головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Зміст культурогенезу: системно-функціональний підхід до структурування знань
Автор: Богуцький Юрій
кандидат філософських наук, професор, заслужений діяч мистецтв України, Міністр культури і туризму України

Зміст  культурогенезу: системно-функціональний  підхід до структурування  знань

Поняття “зміст” в енциклопедичних виданнях трактується як взаємодія істотних елементів і процесів, які притаманні даному явищу чи предмету. Тож визначаючи зміст культурогенезу, маємо, перш за все, з’ясувати його структуру (склад сутнісних компонентів) і дослідити характер їх взаємодії в єдиному процесі творення й розвитку сутності науки. Безперечно, що взаємодія є вже сферою прояву іншої категорії науки – її функції – і “визначається як виконання, здійснення, діяльність, як зовнішній прояв явища, складника, суб’єкта дії в певній системі відносин”. Зміст будь-якого суспільного явища, як і сутність, неможливо з’ясувати без усвідомлення його ідеї – визначального чинника структурно-організаційної і функціональної мотивації. Тому глибоке усвідомлення змісту, а відтак теоретико-методологічних підвалин та практики сучасного культурогенезу, неможливе без належної уваги до самої ідеї структурування наукового знання, мотивації його творення та розвитку.
Принцип структурування змісту науки в конкретно-історичному зрізі визначається єдиним законом – цілісності, системності розвитку світу й людського буття зокрема. Саме тому висхідним методологічним орієнтиром у розвитку будь-якої науки мають стати вимоги принципу єдності структури людського буття і структурування знань про нього з неодмінним підпорядкуванням такого структурування єдиній меті – пізнанню (самопізнанню) цілого [10, 99; 11, 107]. На цій основі відбуваються серйозні зрушення як в організації, так і в змісті науки. Змінюється сам характер не тільки бачення світу, а й місця та ролі в ньому людини, людського буття і, відповідно, досліджуваних об’єкта та предмета науки самопізнання [12, 60 – 62; 11, 107].
Цілком природно, що для визначення змісту культурогенезу важливо з’ясувати зміст і структуру основних сфер буття людини і спільноти, а також наскільки їх чинники у своїй мотивації, організації та дії єдині в творенні та розвитку особи, нації, народу, життя розумного на кожному етапі відповідно до їх природо-історичного покликання. Це необхідно зробити, оскільки саме в цих сферах життєдіяльності найбільш чітко і зримо проявляється людська сутність, і не тільки у певному спектрі буття, а неодмінно – в єдності всіх його сегментів.
У такому спектрі логічно постає концепція українознавства, розроблена на початку 90-х років XX ст. професором П.Кононенком, директором Інституту українознавства (на той час у складі Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, з 2000 року – Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України). В ній на більш цілісному системному рівні розвиваються думки попередників (кінця XIX – початку XX ст.) про основні концентри знань, на засадах яких мало творитися українознавство і як цілісна наука, і як методологія освіти та виховання, і як окрема навчальна дисципліна на основі комплексного, інтеграційного характеру [3, 109-110; 4, 24; 5, 8; 11, 109].
Протягом усієї багатовікової історії пізнавального ставлення людини до світу, поряд із зверненістю до зовнішньої (природної) дійсності, спосте¬рігається паралельна “саморефлексія мислячого духу” (Гегель). Зокрема, в цьому плані можна констатувати незмінну актуальність проблем, пов’язаних із становленням, функціонуванням та розвитком культури. Це пояснюється, по-перше, сутнісним прагненням людини до осягнення власної суспільно-культурної природи, адже пізнання зовнішнього світу є не стільки метою, скільки засобом людського буття, тоді як об’єктивний світ є реальністю, “в якій дух пізнає сам себе” [1, 215]. По-друге, перманентний інтерес до питань щодо генези та закономірностей еволюції культури зумовлюється також потребою в теоретично узагальненій і логічно цілісній картині суспільної історії. Як на наш погляд, не потребує обґрунтувань твердження про те, що побудова такої картини є однією з необхідних умов можливості раціонально-осмисленого підходу до питання про перспективи культурно-історичного процесу – питання, небайдужого будь-якому поколінню людства. Як слушно зауважив Х. Ортега-і-Гассет, “нам потрібно знати дійсну, цілісну історію, щоб не провалитися у минуле, а знайти вихід з нього” [9, 154]. При цьому метою зазначеного ретроспективного історико-культурного аналізу повинно бути не просто уникненн...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet