Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
Автор: Кононенко Петро доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ. |
Національна ідея, нація, націоналізм
(Продовження, початок у попередніх номерах журналу)
Цілком закономірно, що перед києвичами християнство постало як у його внутрішній суголосності, так і в дисгармонії.
В українських дослідженнях та дисгармонія була помічена ще первосвящениками митрополитом ХІІ ст. Іларіоном, а згодом П.Могилою, І.Огієнком (митрополитом Іларіоном), В.Липківським, пізніше Володимиром (Романюком), Мстиславом (Скрипником) і Й.Сліпим, нині бачиться в шеститомному виданні проповідей патріарха Філарета (Денисенка) й у працях А.Річинського («Проблеми української релігійної свідомості», Т., 2002), І.Шевціва («Християнська Україна», К., 2003), авторів видання «Історія релігії в Україні» (К.-Д., 2003, за ред. А.Колодного) і багато інших. При певних розбіжностях у фіксації та оцінці окремих подій, процесів, тенденцій, явищ, поглядів християнських ідеологів та догм усі вони солідарні в загальному: Дисгармонія в тлумаченні релігійних догматів, пов’язаних із християнством, має багатотисячолітню історію та тяглість й зумовлена принциповими відмінностями в поглядах пророків та апостолів – з одного боку, та в інтегральних засадах Старого й Нового заповітів, а згодом – в підходах візантійської та римської (частин колись єдиної Вселенської) церков – з іншого.
Не важко помітити й неофітові, що «існує безліч тлумачень основних положень іудаїзму. Однак їх неможливо звести до єдиного формулювання або до того, що у православ’ї чи католицизмі розуміють під символом віри. Тому вважається, що в іудаїзмі немає догматів. Разом з тим, ми можемо говорити про основні поняття даної релігії. Це віра в єдиного, безкінечного, безплотного Бога, віра в пророків, у прихід Месії, у воскресіння мертвих. Особливе місце займає в іудаїзмі Закон (Тора) і віра в його одкровення. Іудейська релігія вимагає від свого прихильника також виконання певних заповідей, що передбачають, у свою чергу, наявність у нього специфічного світосприйняття і світогляду. Виконання 248 позитивних приписів і 365 заборон (!? – П.К.), що стосуються етичних проблем, релігійного життя, санітарно-гігієнічних норм, сімейного інституту, обрядово-святкової сфери, харчових настанов (див.: Барсела Моше. Уроки иудаизма: ценности, традиции, эпизоды. – 1989; – П.К.) та інших звичайно ж нелегке…» (Історія релігії в Україні. – К.-Д., 2003, с. 210). І особливо нелегко було для наших прапредків, які жили за абсолютно іншими правилами.
Тимчасом з іудаїзмом вони зіткнулися в ході міждержавних зв’язків із Близьким Сходом ще в І ст. н. е., про що є згадки в історичних пам’ятках. І не могли не відчути часом непереборних труднощів: найперше – у зв’язку з іудаїстським релігійним багатоголоссям, а тим самим – розмитістю критеріїв істинного; а відтак – і в зв’язку з дуже відмінними підвалинами та рисами буття і свідомості. І не лише у порівнянні з буттям, свідомістю, релігією (язичництвом) наших прадідів, а й у порівнянні з християнством Нового Заповіту, відомого їм, нагадаємо, ще з І ст. нової ери. На доказ останнього наведемо факти: 1965 р. стали відомими наслідки археологічних розкопок грецької колонії Танаїс (узбережжя Азовського моря). На її території була церква І ст., що означає – ще з апостольського періоду. Церква чоловік на 50, дуже подібна до наших храмів, а головне – з глиняною печаткою з трьома листками – символом Пресвятої Трійці, яку витискали на просфорі для святої літургії. Там же знайдено руїни і церкви ІІ ст. – коли християн (після Нерона) переслідували; у тій церкві зберігся вівтар, свічники і сім печаток на просфори, п’ять з яких мають хрести (див.: Шевців. Християнська Україна. – К., 2003).
Не зайвим буде нагадати, що Танаїс знаходився на перехресті шляхів Сходу, Заходу, Півночі й Півдня, отже, з’єднував нашу правітчизну з усім світом; і цілком імовірно, що апостол Андрій з учнями швидше за все рушив Дніпром до Києва саме з Танаїса. Археологічні розкопки та документальні дані засвідчують, що апостольська діяльність Андрія здійснювалася в Боспорському царстві, яке було під владою Рима. Правдоподібно, що він рухався з Херсона до Криму, звідти – до Тмуторокані і далі до Танаїса, на теренах яких проживали сармати, анти, роксолани, аляни – прапредки українців. До Римської імперії належав і Херсон, куди, до речі, свого часу було заслано учня св. Апостола Петра папу Климентія (92 – 101 рр.), г...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку