Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
Автор: Калакура Ярослав доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ. |
Історична пам’ять як чинник самоідентифікації українців
Українська нація, хоч і належить до числа найстаріших і найчисленніших європейських націй, у зв’язку з особливостями історичного розвитку, тривалим періодом бездержавності, млявістю утвердження незалежної національної держави, живучістю стереотипів радянського інтернаціоналізму, спекуляціями навколо глобалізаційних явищ по-новому переживає процес самоствердження своєї етнічної та національної ідентичності. Новітня етнополітологія трактує етнічну та національну ідентичність не як механічну тотожність представників спільноти, а як свідомий вияв цілісності і консолідації нації, її згуртування навколо національної ідеї, спільного розуміння свого походження, своєї долі, спільної історії, культури, традицій, осмислення своєї мети і майбутнього. [1, 204]
Досягнення ідентичності – складний і тривалий історичний процес самопізнання і самоусвідомлення одноплемінниками своєї причетності до відповідального етносу або нації, який відбувається з різною інтенсивністю і динамічністю як на різних етапах історії, так і в різних географічних зонах тієї чи іншої країни, зумовлюється багатьма об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Згадаймо, наприклад, козацько-гетьманські часи, добу визвольних змагань 1917-1920 рр., рубіж 80-90-х рр. ХХ ст., коли в Україні цей процес проходив особливо динамічно, супроводжувався національним відродженням, консолідацією нації, відновленням національної держави українців.
Ідентичність нації не є чимось застиглим, не дається навічно, не досягається стихійно, самопливом, вона може заохочуватись або й штучно гальмуватися, що часом призводить до кризи розколу нації, відступництва, безбатченківства, до протистояння, а інколи і до громадянських воєн. Кожне нове покоління, кожна людина самостійно і добровільно визначає для себе приналежність або неприналежність до тієї чи іншої нації шляхом усвідомленого самопізнання, ототожнення себе із своїми одноплемінниками, осмислення спільності своєї долі, сприйняття, засвоєння спільних моральних і духовних цінностей нації.
Звичайно, до нації не можна формально “записатися”, зареєструватися. Це не надання ідентифікаційного номера для податкової служби, але важливою є і публічна фіксація тією чи іншою особою свого свідомого вибору національної спільноти. Космополітично налаштовані можновладці зуміли ліквідувати графу “національність” у паспорті громадянина України, яка дозволяла зі слів кожної особи, тобто на основі її самоідентифікації і повної добровільності, офіційно визначити свою національну приналежність. Людина, яка віднесла себе до відповідної національності, відкрито бере на себе відповідні обов’язки активно і постійно підтримувати свою “присутність”, свою причетність до життя і проблем цієї спільноти, до її минулого, сучасності та майбутнього, вболівати за неї і працювати для блага нації.
Ідентифікація і самоідентифікація – це дві взаємопов’язані і взаємообумовлені сторони одного і того ж процесу – консолідації нації, утвердження її монолітності. Якщо ідентифікація має переважно зовнішнє самовираження і носить здебільшого колективний характер, то самоідентифікація відбиває внутрішній рух особи, в процесі якого якості нації людина ніби переносить на себе, звідси випливають такі риси як відданість справі нації, любов до неї, національний патріотизм. І навпаки, якщо самопізнання не відбувається, можуть виявлятися і негативні явища: національна збайдужілість, індиферентність, космополітизм. У пострадянському українському середовищі є чимало людей, які все ще перебувають у полоні стереотипів так званого інтернаціоналізму, не скинули з себе фуфайку представника “радянського народу”, не подолали комплекс меншовартості.
Дуже образно цю думку висловив поет Василь Слабчук: “Не ті українці, що народилися, а ті, що не переродилися”. У 1991 р. ми тішили себе ілюзією, що з проголошенням незалежності України процес утвердження самоідентичності українців піде автоматично, природно, як він відбувається в Чехії, Словаччині, Польщі, Угорщині, країнах Прибалтики, не кажучи про Францію, Німеччину чи Велику Британію. Однак вороги нашої самостійності зосередили свої зусилля на тому, аби підірвати українське суспільство зсередини, посіяти не тільки міжетнічну ворожнечу, але й розколоти титульну націю, розділити її за географічним, мовним або конфесійним...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF