головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2005   Число: #4(17)
пошук по сайту
Український медіадискурс: проблема іншомовних впливів
Автор: Чередниченко Олександр
доктор філологічних наук, професор, академік АНВШУ, завідувач кафедри теорії і практики перекладу з романських мов ім. М.Зерова Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Український медіадискурс: проблема іншомовних впливів

Українська мова у засобах масової інформації створює медіа-дискурс, із яким повсякденно, повсякчасно стикається кожний українець. Від якості цього дискурсу залежить, наскільки успішною буде реалізація функцій інформування, внутрідержавного спілкування та розвитку громадської думки. За роки незалежності України відбулися певні позитивні зміни в інформаційному просторі, пов'язані, передусім, із збільшенням пропорцій українського мовлення в електронних ЗМІ. Однак, зроблено лише перші кроки на шляху розбудови українського медіадискурсу і, відповідно,– внутрідержавних комунікацій. Низькою залишається присутність української мови у друкованій пресі та Інтернет-виданнях. Порушується мовний режим україномовних ЗМІ через надмірне застосування в них іноземного (головно – російського) мовлення, яке, як правило, не перекладається українською.
Для будь-якої державної мови медіадискурс є одним із найдинамічніших мовних контекстів, де постійно з'являються інновації: лексичні новотвори, семантичні неологізми, реанімовані архаїзми, перифрази, крилаті вислови, запозичення з інших мов. Український медіадискурс тут не є винятком, адже в ньому концентрується все, що відбиває різні сфери діяльності. Лише в останні півтора-два десятиліття у мові ЗМІ зафіксовано такі інновації, як кучмізм, дімократія, дерибан, губернатор, піратство, піар, бізнес-план, бізнесовець, VІР-жінка, глобальне павутиння, українська залізна леді, маємо те, що маємо; хотіли як краще, а вийшло як завжди.
У медіадискурсі мовна норма постійно піддається випробуванню, зіштовхуючись із тим, що до неї не входить, але із часом може набути нормативного характеру чи залишитися поза нормою.
Починаючи з 70 – 80-х років XX ст. медіадискурс розвинених мов світу демократизується та еволюціонує у бік розмовності, причому ця тенденція спостерігається не тільки в усному, а й у писемному мовленні ЗМІ, в якому розмовні елементи, так звані колоквіалізми, здобувають дедалі більшу перевагу над книжними. Подібні явища сьогодні притаманні й українському медіадискурсу.
Наближення до джерел інформації і пов'язаних із ними комунікативних систем, як одна з головних ознак сучасних інформаційних процесів, спричинює посилення міжмовної та міжкультурної взаємодії, наслідком якої є взаємопроникність національних медіадискурсів для чужомовних елементів. Однак, за умов глобалізації потужні комунікативні системи, наприклад англійська та російська, мають більше шансів для поширення власних мовленнєвих стереотипів – стандартних знаків для вираження понять та ситуацій, зважаючи на те, що вони функціонують за межами національних територій і користуються підтримкою значної кількості двомовців у різних країнах світу. У зв'язку із цим постає проблема захисту менш потужних комунікативних систем, до яких належить і українська, задля збереження їхньої національної самобутності.
Під комунікативною системою я розумію сукупність дискурсів, які забезпечують внутрінаціональне та міжнаціональне спілкування у межах певного соціуму. Комунікативна система може включати як одномовні, так і різномовні дискурси. У такому контексті медіадискурс виглядає як особлива комунікативна підсистема, своєрідний інтертекст, у якому взаємодіють фрагменти різних дискурсів, зокрема, політичного, економічного, юридичного, військового, спортивного, мистецького тощо, адже саме медійний дискурс прагне охопити всі сфери суспільного життя.
У будь-якому національному медіадискурсі завжди присутній іншомовний компонент, особливо у тій його частині, яка виходить назовні, у міжнародну інформацію. Питання полягає у ступені присутності цього компонента, у пропорціях власних та іншомовних виражальних засобів, які формують медіадискурс. Якщо, наприклад, для позначення місця події та її учасників треба вжити чужомовні елементи, то в цьому не буде нічого неприродного. Так само природним є уживання чужої назви національної реалії, коли йдеться про життя, культуру та побут інших народів (пор., лорд, бундестаг, корида, сомбреро). Нарешті, поширеним є використання чужомовного слова на позначення нового концепту, раніше невідомого носіям мови-рецептора (пор. маркетинг – організація виробничо-збутової діяльності підприємства), або для понятійної диференціації вже зафіксованого концепту (пор., консультування – ділове консульту...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet