головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2009   Число: #3(32)
пошук по сайту
Вивчення педагогічної спадщини Софії Русової в період розбудови нової системи освіти
Автор: Зайченко Іван
доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри дошкільної освіти Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка

Вивчення педагогічної спадщини Софії Русової в період розбудови нової системи освіти

Полум’яна патріотка України, педагог, письменниця, журналістка, всесвітньо відома громадська діячка, доктор соціології Українського соціологічного інституту та професор педагогіки Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі, керівник дошкільної й позашкільної освіти в уряді Української Народної Республіки, голова Центрального бюро Всеукраїнської учительської спілки, голова української філії Міжнародної жіночої організації, організатор першого в Україні дитячого садка, самовіддана трудівниця на ниві народної просвіти і українського відродження Софія Федорівна Русова залишила педагогічну спадщину, наповнену великою кількістю цікавих самобутніх думок, ідей, положень і висновків з актуальних проблем розвитку освіти, педагогіки, національної школи, що набувають особливої гостроти звучання в період розбудови нової системи освіти.
Народившись і зрісши серед українського народу, вона, не українка за походженням, усе своє свідоме життя присвятила служінню йому, досконало вивчила українські мову, побут, звичаї, культуру, до глибини душі пройнялась його болями і стражданнями, сповна розділила недолю, стала талановитим виразником думок і прагнень пригнічених та знедолених до волі, свободи, щастя й братерства.
С. Русова народилася 18 лютого 1856 р. в с. Олешня колишнього Городнянського повіту (нині – Ріпкинський район) Чернігівської губернії. Початкову освіту здобула вдома. У 1871 р. із золотою медаллю закінчила Фундуклеївську гімназію і в тому ж році разом з сестрою організувала один з перших в Україні дитячий садок. Брала активну участь у Київській громаді, згодом – в українському земляцтві у Петербурзі, допомагала своєму чоловікові, відомому етнографу і статисту О. Русову, в підготовці нового празького видання «Кобзаря» Т. Шевченка, вчителювала. За свою просвітницьку діяльність і українські погляди неодноразово була ув’язнена, перебувала під постійним наглядом поліції.
С. Русова працювала в Харківському товаристві грамотності, Чернігівській, Полтавській, Одеській громадах. З 1909 р. викладає у Комерційному інституті та на вищих жіночих курсах Фребелівського інституту в Києві. З 1910 по 1914 роки – співредактор першого україномовного педагогічного журналу  «Світло», який відіграв важливу роль у розвитку передової педагогічної думки і журналістики, розробці теоретичних основ української національної школи.
Із захопленням зустріла С. Русова Лютневу революцію 1917 р. в Петербурзі, сподіваючись, що й Україні вона принесе волю й національне визволення. На запрошення І. Стешенка громадська діячка очолила департамент дошкільної та позашкільної освіти Генерального секретаріату освіти, утвореного Центральною Радою УНР; керувала Центральним бюро Всеукраїнської учительської спілки, ініціатором створення якої вона була ще з 1906 р.; брала участь в організації і проведенні двох всеукраїнських учительських з’їздів, а також першого Всеукраїнського професійного учительського з’їзду і Наради у справах народної освіти. Просвітителька була активною у дерусифікації і влаштуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників, організаційно-методичної діяльності, роботі «Просвіт» та ін. З 1920 р. С. Русова – професор Кам’янець-Подільського українського університету. З 1921 р. перебувала в еміграції: спочатку у Львові (1921), потім в Тарнові (Польща, 1922), Відні (1922) і, нарешті, в Чехо-Словаччині –  Подебрадах (1922–1923) та Празі (1923–1940).
За кордоном С. Русова працювала в Українській господарчій академії (Подебради), Українському високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова та його дочірній установі – Українській реальній гімназії, а також в Українському інституті громадянства (з 1929 р. – Український соціологічний інститут), Українському робітничому університеті (всі у Празі). Брала активну участь у діяльності Товариства імені Г. Сковороди, Науково-педагогічного товариства, «Союзу українських установ і організацій в ЧСР», Українського національного музею-архіву, а також у міжнародних (Рим, 1923; Прага, 1923 і 1927; Женева, 1929) та українських наукових і педагогічно-освітніх конгресах і з’їздах (Прага, 1926; Львів, 1929; Ужгород, 1935). З 1937 р. С. Русова – почесний голова Всесвітньої спілки України.
П...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet