головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Мова офіційних документів як свідчення кризи верхівки українського суспільства
Автор: Філіпчук Георгій
Доктор педагогічних наук, професор, академік Академії педагогічних наук України, провідний науковий співробітник відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ МОН України.

Мова офіційних документів як свідчення кризи верхівки українського суспільства

Багато проблем таких, як проблеми наукової термінології, транслітерування українського письма, правопису української мови, укладання підручників українського слововживання та проблеми соціального й економічного характеру можна об'єднати в одну групу: проблеми розвитку української національної культури. До певної міри, ці проблеми висвітлюються в офіційних документах – нормативно-правових актах органів законодавчої і виконавчої влади.
Оскільки мова є найголовнішою, визначальною ознакою нації та її національної культури, зупинимось докладніше на мовній характеристиці офіційних документів.
Нещодавно одному з авторів цієї статті довелося брати участь у підготовці до друку збірників технічних регламентів, зареєстрованих Міністерством юстиції і опублікованих в Офіційному віснику України, які гармонізовано (узгоджено) з Директивами Європейського Союзу. Враження гнітюче: в офіційних документах, що мають статус нормативно-правових актів органів виконавчої влади, обов'язкових для виконання, допущено безліч граматичних, стилістичних і термінологічних помилок, що можуть спричинити неправильне тлумачення окремих положень.
Те саме можна сказати і про офіційні документи інших категорій: Укази Президента України, закони України, постанови Верховної Ради України, постанови та декрети Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти інших органів виконавчої влади тощо. Офіційні документи, який менше, який більше, насичені суржиковою термінологією та суржиковими виразами. Напевно, не знайдеться іншого прикладу у світі, щоб чільники нації в офіційних документах так глумилися над національною мовою.
Якщо мовні недоліки можна пробачити авторам чи розробникам офіційного документа, то редакторам ці недоліки (за невеликими винятками) не пробачають. Отже, або офіційні документи взагалі не редагують, або редагують дуже погано. В обох випадках це не є окрасою українського суспільства в цілому і його адміністративно-політичної еліти зокрема.
Подаємо лише деякі прикрі приклади з офіційних документів.
Повірка (Закон України "Про метрологію і метрологічну діяльність" та низка державних стандартів). Має бути "вивіряння" (див. Словник української мови в 11 томах (СУМ), т.1,с.365), оскільки "повірка" – це "перелік осіб з метою перевірки присутніх" (СУМ, т.6, с.674). Але зросійщені метрологи колишнього СРСР навідріз відмовилися від національного терміна.
Постановка на виробництво. Має бути "запровадження у виробництво".
Енергозбереження. Має бути "енергоощадність".
Єдність вимірювань. Має бути "однаковість вимірів".
А чого вартий вираз "...коло посудини повинно вимірюватися із граничною погрішністю..."!(див. "Офіційний вісник України", № 15, 2004, с. 177).
Офіційні документи – це обличчя нації: у них, як у дзеркалі, відображені всі досягнення і всі біди суспільства. А в житті часто трапляється, як в анекдоті: мовою керують не закони мови, а мова законів. І вжитий в офіційному документі суржиковий вираз, навіть якщо він один, тиражується тисячами, мільйонами примірників.
Невже в Україні немає висококваліфікованих редакторів, щоб редагувати офіційні документи? Якщо так, то, вочевидь, не працює (не розвивається, а отже, деградує) вища школа. Чи, може, цих редакторів ніхто з управлінців, просякнутий байдужістю до національної культури, й не шукав? Можливо, редактори офіційних видань та офіційних органів влади переважно "свої" люди, російськомовні у побуті, які не знають, що "не вправі" – не український вираз (див. "Офіційний вісник України", № 17, 2004, с. 208), а повідомляють не кого, а кому (там же, с. 217).
Та коли з радіорепродуктора чи з екрану телевізора, з уст високоавторитетних журналістів чи дикторів злітають вирази типу "складає 10%" чи "згідно закону", жахаєшся від усвідомлення: мови не знають керівники, мови не знають журналісти, мови не знають редактори. Або кожний на своєму місці збайдужів до національної культури, зрештою до своєї Землі, яка його народила. Але ж знання мови – їхній професійний обов'язок!
Що вже говорити про такі тонкощі науково-технічних текстів, як "деформівний", "деформований", "деформовний", "деформувальний", "здеформований", "здеформовний", що виражають різноманітні властивості матеріалів та роботи з цими матеріалами і виробами з них,...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet