Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
Автор: Гуйванюк Ніна доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. |
Українознавчі аспекти живої народної мови
"Прислухайтесь, як океан співає. – Народ говорить.
І любов, і гнів у тому гомоні морськім.
Немає мудріших, як народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина".
Таку пораду залишив нам у спадок поет і мовознавець Максим Рильський. У народній мові черпали красу і силу слова кращі українські письменники. Саме в ній відбито характер народу, спосіб його мислення, його релігійні і міфологічні уявлення, скарби народної мудрості й віковічних спостережень над природою і буттям людини. К.Ушинський писав: "У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина, – в ній утілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук, і небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози – весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів..."[76, 115].
Учені здавна розрізняли живу народну й книжну мову українців. Спочатку помічали окремі її елементи в найдавніших пам'ятках княжої доби нашої держави України-Русі. Пізніше все виразніше заявляла про себе живомовна стихія у публікаціях народнопоетичних скарбів різних жанрів – легендах, переказах, народних оповіданнях, в обрядовій поезії, пареміях, в етнографічних матеріалах тощо.
У живій народній мові відбито такі чесноти українців, як глибока релігійність, працьовитість, висока культура, безмежна пожертва в ім'я вітчизни, лицарське ставлення до супротивників, історична пам'ять роду й народу. У розмовній мові співіснують сучасні форми ті, що були в минулому (реліктові явища), а також ті, що тільки народжуються й освоюються мовою літературною.
У найдавніших словниках і граматиках української мови зафіксовані її живомовні риси. Зокрема, у церковнослов'янсько-українському словнику Лаврентія Зизанія, виданому в 1596 р. у м.Вільно, в знаменитому "Лексиконі" Памво Беринди (Київ, 1627 р.), у "Граматиці" Мелетія Смотрицького (1619), який уперше запровадив до абетки літеру на позначення гортанного звука "ґ" як специфічного для української вимови, а також у першій рукописній граматиці української мови, яку склав у 1643 р. у Парижі українець, студент паризької Сорбонни Іван Ужевич (граматика Івана Ужевича була видана в Києві фотографічним способом у 1970 р.).
Українські письменники й культурні діячі XIX – XX ст. (від (.Котляревського і до наших днів) завжди спиралися на живу народну мову, звертаючись до неї у своїх художніх творах, демонструючи кращі зразки лексики, фразеології, словотвору, синтаксису. Мовознавець І.Срезнєвський у 1834 р. писав, що українська мова є однією з найбагатших мов світу, що вона навряд чи поступається, наприклад, чеській (богемській) багатством слів та виразів, польській – живописністю, сербській – милозвучністю. Хоч на той час вона була "ще необроблена" майстрами, але вже стояла на рівні з мовами "виробленими" щодо гнучкості синтаксичного багатства, поетичності та милозвучності.
А.Метлинський писав про українців, що вони для виявлення емоцій, почуттів (чи закипить у серці гнів, чи охопить журба, чи ніжність розм'якшить серце) мають мову, що "злеліяна не на прісному ґрунті граматики, а на полі битви у всьому розпалі, на вільних козацьких бенкетах і у свавільному побуті гайдамаки", мову, "що злеліяна сумливими промовами до вітчизни бездомного блукальця на чужині, піснями любові..."
Через мову попередніми поколіннями у спадок нащадкам передано світогляд, звичаї, традиції, уподобання. Тому так важливо було відвойовувати право українців навчатися рідною мовою. На захист української мови, за право українців навчатися рідною мовою виступив ще у XIX ст. мовознавець П.Житецький. Він писав: "...Місіонери освіти, які діють під прапором народності, забули, що народ, перш за все, вимагає від своїх вихователів поваги до його власного світогляду, виробленого далеко від школи, і що саме цей світогляд є точкою опори, від якої повинен піти весь майбутній її розвиток. Позбавити народ цього ґрунту – значить роздвоїти його натуру, значить забезпечити вічне існування двох суміжних категорій – суспільства й народу (начебто народ – не суспільство – а стадо овець)..." [ ...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF