головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2009   Число: #3(32)
пошук по сайту
Світоглядні знання та вірування прадавніх українців у поетичному епосі та фольклорі
Автор: Гоцалюк Алла
кандидат історичних наук, старший викладач кафедри українознавства УВКІ імені Великого князя Святослава

Світоглядні знання та вірування прадавніх  українців у поетичному епосі та фольклорі

Україна розташована у трьох географічних зонах: степовій, лісостеповій, гірській. Відповідно до ландшафтних умов утворилися локальні особливості традиційної культури. В степу та лісостепу сприятливі умови для розвитку землеробства та скотарства, в гірській частині – ремісництва та скотарства. Треба сказати, що в історико-етнографічних районах України існують традиційні елементи в сфері духовної культури та народного мистецтва. Український народ зберіг обрядові традиції, особливо функціональне значення свят, необхідних для життєдіяльності людини.
Річний народний календар висвітлює уявлення людей про добрих та злих духів, віру в магічні засоби впливу на долю людини та природу. В основі народних свят заховані духовні потреби землероба. Господар вшановував богів, що населяли потойбічний світ, намагаючись звеличити духів з метою їх поблажливого ставлення до його родини.
У ХVІ–ХVІІ ст. М. Лосицький в своїй праці – «Густинському літописі» – вперше поглибив проблему етногенезу українців, приділивши багато уваги народним звичаям, віруванням.
Традиційна духовна культура своїм корінням сягає доби докласової формації, первісної стадії суспільства. Наші пращури спостерігали циклічність змін у природі та намагались впливати на реальні чи міфічні сили, від яких залежало життя господаря та його близьких. Аналіз духовного життя слов’ян дає можливість осмислити архаїчні форми побуту, господарства українського народу: «У вивченні конкретних локальних традицій, що по-різному збереглися в різних народів, але можуть доповнити одна одну, учені вбачають перспективу для уявного відтворення основних контурів структури давньослов’янської духовної культури» [1].
Сучасних науковців цікавлять реалії історичної дійсності, яким не підвладні зміни, модифікації та трансформації, що відбувалися в традиційній культурі українців протягом останнього століття: «Найбільш стійкими традиційними елементами духовної культури є, наприклад, календарні звичаї та обряди, в яких виявляються, по-перше, етнічна специфіка того чи іншого народу, по-друге, риси, що засвідчують генетичну спільність та однакові чи подібні закономірності історичного розвитку певних етносів, і, по-третє, – ознаки, властиві загальнолюдській культурі. З цієї точки зору дослідження календарних звичаїв та обрядів теж відіграє особливу роль у комплексі невідкладних завдань сучасної етнографічної науки» [2].
Звичаї українського народу являють собою єдність прагнень людини, думок, традицій, які виникли у процесі трудової діяльності та в боротьбі за існування. Протягом багатьох віків народні звичаї трансформувались, втратили свою релігійну семантику: «Те, що мало в цій обрядовості релігійно-магічні функції, було відкинуте, а те, що виражало земні переживання і думки, стало розвиватися незалежно від будь-якої релігії по лінії народного мистецтва. Це був, по суті справи, процес взаємного поділу, відокремлення мистецтва й релігії, перетворення цих форм духовної діяльності в самостійні» [3].
З  прийняттям християнства великим князем Володимиром (988 р.) ідеологи християнства заборонили святкування, які були язичницькими по своїй сутності (в першу чергу це стосується купальських святкувань). До наших днів народні уявлення зберегли неоднозначне ставлення до русалок. Так, старожили трактують образ цих істот в негативному сприйнятті їх селянами, водночас І.Срезневський підкреслює: «Там, де мавки танцюють, ще краще трава росте» [4]. У процесі відзначення свят народного календаря річного циклу з’являються важливі елементи обрядовості громадського та родинного звучання, ідеали добра,  щастя, злагоди. В обрядах брали участь діти та молодь, які, вважалось, завдяки своєму віку мали магічний вплив на природу.
Етнологія як наука пройшла довгий і непростий шлях. Найвагомішими працями в цій галузі були літописи, етнографічні дослідження І.Франка, М.Грушевського, О.Потебні. Науковий інтерес дослідників до духовної культури українців розгорнувся в 30-ті роки ХІХ ст. Фольклорно-етнографічні матеріали визнані цінним джерелом пізнання культури і побуту народу. Під впливом діяльності «Руської трійці» (1833–1837) активізувався збір народної творчості.
У ХХ ст. в епоху формування модерних націй починається національне відродження в Украї...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet