головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2009   Число: #3(32)
пошук по сайту
Епістолярій Богдана Лепкого – глибинне джерело українознавчих знань
Автор: Качкан Володимир
м. Івано-Франківськ

Епістолярій Богдана Лепкого –  глибинне джерело українознавчих знань

Богдан Сильвестрович Лепкий (09.11.1872–21.07.1941) – визначна постать як в українській літературі та культурі, так  і взагалі у національній історії. Не одне десятиліття, на превеликий жаль, його багатюща за змістом, різножанрова за формою спадщина (мала проза: етюди, оповідання, новели; поезія: ліричні медитації, епітафії, сонети, пісенні тексти, балади, поеми, драматичні поеми; історичні повісті і романи; наукові студії, розвідки, есеї; художня публіцистика, мемуаристика; мистецтвознавчі дослідження) перебувала під бетонною товщею ідеологічних заборон, а саме ім’я вірного сина української нації було поскрибоване та знеславлене чорнокнижниками комуністичної доби. Якими тільки «ізмами» не пересипалися рядки цієї славної біографії! Та найбільшим злочином перед народом було те, що українці, особливо ж молоде покоління, практично не мали змоги читати книги Б. Лепкого. Не одному дослідникові, що прагнув поринути у таємниці творчої лабораторії митця, недремні мужі від радянської лженауки перепиняли дорогу.
Та як тільки впала чорна завіса заборон, як лише повіяло вітром державної волі і свободи, – заясніло над культурологічним материком лепкознавства. До читачів поволі повертаються перевидані в незалежній Україні історичні твори письменника, зокрема його монументальний роман «Мазепа»; зусиллями визначних українських істориків літератури професорів М.Ільницького (Львів), Ф.Погребенника (Київ) упорядковуються і видаються у київських видавництвах «Дніпро» та «Наукова думка» двотомники творів літератора; проводяться різного рангу наукові конференції; пишуться і захищаються дисертації; відкриваються літературні і краєзнавчі музеї; створюються імені Лепкого товариства і клуби; іменем Богдана Лепкого названо численні вулиці у багатьох містах.
Здавалось би, є всі можливості пізнати цю неординарну постать глибоко і всебічно. Так, але… Ось тут і починається розчленування проблеми на складові: швидше і точніше сказати б, що є потреба у вивченні, пізнанні й засвоєнні творчої спадщини. А можливості, на жаль, поки що скромні, бо фактично у нашому літературознавстві досі не укладено повного бібліографічного покажчика Б. Лепкого; не існує й опису, за яким можна б дослідникові скерувати свої зусилля в конкретне архівне сховище або відділ рукописів наукової чи академічної бібліотеки. Отже, з одного боку, зелене світло показує, кличе; а з другого – мало хто в нинішніх умовах має змогу «полювати» за автографом Лепкого, що заліг поміж численними паперами в якомусь персональному фонді чи сховищі у Львові, Чернівцях, Києві, Кракові або Відні?
Проте лепкознавство потужно розкрилюється, охоплює все нові й нові грані, і радується душа тим більше, що на ниву пошуку стають незаангажовані ідеологічно, високофахові молоді вчені як в Україні, так і поза її межами.
Звичайно, у плині пошуків і відкриттів на поверхню спливає і таке, що має компілятивний характер, не несе в собі прирощення нових знань, хоча нерідко на регіональному рівні подається  як щось нове. І часто-густо тут, на жаль, «пропускником», з дозволу сказати, такої наукової продукції є наші незнання, непоінформованість  з того чи іншого питання, некомпетенція. На ниві суспільствознавчих дисциплін (історія, етнографія, фольклористика, краєзнавство, філософія, етнопедагогіка, соціологія, економіка, політологія та ін.) ще чимало людей, які ані морально, ані, тим більше, фахово не перебудували свій спосіб життєтворчості, принципи і засоби науково-дослідницької праці. У цьому довготривалому ланцюгу має відбутися, з одного боку, кардинальна переорієнтація суто на національні пріоритети, на нові молоді сили; з другого ж – органічне, поступове та делікатне спадкоємне вбирання вартісного з досвіду тих, що уже відійшли.
Про родину Лепких уже маємо ряд новітніх за змістом і вартістю студій, зокрема про Богдана Лепкого, його братів – Миколу і Лева, про батька – Сильвестра Лепкого ( Марка Мураву). Ці розвідки увібрали значний масив знань попередніх дослідників, опираються на першоджерельний архівний матеріал, давню українську періодику, на раритетні видання. Але скільки б не мовилось і не писалось, скажімо, про  Б. Лепкого чи його сім’ю, без введення у науковий обіг досі практично нерушеного пласта – листування – годі розраховувати...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet