головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2005   Число: #2(15)
пошук по сайту
У серці – рідна Україна
Автор: Горенко-Баранівська Лариса
кандидат мистецтвознавства, ст. наук. співр. відділу культорологічних досліджень ННДІУВІ

У серці – рідна Україна

Серед видатних постатей на ниві української культури 2-ої половини XX – початку XXI ст. одне з першорядних місць належить Анатолію Юрійовичу Мокренку. Вірний син свого народу, син української землі, він віддає серце і розум справі, яку безмежно любить. І як співак, і як діяч культури, і як цільна особистість – це людина високого мислення і щедрої душі. Ту правду, яку він несе через професійну діяльність та свою громадянську позицію не змити ні з душі, ні з обличчя, бо нею живе його людська сутність. Мова йде про аристократизм душі цього сина землі, про вроджений аристократизм, яким обдарували його батько і мати, тернівські селяни і на все життя засвітили в серці найрідніші слова – Народ і Україна. Згадуються слова, занотовані в Недригайлівській районній газеті, де часто друкувалися його статті, роздуми про народну пісню й культуру, нариси про таланти України, вірші, а саме: «Куди б не вели нас дороги життя, серце ми лишаємо в отчому домі. Чим більше мандруємо світами, тим сильніша тяга до рідного краю».
Анатолій Юрійович Мокренко народився 22 січня 1933 р. в багатодітній сільській родині с.Терни, тепер смт. Сумської області. У своїх спогадах він писав, що пройшов досить непростий і тернистий життєвий шлях. Хлопчиною пережив і війну, і окупацію, і розруху, і голод. Знав важку працю на землі. Водночас дуже любив співати, танцювати, читати й писати вірші. У своїх спогадах він згадав: «Змалечку душа моя повнилася по вінця маминою піснею, народною творчістю». Саме цей стан душі проніс Анатолій Мокренко крізь все життя та творчість. Потрапив він до двох військових училищ, став інженером-геологом (закінчив 1956 р. Київський політехнічний інститут з відзнакою. Працював гірничим інженером-геологом (1956 – 1963рр.), перебував в експедиціях на Кавказі, Північному Уралі, в Криму та Карпатах, а також на Півдні України. Але доля вивела його на мистецьку ниву. Після закінчення Київської державної консерваторії імені П.І.Чайковського (по класу вокалу О.Гродзинського, 1963 р.), А.Мокренко працював протягом 1963 – 68рр. солістом оперної студії при Київській консерваторії імені П.І.Чайковського, де набував професійного досвіду та потоваришував з відомими діячами українського оперного мистецтва. З 1985 р. й до нині А.Мокренко – професор кафедри вокального співу Київської державної консерваторії імені П.І.Чайковського. Надзвичайно пріоритетним у життєтворчості митця став період роботи в Державному академічному театрі опери та балету УРСР ім. Т.Г.Шевченка: з 1968 року як соліст, а з 1991 по 1999рр. – генеральний директор і художній керівник (тепер Національної опери України імені Тараса Шевченка).
Анатолій Мокренко з інтересом і відповідально ставиться до історії України, історії народу. Це віддзеркалюється в його творчості. Він пише про це так: «Є історія подій. А є історія душі народної – це народна пісня. Історія зафіксувала дати, а пісня летіла у віки, всотуючи настрій, світогляд, думи. Чи не диво з див ?! Донести живу душу предків наших. Хто втратив здатність дивуватися з того, той втратив зв’язок з історією народної душі, тобто – з вічністю. А духовний зв'язок з вічністю – це культура людини, бо культура – то пам’ять. А пам’ять – то досвід людський, а досвід – то основна рушійна сила вдосконалення роду людського». Часто у своїх виступах Анатолій Юрійович згадує про видатні історичні постаті України: Байду, Богдана Хмельницького, Кармалюка, Довбуша та ін. і пояснює це так: «Щоб осягнути світи, треба передусім знати долю свого народу, його історію. Людина, байдужа до історичного шляху предків, байдужа і до народної пісні – до їхньої пісні. Це – втрата вікових зв’язків внутрішньої самобутності, втрата гідності людської. Бо відчути в собі народ – це відчути найвищу особисту відповідальність за його поступ».
Як відомо, Анатолій Юрійович ще задовго до проголошення Незалежності України (24 серпня 1991 р.), протягом 1985 – 1990рр. разом з Георгієм Майбородою та земляком Олексою Ющенком брав участь у всіх масових заходах щодо боротьби за незалежність. В одній із своїх статей він пише: «Історія – це особистості. Народ гуртується навколо національної ідеї, але носієм цієї ідеї завжди є особистість». У 1990 р. А.Мокренко виступив ініціатором святкування 500-річчя від дня заснування Чортомлинської Січі (поблизу Нікополя), яке відбулося надзвичайно ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet