напередодні сімдесятиліття вченого. Йшлося, головним чином, про наукові надбання ювіляра за останнє п’ятиріччя, наболілі проблеми розвитку українознавчих досліджень, підвищення їх ролі в подоланні успадкованих від імперського і тоталітарного минулого ідеологічних нашарувань, які негативно впливають на моральний клімат суспільства, на яких паразитують маніпулятори підігрівання кризових явищ у суспільно-політичному, національно-культурному й духовному житті України, підриваючи національну ідентичність українців, що є особливо небезпечним в умовах сучасних інтеграційних та глобалізаційних процесів. Говорилося і про творчі задуми знаного українознавця.

П.К. – Насамперед, щиро вітаємо Вас, шановний Ярославе Степановичу, як кажуть, з круглою датою у Вашому житті і від усього серця бажаємо Вам доброго здоров’я, родинного щастя, свіжих сил і натхнення у науково-педагогічній та громадській діяльності. На початку цього року ми відзначали 15-річчя нашого Інституту, а Ви в його колективі з перших кроків становлення. Тож як Вам працюється, який настрій? П'ять років тому, у розмові з Л.К.Токарем (“Українознавство”.– 2002.– Число 4. – С.32–35), Ви сказали, що коли людина досягає “зрілого” віку, то вже не має такого оптимізму щодо творчих планів, як це було в молоді роки. Судячи з Вашого ужинку, минуле п’ятиріччя стало досить продуктивним з огляду на наукові публікації, насиченість важливими, цікавими подіями. Що ж можна вважати головним, найвагомішим?
Я.К. – По-перше, дякую Вам, шановні Петре Петровичу й Тарасе Петровичу, колегам з відділу, в якому я безпосередньо працюю, всьому колективу Інституту на чолі з Вами за теплі вітання, душевні побажання з нагоди мого ювілею. Я відчуваю це тепло, увагу і щирість повсякденно, а не тільки в дні народження. Мабуть, саме це й додає сил, оптимізму, дефіцит якого справді вже відчувається. Компенсацією за погіршення здоров’я, брак фізичних сил виступає енергетика життєвої мудрості й досвіду, нагромадження знань, підтримка й розуміння з боку сім’ї – дружини, синів, невісток, онуків, друзів, колег по роботі. Дуже вагомим стимулом є те, що я, будучи на пенсії, продовжую, хоч і наполовину окладу, працювати зі студентами, аспірантами, контингент яких постійно змінюється, і він завжди молодіжний. Ви теж знаєте, що в цьому середовищі ніби не помічаєш своїх років. І, насамкінець, студії в царині українознавства самі по собі – це теж імпульс до життя, до творчості, особливо за умов, коли над Україною, над долею нашого народу нависла нова небезпека, коли під загрозою опинилися соборність і цілісність держави, коли підривається національна ідентичність українців. Для мене українознавство – це інтелектуальна молитва за Україну, за правдиве трактування її минувшини, за наше майбутнє.
Нині жодна галузева наука – історія, філософія, правознавство, етнологія, політологія і т.д., – взята окремо, не може виконати рятівну функцію для українського соціуму, тобто підвести інтелектуальне або раціональне підґрунтя для консолідації нації, для виведення суспільства з кризи. Тільки українознавство як цілісна система інтегрованих знань про Україну й українство, як носій національної ідеї, як акумулятор історичного досвіду спроможне застерегти від повторення стратегічних і тактичних помилок минулого, допомогти українському суспільству поставити інтереси українського народу вище вузькопартійних, а тим більше кланових, підпорядкувати їх благородній меті духовного очищення і зцілення хронічно хворого політичного організму.
Загалом, дякую Богу, ці п’ять років були досить продуктивними: два видання витримав мій лекційний курс “Українська історіографія” (2004, 2007), шостим накладом вийшов навчальний посібник “Українська і зарубіжна культура” (2007), де я – автор одного з ключових розділів, нарешті, завдяки Вашій підтримці, Петре Петровичу, оприлюднена збірка моїх студій ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet