головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2005   Число: #4(17)
пошук по сайту
Диспозиція начал українознавчого дослідження
Автор: Кононенко Тарас
кандидат філософських наук, доцент, завідувач відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ МОН України.

Диспозиція начал українознавчого дослідження

Провідна ідея: Українознавче дослідження у початковій точці зосередження уваги дослідника представляється осягом (феноменом) "України". Таке зосередження інтелектуальних спроможностей визначається як диспозиція наукового дослідження, або ж "начало" українознавчого дослідження. Феномен "Україна" дається у сув'язі вражень інтелектуального, моральнісно-звичаєвого, почуттєвого та осязанного характеру, що і складає джерельну чи емпіричну основу українознавчого дослідження. Спроможності українознавчого сприйняття України людиною є наслідком етнозосередженої освіченості та культурності.

Проблема визначення ознак та властивостей українознавчого дослідження полягає у застосуванні методологій, які тривалий час зумовлювали та зумовлюють наразі освітній та науковий простір України. Так звані "діалектичні" методології сформували дослідницькі "звички" за часів радянської освітньо-наукової школи.
Щонайперше – це застосування опозиційних складових, які мають привести до мети дослідження. Така мета обов'язково є не диспозиційною, висхідною, а невідомою, очікуваною. Відтак, предмет дослідження обов'язково перебуває у недоконаному стані і є предметом пошуку.
По-друге, у таких методологіях та методах завжди наявні шляхи сходження чи складання частин у ціле – індукція, чи розкладання цілого на частини, які мають укласти в наслідок очевидне та зрозуміле ціле – дедукція.
Подібні методології складання чи розкладання у власному еволюційному розвитку породжували комбінаторні методи (із сильною аналітичною складовою) та синтетичні діалектичні методи, до яких належить і діалектична методологія, яка переважає у сучасних дослідженнях України.
Українознавче дослідження передбачає власним "началом" те, що ми могли б наіменувати "Осягом". Це є та беззаперечна сув'язь вражень людини, яка представляється Україною. Україна постає у сув'язі вражень інтелектуального, моральнісно-звичаєвого, почуттєвого та осязанного характеру, що і складає джерельну чи емпіричну основу українознавчого дослідження. Наголосимо на тому, що джерельну базу українознавчого дослідження складають тим чи іншим чином утілені феномени, які спираються на безпосередні властивості людини – сприймати, розмислювати, осязати, мати емоційний світ.
У зазначених методах дослідження існує основна вада щодо українознавчого дослідження. Гіпотетичне, вона постає як неспівмірність сукупності властивостей частин складання та розкладання із властивостями цілого. Тобто, у дедуктивних методах дослідник мусить описувати розокремлені властивості частин сходження, які потім необхідно звести до властивостей певного цілого, які б не були тотожні властивостям шуканого цілого.
В українознавчих дослідженнях такий шлях веде до того, що постає проблема міждисциплінарного характеру. Додаючи (чи синтезуючи) властивості окремих наук "про Україну", як правило, дослідникам не вдається досягнути безумовних висновків щодо означення властивостей феномену "Україна". Це своєрідне застосування погляду на розвиток наук, який веде до створення єдино спільної науки наук. Відтак, українознавство начебто має постати як наука наук "про Україну". Саме цього вже тривалий час українознавча наука і не отримує. Відбувається органічний розклад такого поєднання, оскільки іманентний (внутрішній) розвиток наук, які уклали піраміду сходження до науки наук постійно руйнують підвалини висхідних позицій.
Зворотній шлях спостерігається, проте, з тими ж наслідками, коли такий погляд на українознавство мусить зумовити внутрішню організацію "підрядних" наук. Тобто, коли висувається вимога можливості заміни українознавством інших наук "про Україну" та умова обов'язкового пошуку в інших науках-складниках українознавчого змісту чи й сутності.
Такі обставини методологічного характеру є руйнівними не лише для наук-складників українознавства, але й власне щодо українознавства. Неможливість застосування методів складання-розкладання (індуктивних чи аналітичних методик) полягає у тому, що кожна наука "про Україну", як правило, засновується на певному провідному засобі формування джерельної бази людини та її спроможностей.
Історик застосує методики розмислювання над історичними пам'ятками, природничник-натураліст використає методики накопичення емпіричного знання на основі відчуттєвих сприйняттів та спостере...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet