головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2009   Число: #3(32)
пошук по сайту
«…Відчув я усім серцем, що мені судилося». Рядки зі «Щоденника» Олександра Довженка
Автор: Довженка Олександр

«…Відчув я усім серцем, що мені судилося». Рядки зі «Щоденника» Олександра Довженка

30/IV 1944
Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне.
І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи  не  зрозуміємо  правди  ні  в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутньому. Краса нас всьому учить. Ся проста істина лишилася, проте, непризнаною, особливо ворогами високих мислей і почуттів. Краса – верховний учитель.
Доказ цьому мистецтво – малярі, скульптори, архітектори, поети. Що б нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б їх не було?
У всьому людському я хочу шукати красу, себто істину.

8/IV 1944
Якою б не була страхітливо руйнівна війна, яким би брудним ураганом не пройшлась вона по Україні, її величезне позитивне значення для історії українського народу безперечне. У цій пожежі, хаосі й крові злились воєдино всі українські землі. І якою б не була, очевидно, на початку їхня доля тяжкою і трудною, в кінцевому рахунку український народ робить рішучий і неминучий крок уперед. До речі, об'єднання – несе кінець національно дрібному, другорядному, кон’юнктурному... Очевидно, його підставою була розірваність земель і різнобожжя.

24/ХІ 1956                            
Причини сірості, безкрилості, нудної буденності нашого мистецтва полягають головним чином у тому, що автори творів стоять холодні й байдужі в одній площині з фактами, з предметами своїх творів.
Високе «умственное плоскогорье», висота і ясність; точки зору художника-митця і глибина його світогляду під впливом тридцятилітньої енергії уступили своє місце ділячеству, байдужості та спекуляції на реалізмі плазунів безідейних і дрібних.
Нема ні любові, ні пристрасті немає.

10/ІХ 1944 Москва
 Сьогодні мені сповнилось п'ятдесят років. Коли б я вірив у Бога, я попросив, помолився б йому, аби послав він мені ясного розуму на десять літ, аби зробити щось добре для свого народу, і більш нічого б не просив...

11/V 1948       
Київ – город-геній. Красивий, незважаючи на многолітні змагання архітекторів і горе-керівників занапастити його красу витворами убожества і нікчемства.
Написати докладно, як підлабузники з архітектурної управи і під сліпуваті дилетанти нівечили його, ставлячи по записках «великих товарищей»... жалюгідні коробки на самих видатних точках, які вимагали абсолютно інших.
Київ – геніальне місто, геніальне місце. Київ – старець, руйнований вісімсот років історичної своєї драми.
Описати докладно красу його вечорів і ночей. Дніпро і гори. Вулиці. Повітря. Весну, весняні вечори.
Написати, як я переробляв його двадцять років. Присвятити щоденній оцій перебудові Києва досконально розроблену главу...

7/ІІ 1949  
Що зі мною сталося? Я розучився неначе писати. Пишу статтю для «Літ газети» про суд над «Летр франсез» і за два дні не можу зібрати думок, не можу пером повести. Ще не написав і одної сторінки, а вже втомився так, неначе камені ворочав на тяжкому шляху, і серце болить, і смуток обнімає душу. Ні, не редакціям належу я, мабуть, а лікарям. І тормоз в писанні — се травма моя, що вже ніколи не покине мене. Ловлю себе на думці: неначе стоїть мій грізний критик за плечима й розгляда безсердечним оком кожну літеру мою і кожну кому, чи немає в ній зради і підкопу. І я, замість писати, страждаю. Мене зламано.
Я сприймаю вже світ як страждання. Я постиг: міряється воно глибиною потрясіння внутрішнього, всієї душі, а не тільки гнітом зовнішніх обставин. Я міг би довго жити й творити багато лише на основі добра, на основі позитивних стимуляторів.

23/ХІІ 1954  
Художній твір є завжди до певної міри протестом на користь чи проти когось чи чогось.
Не слід хитрити з читачем. Коли ви пишете, уявляйте собі, що ви завтра помрете і що ви пишете заповіт для любих своїх дітей.
Не бійтесь захоплення. Бійтесь лжі і утрировки.
Ніщо, ніякий ряд живих і ловких сцен не затулить відсутності основної ідеї.
А ідея являється сама, якщо в романі є дві живі, неоднакові, різні особи.
По закону природи: досить...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet