головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2009   Число: #3(32)
пошук по сайту
Науково-історична діяльність В’ячеслава Липинського
Автор: Передерій Ірина
кандидат історичних наук, доцент кафедри українознавства та гуманітарної підготовки Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка

Науково-історична діяльність В’ячеслава Липинського

Будь-яка молода держава має опікуватися популяризацією постатей своїх фундаторів та натхненників, тобто займатися створенням національного пантеону. В Україні до числа «будителів» нації належать як особистості, знайомі широкому загалу громадян ще з радянського минулого (Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко), так і постаті, «повернені із забуття» за часів незалежності. Серед останніх, звісно, – Михайло Грушевський. Інші державні діячі часів визвольних змагань 1917 – 1921 років – Павло Скоропадський та Симон Петлюра. Вони становлять «другий ешелон» національних героїв, щодо ролі і значення яких у сучасному українському суспільстві немає консенсусу. Втім, вони принаймні хоч якось відомі загалові. Про решту історичних персонажів, якщо вони не літературні класики, яких вивчають у школі (як-от Володимир Винниченко), можна дізнатися лише зі спеціальної науково-історичної літератури. І таких існує цілий окремий загін. До них, на жаль, досі належить видатний український громадсько-політичний діяч, дипломат, історик, філософ, соціолог В’ячеслав (Вацлав) Липинський, спадщина якого відома переважно фахівцям-науковцям.
Детальний аналіз доробку та діяльності В.Липинського здійснювався здебільшого за межами України. Але й у діаспорі досить тривалий час він цікавив лише тих авторів, що поділяли його ідейно-політичні переконання [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7]. Після Другої світової війни спадщина мислителя отримала ширший інтерес з боку вчених. Тоді з’являються ґрунтовні дослідження науковців української діаспори, зокрема В.Босого [8], Я.Пеленського [9, 10], В.Гришка, М.Базілевського та П.Коваля [11], І.Рудницького [12], Л.Біласа [13] та інших.
Вітчизняні історики розпочали вивчати науковий доробок та громадсько-політичну діяльність В.Липинського лише після проголошення незалежності. За останні два десятиліття з’явилася низка праць українських вчених, присвячених різним аспектам діяльності цього непересічного діяча. Так, зокрема, історичну спадщину В.Липинського досліджували Ю.Вільчинський [14], В.Смолій та В.Ричка [15], В.Масненко [16, 17], І.Гирич [18]. Історіософська, політологічна та соціологічна складові наукових зацікавлень ученого знайшли своє відображення у працях І.Тукаленко [19], С.Приходька [20], Л.Кондратика [21]. Громадсько-політична діяльність В. Липинського стала об’єктом вивчення таких науковців, як Т.Осташко [22, 23], Ю.Терещенко [24]. Були і спроби узагальненого погляду на постать В.Липинського [25, 26, 27, 28].
Об’єктом нашого дослідження стало вивчення діяльності В. Липинського як науковця-історика. Тому метою статті є спроба проаналізувати процес формування науково-історичних поглядів ученого через призму його наукової діяльності.
Народився В’ячеслав Казимирович Липинський 5 (18 квітня) 1882 р. в селі Затурцях на Волині у родинному маєтку польського шляхетського роду Липинських. Зростав у середовищі католицькому, хліборобсько-шляхетському, культурно польському. Рід Липинських гербу Бродзіч, котрий походив із Мазовії, дав цілу низку діячів, що займали визначне становище серед тогочасної шляхти. Родинне походження мало вирішальний вплив на формування поглядів та на ставлення до життя майбутнього вченого.
Учився В. Липинський у Житомирській, Луцькій та Київській гімназіях. Після закінчення гімназії у 1902 р. відбув військову службу в драгунському ризькому полку, що стояв у Крем’янці на Волині. Навесні 1903 р. він вступив до Ягеллонського університету в Кракові, де вивчав агрономію та слухав лекції з інших предметів, зокрема з історії, а також відвідував лекції з української літератури Богдана Лепкого. Закінчивши навчання у 1906 р., В. Липинський одружився у Кракові з Казимірою Шумінською та виїхав з нею до Женеви, щоб вивчати соціологію у тамтешньому університеті. Однак пробув там лише рік, оскільки швейцарський клімат погано впливав на здоров’я, і лікарі порадили йому виїхати.
Отже, справжнього «наукового приготовлення» як історик В. Липинський так і не отримав, але продовжував мріяти про те, щоб «записатися на історію у Львові», (лист до Б.Грінченка від 5 жовтня 1907 р.), оскільки вже остаточно вирішив присвятити себе історичним студіям. У згаданому листі він пише: «Саме тепер тільки я маю змогу цілком віддатися своїй улюбленій науці – історії…» [29, 345].
Початок науково-історичної тв...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet