Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
Автор: Калакура Ярослав доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ. |
Українознавчий погляд на голодомор 1932 – 1933 років як геноцид українського народу
У ХХ ст. Україна пережила три голодомори: 1921 – 1923, 1932 – 1933 і 1946 – 1947 років, найтрагічнішим з яких був голод 1932 – 1933 років. За масштабами людських втрат він не має аналогів у світовій історії, а за жорстокістю перевершив усі відомі людству війни. Від трагедії, як і від перших повідомлень про неї, нас відділяють 75 років, але в історіографії, як і в українознавстві загалом, ця проблема реально досліджується трохи більше як півстоліття. Українознавство вперше за свою історію зіткнулося з нечуваним явищем, осмислення якого вимагало принципово нових підходів і нетрадиційних методів. До того ж, комуністичний режим, будучи замовником і організатором геноциду, з самого початку робив усе для того, щоб, з одного боку, знищити будь-які сліди злочину, якомога глибше приховати його від живих і ненароджених, накласти табу на цю сторінку історії, а з іншого – дезінформувати світову громадськість щодо трагічних подій, відвернути увагу західних дослідників від цієї теми. Але, як кажуть у народі, шила в мішку не заховаєш. Крок за кроком спочатку західні журналісти, історики в Галичині, а з часів хрущовської «відлиги» і горбачовської перебудови сміливці в СРСР та УРСР розгорнули збирання відомостей і свідчень про жахливі події, нагромаджуючи необхідний джерельний матеріал для подальшого наукового осмислення та реконструкції на цій основі правдивої картини страшного злочину, який цілком правомірно і абсолютно об’єктивно кваліфікується як геноцид українського народу.
Слід зауважити, що, незважаючи на заборону комуністичним режимом не лише досліджувати, але й згадувати цю тему з погрозами на відповідальність за зловісною 62 статтею Кримінального кодексу УРСР, за якою навіть розмови про голод могли кваліфікуватися як антирадянська агітація і пропаганда, як замах на державний лад, не дивлячись на погрози і репресії, ніяка сила не могла заставити людей викинути з пам’яті печальні події, не думати і не згадувати їх, не молитися за упокій мертвих. Завдяки усній історії від покоління до покоління в кожному селі й селищі передавалися відомості про трагедію, а деякі сміливці фіксували їх у записниках. Опубліковані за останні 20 років унікальні розповіді очевидців, а також архівні документи засвідчили, що кривавому режиму не вдалося до кінця понищити всі сліди злочину і замести їх, аби уникнути кари. Доступ до архівів партійних і державних органів, спецслужб дозволив виявити неспростовні документальні матеріали і на їх основі приступити до наукового аналізу мотивів, причин, обставин організації і перебігу голоду, його хронології, географії і масштабів трагічних наслідків. Чим далі, тим зрозуміліше ставав його штучний, а точніше замовний характер, розкривалися імена організаторів і виконавців злочину, масштаби втрат.
За даними Одеської державної наукової бібліотеки ім. М.Горького, яка разом з Інститутом історії України та Фундацією українознавчих студій Австралії оприлюднила бібліографічний покажчик публікацій про голодомор 1932 – 33 років, за відомостями подібного покажчика, виданого в Ужгороді в 2004 р., а також за авторськими підрахунками, в період з 1932-го по 2007 р. в Україні і світі опубліковано понад 13 тис. документальних збірників, колективних та індивідуальних монографій, дисертаційних робіт, наукових статей, матеріалів міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференцій, навчальних посібників, публіцистичних творів, спогадів очевидців, газетних статей, з них близько 5 тис. наукових, науково-популярних праць українознавчого характеру. Іншими словами, жодна подія світової історії не викликала такого незгасаючого інтересу дослідників, як голодомор в Україні. Все це й диктує необхідність історіографічно-українознавчого осмислення проблеми, тобто аналізу самого процесу її дослідження, надбань і сучасного стану через призму комплексно-системного підходу.
Актуальність такої постановки проблеми зумовлюється тим, що в історіографічному ключі з позицій українознавства вона майже не розглядалася. Маємо лише декілька...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF