головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2005   Число: #2(15)
пошук по сайту
Генеалогія Максимовичів-Тимківських у контексті становлення сучасного максимовичезнавства.
Автор: Бойко Надія
кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Генеалогія Максимовичів-Тимківських у контексті становлення сучасного максимовичезнавства.

Як відомо, саме крізь призму діяльності окремих осіб, що представляють власне якийсь з родів, сприймаємо ми події та факти з історії батьківщини, відчуваємо кровну причетність роду до історії власного народу. Примітно, що серед інструментарію пізнання вітчизняної історії окремо вирізняється родовід Максимовичів – патріотів своєї землі, родовід Тимківських – видатних учених та мислителів, котрі зробили значний внесок у вітчизняну та світову науку.
Тож життєпис знаного українського родоводу Максимовичів-Тимківських, особиста доля Михайла Максимовича, фундаментально вписана у канву історії України, актуальні, насамперед, з огляду на відтворення життя українського народу ХVІІ – першої половини ХІХ ст., а також у плані з’ясування того коріння, на якому плекалася життєва позиція Михайла Максимовича. Без чого неможливо всебічно осягнути життєвий і творчий шлях видатного вченого-енциклопедиста.
 Основним джерелом генеалогічного дослідження родоводу Максимовичів є стаття вченого «Бубнівська сотня». Проаналізувавши останню та деякі документальні матеріали з архіву Михайла Максимовича, що зберігаються в Інституті рукописів Бібліотеки імені В.Вернадського, нам вдалося достатньо детально відстежити родовід Максимовичів (дивитися родовід у PDF-файлі).
Батьківщиною Михайла Олександровича Максимовича був хутір на річці Згарі, куплений його дідом Федором Назаровичем Тимківським у середині 70-х років ХVІІІ ст. В народі хутір називали Тимківщиною (нині – це частина Богуславця Золотоніського району). В ті часи простори Золотоніського повіту, до якого входив хутір, складали соціально значущі землі колишньої Гетьманщини. Тож природно, що генетично, як по батьківській, так і по материнській лінії, Михайло Максимович був нащадком старшинських козацьких родів.
Своїм глибоким корінням козацьке минуле роду Максимовичів сягає часів гетьманування Івана Мазепи. Як свідчать монастирські записи та гетьманські універсали, одним з найдавніших предків родини Михайла Максимовича був Максим, який народився, вірогідно, у 20-х рр. ХVII ст. Він не мав навіть прізвища і лише згодом звався Васильківським (можливо за місцем його народження). У 50-х рр. ХVІІ ст. Максим Васильківський жив у Ніжині, згодом переїхав до Києва і став підданим Києво-Печерської лаври. Після одержання у володіння лаврського Печерського містечка у Києві відповідно до царської грамоти, яка датується 9 травня 1680 року, Максима прозвали Печерським.. На середину 80-х рр. він став одним із найбагатших і найвпливовіших людей у Києві. Іван Мазепа своїм універсалом прийняв Максима Печерського під свій гетьманський захист, а також привернув до себе і його дітей. Цікаво, що семеро синів Максима: Іван, Василь, Петро, Дмитро, Григорій, Михайло та Антон за малоросійським звичаєм стають відомими уже під прізвищем Максимовичів.
Гетьманські універсали підтверджують, що діти Максима Печерського досягли вищих щаблів церковної ієрархії і козацької знаті. Вони, а також їхні діти були наближені до гетьманів Івана Скоропадського та Данила Апостола. Джерела зафіксували, що Дмитро Максимович був одружений з дочкою Федора Сулими – Тетяною, посвоячився одночасно і з Самойловичем, і з Мазепою.
Власне із великої родини Максимовичів саме Василь є тим стрижнем, чиє життя склало головну гілку генеалогічного дерева козацького роду Максимовичів: його внук – Іван Леонтійович є прадідом Михайла Максимовича. За описом правнука у «Бубнівській сотні», він був людиною богатирської сили і достатньо освіченою для свого часу. Документальні матеріали підтверджують, що сотник Іван Леонтійович говорив латиною і польською мовою, любив співати пісень і грати на гуслях 1.
На початку 80-х рр. на Лівобережжі скасовувався полковий устрій. Замість нього створювалися Новгород-Сіверське, Чернігівське та Київське намісництва, до останнього увійшов і Золотоніський повіт. Припинила своє існування Бубнівська сотня. Тоді в 1782 р. комісар Іван Максимович обирається суддею Золотоніського повітового суду. Мабуть, колишній сотник добре розумів необхідність забезпечення майбутнього своїх дітей. Тому з утворенням “Комісії про розгляд дворянства у Малоросії” Іван Леонтійович Максимович зі своєю родиною в 1784 р. був занесений до шостої частини родові...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet