головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2005   Число: #4(17)
пошук по сайту
Лінгвоцид як предмет українознавства
Автор: Радевич-Винницький Ярослав
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка.

Лінгвоцид як предмет українознавства

Обґрунтовується твердження, що дослідження лінгвоциду не може бути всеохопним у межах лінгвістики (соціолінгвістики, психолінгвістики, етнолінгвістики) – його різноаспектне вивчення можливе тільки в українознавстві як цілісному комплексі наук про Україну та українство і як філософії, політиці та педагогіці національного і державного буття українського народу.

Нищення мов підлеглих народів було відоме й усвідомлюване ще за античних та середньовічних часів. "Зусилля панівної держави спрямовані на те, щоб підкореному народові не лише своє ярмо, але також задля миру в суспільстві свою мову накинути", писав Августин Блаженний (Augustinus Sanctus, 354 – 430). Над цими словами з його 19-ої книги "De civitate Dei" і реаліями свого часу розмірковував 1548 р. Теодор Бібліандер (Buchmann). Однак явище свідомого нищення мов іще декілька десятиліть тому не мало усталеної назви. Термін "лінгвоцид" був створений за моделлю слова "геноцид", яке появилося 1944 р.
Лінгвоцид, попри виняткову важливість його наукового дослідження для сучасного і прийдешнього буття української нації, в офіційній соціально-гуманітарній науці не отримав очікуваного висвітлення. Терміну "лінгвоцид" немає в літературі та словниках радянської доби. Не мало його бути і в планованому майбутньому. У розробленому Інститутом мовознавства АН УРСР ім. О.О.Потебні проекті розвитку мовознавства на 1985 – 2005 рр.[7] не лише поняття "лінгвоцид", а й найменших натяків на об'єктивне дослідження негативів у становищі української мови та на потребу висвітлення загрозливих перспектив її розвитку не було. Марно шукати цей термін і в призначених для широкого використання довідкових працях, що вийшли після 1991 р., хоча в них він мав би бути неодмінно [2], у загальних словниках [3], підручниках із загального мовознавства, історії української літературної мови та ін.
Науковий підхід до української мови, літератури, культури, до питань націології, соціології, політології, етнології, етнопсихології і т.д. неодмінно мав би вивести дослідників на явище лінгвоциду. Доволі докладно й об'єктивно описані процеси винародовлення і зросійщення українців через освіту, видавничу справу, демографічну політику, обмеження прав творчих спілок, цензуру, вилучення книжок тощо у "Політичній історії України" [4]. Однак і тут поняття лінгвоциду немає, через що описові місцями бракує мовної складової. У розлогому розділі "Мовна політика: здобутки і проблеми" політологічної монографії І.Ф.Кураса [5] наведена низка фактів, які засвідчують різні форми лінгвоциду, проте без цілісного опису цього явища і без його термінологічного найменування.
Відсутність терміну "лінгвоцид" у сучасних дослідженнях, які торкаються проблем міжнаціональних взаємин в Україні періоду її бездержавності, важко пояснити термінологічною необізнаністю. У 1992 р. 20-тисячним накладом вийшло третє видання книжки "Мова і нація" [6], яке починається розділом "Лінгвоцид", 1994 р. з'явилося 30-тисячним накладом її четверте видання [7], а 2003 р. – п'яте (наклад не вказано) [8]. 1997 р. видано 3 тис. примірників книжки "Україна: від мови до нації", де один із розділів присвячено лінгвоцидові [9]. Щойно 2005 р. з'явилася книжка [70] із цим словом у заголовку. Видання можна вважати хрестоматією з теорії і практики нищення української мови в СРСР.
Не торкаючись тут причин ігнорування терміну "лінгвоцид", зауважимо, що ми "не зуміємо нічого побачити, поки цього не назвемо" [11], бо, щоб "відтворити світ, потрібне слово" (Поль Рікер) та що "слово є чимось пізнішим, що долучається до предмета, який уже існує, але тільки слово творить цей предмет" [72]. Щонайбільше, слово має не тільки екзистенційний зміст, а й етичний (моральний) та естетичний потенціал, який реалізується у процесі його рецепції і вживання [73].

Суть лінгвоциду
Лінгвоцид (від лат. – lingua – "мова" і caedo – "вбиваю") разом із геноцидом та етноцидом належить до тріади антигуманних процесів, спрямованих на фізичну або етнічну ліквідацію окремих людських спільнот. Лінгвоцид – свідоме, цілеспрямоване нищення мови як головної ознаки етносу, народності, нації. Він є передумовою масової манкуртизації та винародовлення народу. Без лінгвоциду неможлива втрата народом історичної пам'яті, етнічного імунітету, національно-культурної самототожності. Проміжн...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet