головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
"Не смійтеся над старістю людини, молодість якої ви не бачили"
Автор: Цимбал Галина
м. Київ

"Не смійтеся над старістю людини, молодість якої ви не бачили"

Усе життя в неї насильно відбирали найдорожче: батьків, коханого, єдину доньку, молодість, здоров’я. Куди тим романам та мильним операм! Вони не конкуренти тому, що може вигадати і закрутити лише один автор – життя. Читаєш захоплюєшся, а пережити – страшно. Кажуть, що Бог посилає людині стільки, скільки вона може витримати. Знайомлячись з долею української акторки Марії Капніст, мимоволі починаєш у цьому сумніватися...

Рід Капністів походить з грецького острова Заніте. У ХVІІ ст. Стомателло Капнісосу за мужність у боротьбі проти турецьких завойовників подарували у Венеції графський титул. На родовому гербі викарбувано: "Вогнем нездоланні". Онук Стомателло, Петро Христофорович, воював на боці Петра І і залишився на Україні. Його синові Василю, командувачеві козачими військами, за бездоганну службу Єлизавета наділила землі в Полтавській губернії. Молодший з його шести синів, – Василь Васильович – відомий український поет, драматург і громадський діяч. Його сини, Семен і Олексій – декабристи... Капністи породичались з відомими українськими родами – гетьмана Полуботка і запорозького отамана Івана Сірка. Саме з цього роду вийшла мати Марії Ростиславівни – Анастасія Дмитрівна Байдак, красуня, розумниця, у яку був закоханий сам Шаляпін. Вона володіла вісімнадцятьма мовами.
Жила родина Капністів у багатому домі в Санкт-Петербурзі. Крім Марії (народилась у 1914 році), була ще старша дочка Ліза та три сини. Революцію 1917 р. зустріли спокійно, вони були демократично налаштовані і вірили в її творчу силу. Здавалося, що легше буде прожити в Криму, і Капністи переїхали в свій маєток у Судаку, де по сусідству жив їхній друг – поет і художник Максиміліан Волошин. Але саме з революційних подій і почався швидкий відлік їхніх трагедій: за дворянське походження розстріляли батька. Ліза не витримала тієї втрати – померла; брати, переховуючись, роз’їхались; на очах семирічної Міри (так називали Марію близькі люди) вбили її тітку. Розстріл загрожував і іншим членам сім’ї, тому мати з Мірою, переодягнувшись у татарський одяг, втекли з Криму в Пітер.
Марія намагалася вчитися, проте це їй ніде не вдавалося. Театральну студію в Ленінграді, де вона грала, закрили. У Києві вступила на фінансовий факультет інституту, але теж марно. Ленінградський театральний дозволили відвідувати лише в якості вільного слухача. Пізніше вона з гіркотою скаже: "Мені так і не дали вчитись. А я так цього хотіла". У цей же час вона зустріла нареченого своєї покійної сестри – Георгія Холодовського, і між ними спалахнуло кохання. Здавалося, поступово, хоч і дуже важко, життя налагоджується...
Арешт стався влітку 1941 року, коли почалася війна. І почались кола пекла: етапи, табори... Нескореним доводилось особливо важко, а горда графська дочка вважала, що краще померти, ніж поступитись. Її катували до втрати свідомості, вибили зуби, остригли чудові коси. "У один з таборів Караганди нас етапом пригнали вночі, – згадувала Марія Ростиславівна. – Я вже добре знала ціну нічним допитам, коли тобі випалюють очі сліпучим світлом або кидають у крижану ванну. Знаю, що буває, коли тебе запам’ятає табірне начальство. У жіночих таборах були свої закони – мабуть, жахливіші, ніж у чоловічих".
Начальнику цього табору приводили ув’язнених, як із гарему, і він їх ґвалтував. Коли надійшла черга Марії, вона почала битись, дряпатись, як дика кішка. Цього їй начальник-скотина не пробачив: перевів у чоловічий барак до злочинців-убивць. Щоб приглушити свій страх, вона кричала на них, сварилась. Її врятувало лише те, що "круті чоловіки" розділилися на дві групи: тих, що хотіли її вбити відразу, і тих, хто вирішив зробити це пізніше. Проте знайшовся і рятівник-рецидивіст, якого сім’я Капністів колись врятувала у Ленінграді від переслідування.
Важко сказати, який табір був страшнішим. Можливо, у Джезказгані: безкінечна пекуча пустеля, люди просто падали мертвими. А робота – справжня "репетиція пекельних кіл": добування вугілля в рудниках. Вранці ув’язнених спускали в бочках на глибину 60 метрів, там вони працювали до вечора. Їхні очі звикали до суцільного мороку, і коли вони раптом дивилися на сонячне світло, відразу втрачали зір. Там Марія зустріла генерала Рокоссовського, співачку Лідію Русланову. У таборах вона дуже подружилась з коханою жінкою...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet