головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Мова і термінологічна сфера стандартів
Автор: Філіпчук Георгій
Доктор педагогічних наук, професор, академік Академії педагогічних наук України, провідний науковий співробітник відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ МОН України.

Мова і термінологічна сфера стандартів

Людина, нація, держава свободу думки і дії реалізовували у певних мовних формах. Мова була не лише засобом передачі інформації, проявом етнічної самобутності, але й фактором духовного та інтелектуального розвитку. Свого часу Гумбольдт зазначав, що мова є внутрішньою духовною силою народу. Мова розглядалася М.Грушевським як культурно-національна сила.
Нині українське суспільство має не лише виробити нову парадигму у ставленні до мовної політики, але й зуміти зреалізувати її на практиці. Для цього слід створювати й використовувати всі необхідні правові, політичні, педагогічні, соціальні, історично-культурні передумови. Передусім це стосується державної української мови, що є основою національної ідеї, оскільки вибудовується на політичній і мовній єдності. Тому стратегічним завданням для України, яка тривалий час була позбавлена власної державності, є знання і вживання державної мови у всіх сферах, причому як представниками української, так і неукраїнської національності. Здавалося б, що ця справа має добрі перспективи, оскільки, у порівнянні з іншими країнами, у нас створені чи не найкращі можливості для збереження та розвитку культурно-мовної традиції національних меншин. Проте, спадщина минулого, недосконала політика щодо утвердження належного статусу державної мови на нинішньому етапі створюють атмосферу, коли в ряді регіонів України демонстративно-почесним є незнання і невживання української. Часто поза межами уваги залишається конституційна вимога. За таких умов ігнорується і рішення Конституційного Суду від грудня 1999 р. щодо захисту української мови. Проблема мови залишається однією з найбільш значимих.
Сюди входить питання освіти і церкви, науково-технічної термінології і державного управління, засобів масової інформації і видавничої справи. Сучасне громадянське суспільство має розглядати її у двох вимірах – українська мова як самостійна система у слов'янській групі мов зі своєю історією, самобутньою культурою і впливами та роль української мови у формуванні національної мовної свідомості, що об'єднує і консолідує націю в суспільно-політичному, науково-культурному, історично-духовному житті. Негативним є явище, коли в етнополітиці і надалі пропонуватиметься тенденція – для національних меншин впроваджуватиметься модель російської і рідної мови, а українська відсуватиметься на задній план.
Часто у теле-, відео, видавничій, диско-розважальній справах, у сфері обслуговування державній мови відводиться роль мови національної меншини. Применшена її роль і на високих щаблях ієрархічної драбини бізнесу, політики, науки, культури, управління, спорту. Значна частина сучасної освіти прямо та опосередковано намагається законсервувати нинішню ситуацію, посилюючи вплив російськомовного фактора на психологію і ментальність громадян. З огляду на політичну, соціальну, духовну спрямованість суспільства, такі підходи є згубними для України. Кожен має усвідомлювати, що дух і культура народу живуть доти, поки жива національна мова, а мова існує, допоки є джерела мовлення, поки від покоління до покоління вона передається і оберігається як неодмінна умова національного і державного життя.
Суспільство, влада, інтелігенція, політики мають брати за основу розуміння, що обмеження сфери використання української мови як національної і державної – це спосіб знекровлення духовних та інтелектуальних сил нації. Ю.Шевельов писав, що в Україні завжди була небезпека, що двомовність переросте в неукраїнську одномовність. Слід зважити, що історично складалося так: рідна мова для українців була і джерелом патріотичних почуттів, і об'єднувальною ідеєю, і символом боротьби за незалежність. На зорі визвольних змагань українців за свободу С.Єфремов зазначав, що рідна мова – єдиний скарб їх державної ваги, пам'ятка минулого і надія на прийдешні часи.
Говорять, щоб рана загоїлася, її не слід часто турбувати. Можливо. Але ми змушені час від часу повертати свої думки, помисли, надії в історію, щоб отримати не лише орієнтири, але й віру в свою правоту, енергію для творення української ідеї. Зміни у політичному просторі вимагають нової парадигми мовної політики в Україні, і її основою мають бути конституційні засади, а не ідеї проектів законів, що знаходяться у ВР України, від яких одверто тхне "валуєвщиною".
Один із багатьох і дуже важ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet