головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Творча спадщина Миколи Костомарова у контексті трансформації малоросійства в українство
Автор: Калакура Ярослав
доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ.

Творча спадщина Миколи Костомарова у контексті трансформації малоросійства в українство

       Непересічна постать М. Костомарова, його українознавчі погляди вже понад століття перебувають у колі уваги дослідників  життя і наукової спадщини видатного історика. Лише за останні 10–15 років в Україні побачили світ сотні праць, присвячених життєвому шляху і творчості вченого, але, за невеликим винятком [1] , на маргінесі  залишається одне  з ключових питань – українськість його світобачення. Українська історіографія з часів В. Антоновича та М. Грушевського розглядає М. Костомарова як одного з видатних її фундаторів, натомість російська – однозначно вважає його «знаменитым русским историком». Не вдаючись до малопродуктивної полеміки, яка має здебільшого політичний, а не науковий характер, зазначимо лише, що М. Костомаров почав свої студії як російський історик з українським корінням, а завершив і відійшов у вічність як український. Йому належить  величезний внесок як у російську, так і українську історіографії, вченого по праву вважають одним з фундаторів українознавства [2]. Ще за життя одні називали його «малоросом», «українофілом», «націоналістом», «русофобом», інші – «іноплемінником», «великоросом», «панславістом» і т.п. З огляду на цю проблему заслуговує уваги одна з найновіших праць знаного і авторитетного життєписця М. Костомарова, дослідника його творчості, відомого історіографа Юрія Анатолійовича Пінчука – доктора історичних наук, професора, нині старшого наукового співробітника Інституту історії України НАНУ. Дослідник чи не вперше поставив за мету розглянути історичні студії видатного історика крізь призму їх впливу на формування самоусвідомлення української нації.
       Упродовж багатьох років Ю. Пінчук системно і ґрунтовно досліджує життєвий шлях, наукову і громадську діяльність М. Костомарова, нескорене відстоювання ним правдивої історії українського народу, його самобутності, окремішності та державності. Всі, хто причетний до української історіографії, очевидно, знайомі з такими монографіями відомого науковця, як «Микола Іванович Костомаров»,  «Мемуари про Миколу  Костомарова», «Микола Костомаров: віхи життя і творчості» та ін. [3].  Рецензована праця є логічним продовженням попередніх студій, але,  на відміну від деяких з них, вона має більш підсумковий, узагальнювальний і полемічний характер. Автору вдалося порушити ті аспекти спадщини М. Костомарова, які досі залишалися за межами досліджень, а саме – її вплив на формування національної та історичної самосвідомості українців.
      Монографія складається з чотирьох тісно взаємозв’язаних між собою розділів, побудованих за проблемно-тематичним принципом із послідовним простеженням еволюції історичних і світоглядних поглядів М. Костомарова, розкриттям значення його праць для самопізнання українського народу, доведенням їх впливу на  осмислення українцями своєї національної ідеї та  історичної місії. Епіграфом дослідження став уже відомий  костомарівський афоризм: «Правдива любов історика до своєї вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди». Усю книгу пронизує думка про те, що завдяки М. Костомарову український етнос постав у науці як окремий і самодостатній, не тотожний з іншими етносами, в тому числі з такими  близькими, як білоруси, поляки і росіяни.
       Перший розділ монографії присвячений аналізу фахового дебюту молодого М. Костомарова, насамперед його магістерській дисертації «Про причини і характер унії в Західній Росії», опублікованій у Харкові в 1842 р. Саме з цією розвідкою пов’язують зародження в українській історичній науці так званої «народної історії», яка зусиллями В. Антоновича та М. Грушевського  трансформувалася у народницький напрям історіографії. Саме в цій праці історик публічно заявив, по-перше, про українців та  росіян як про два різні народи і до кінця свого життя відстоював цю думку; по-друге, переконливо доводив рубіжне значення для самоствердження українців зародження українського козацтва; по-третє,  наголошував, що унія 1596 р. показувала шлях українцям «на колію європейських народів». Не випадково магістерська праця на підставі  рецензії петерб...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet