головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Українознавчий погляд на голодомор 1932 – 1933 років як геноцид українського народу
Автор: Калакура Ярослав
доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ.

Українознавчий погляд на голодомор 1932 – 1933 років як геноцид українського народу

   У ХХ ст. Україна пережила три голодомори: 1921 – 1923, 1932 – 1933 і 1946 – 1947 років, найтрагічнішим з яких був голод 1932 – 1933 років. За   масштабами людських втрат він не має аналогів у світовій історії, а за жорстокістю  перевершив усі відомі людству війни. Від трагедії, як і від перших повідомлень про неї, нас відділяють  75 років, але в історіографії, як і в українознавстві загалом,  ця проблема реально досліджується трохи більше як  півстоліття. Українознавство вперше за свою історію зіткнулося з нечуваним  явищем, осмислення якого вимагало принципово нових підходів  і нетрадиційних методів. До того ж, комуністичний режим, будучи  замовником і організатором геноциду, з самого початку робив усе для того, щоб, з одного боку, знищити будь-які сліди злочину, якомога глибше приховати його від  живих і ненароджених, накласти табу на  цю сторінку історії, а з іншого – дезінформувати світову громадськість щодо трагічних подій, відвернути увагу західних дослідників від цієї теми. Але, як кажуть у народі, шила в мішку не заховаєш. Крок за кроком спочатку західні журналісти, історики в Галичині, а з часів хрущовської «відлиги» і горбачовської перебудови сміливці в СРСР та УРСР розгорнули збирання відомостей і свідчень про жахливі події, нагромаджуючи необхідний джерельний матеріал для подальшого наукового осмислення та реконструкції на цій основі правдивої картини страшного злочину, який цілком правомірно і абсолютно об’єктивно кваліфікується як геноцид українського народу.
   Слід зауважити, що, незважаючи на заборону комуністичним режимом не лише досліджувати, але й згадувати цю тему з погрозами на відповідальність за зловісною 62 статтею Кримінального кодексу УРСР, за якою навіть розмови про голод могли кваліфікуватися як антирадянська агітація і пропаганда, як замах на державний лад, не дивлячись на погрози і репресії, ніяка сила не   могла заставити людей викинути з пам’яті печальні події, не думати і не згадувати їх, не молитися за упокій мертвих. Завдяки усній історії від покоління до покоління в кожному селі й селищі передавалися відомості про трагедію, а деякі сміливці фіксували їх у записниках. Опубліковані за останні 20 років  унікальні розповіді очевидців, а також архівні документи засвідчили, що кривавому режиму не вдалося до кінця  понищити всі сліди злочину і замести їх, аби уникнути кари. Доступ до архівів партійних і державних органів, спецслужб  дозволив виявити неспростовні документальні матеріали і на їх основі приступити до наукового аналізу мотивів, причин, обставин організації і перебігу голоду, його хронології, географії і масштабів трагічних наслідків. Чим далі, тим зрозуміліше ставав його штучний, а точніше замовний характер, розкривалися імена організаторів і виконавців злочину, масштаби втрат.
        За даними Одеської державної наукової бібліотеки ім. М.Горького, яка разом з Інститутом історії України та Фундацією українознавчих студій Австралії оприлюднила бібліографічний покажчик публікацій про голодомор 1932 – 33 років, за відомостями подібного покажчика, виданого в Ужгороді в 2004 р., а також за авторськими підрахунками, в період з 1932-го по 2007 р. в Україні і світі  опубліковано понад 13 тис.  документальних збірників, колективних  та індивідуальних монографій, дисертаційних робіт, наукових статей, матеріалів міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференцій, навчальних посібників, публіцистичних творів, спогадів очевидців, газетних статей, з них близько 5 тис. наукових, науково-популярних праць українознавчого характеру. Іншими словами, жодна подія  світової історії не викликала такого незгасаючого інтересу дослідників, як голодомор в Україні. Все це й диктує необхідність історіографічно-українознавчого осмислення проблеми, тобто аналізу самого процесу її дослідження, надбань і сучасного стану через призму комплексно-системного підходу.
          Актуальність такої постановки проблеми зумовлюється тим, що в історіографічному ключі з позицій українознавства вона  майже не розглядалася. Маємо лише декілька...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet