головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2005   Число: #2(15)
пошук по сайту
Ідеї соборності в українознавчих дослідженнях на рубежі ХІХ – ХХ століть
Автор: Гомотюк Оксана
доктор історичних наук, завідувач кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету

Ідеї соборності в українознавчих дослідженнях на рубежі ХІХ – ХХ століть

Ідея соборності в українській суспільно-політичній та науковій думці має глибокі корені й сягає у далеке минуле. Вона стала окреслюватися в процесі формування українського етносу і складання території України-Русі, простежується в давніх літописах, потугах будівничих козацько-гетьманської держави. Нового звучання вона набула в “Історії Русів”, у програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства, Руської трійці, Головної Руської Ради, перших українських політичних партій. Але на науковий рівень її поставлено у середині та другій половині ХІХ століття. У цьому векторі українознавчі дослідження М.Максимовича, М.Костомарова, В.Антоновича, М.Драгоманова, М.Грушевського, І.Франка та ін. мислителів мають важливе значення і для осмислення сучасних процесів утвердження української незалежної і соборної держави. Ідея соборності належить до актуальних проблем українознавства, оскільки багато її аспектів, породжених трагічним періодом розшматування єдиної української нації і її етнічної землі, залишаються невирішеними.
З плином часу поняття соборності трансформувалось у політичну, економічну, культурну, релігійну, духовну цілісність і залишається важливим інтегруючим компонентом сучасного українознавства. З огляду на це, вдумливе вивчення наукової спадщини теоретиків української суспільно-політичної думки ХІХ – ХХ ст. стосовно соборності залишається пріоритетним завданням сучасного державотворення та українознавчої науки. Свідченням цього стали публікації М.Кармазіної, Ю.Левенця, Я.Калакури, А.Коцура, П.Кононенка, Т.Кононенка, М.Юрія та ін.1. Мета пропонованої статті – висвітлити внесок українознавчих досліджень кінця ХІХ – початку ХХ століть у обґрунтування ідеї соборності України.
Одним з перших виразників політичної доктрини цілісності українства в українознавстві другої половини ХІХ століття був Михайло Драгоманов – філософ, соціолог, історик, етнограф, культуролог і педагог. Ще й сьогодні „беруть за живе” ідеологічні концепції мислителя, оскільки науковець торкався у своїх напрацюваннях „живих справ” 2, 297. Слушно підкреслював І.Франко, що 70 – 80-ті роки залишаться часом переважного впливу М.Драгоманова, а вплив його праці і думок триватиме далеко „...довше і ввійде у великій частині як основа всякої будучої програми роботи на українськім ґрунті” 3, 17. Ця людина виховала не одне покоління українських політиків та науковців, першою у Східній Європі виступила на захист малих національностей, заклала основи наукового розуміння демократизму в свідомості українців, відстоюючи права пересічних громадян, розробила проект першої федеральної конституції в Росії. М. Драгоманов був лідером серед українських учених, які виведення українського руху на нові шляхи, його піднесення до загальноєвропейського рівня поставили за актуальну наукову проблему і практичне завдання. Виробленню засад політичної програми Михайла Петровича слугували українознавчі дослідження. До українознавства М.Драгоманов прийшов через студії над українською історією та народною словесністю4, 113. Апелюючи до історичних пісень, що привернули його увагу у збірках „Політичні пісні українського народу”, „Нові українські пісні про громадські справи”, „Малорусские народные предания и рассказы”, вчений зауважував, що „историческая поэзия малорусского народа станет надежным источником для истории народа” 5, 46. Дослідження поетичної історії соціальних явищ південної Русі наштовхнули М.Драгоманова на думку, що в „...часи найдужчих повстань нашого мужицтва показувались і найбільші змагання громад по всій нашій Україні стати в спілці проміж себе”. А козацький устрій в „...його рівності й в спільному господарстві над усім, що потрібно людям, і єсть корінь волі й для людей, маючих свої держави й не маючих їх” 6, 295. Модель майбутнього політичного устрою знаходилася в тому, що було близьким для українства в минулому. Такою моделлю могла стати федерація автономних землеробських та робітничих громад, заснованих на колективній власності та праці її учасників.
Праці М.Драгоманова „Про українських козаків, татар та турок”, „Пропащий час: українці під Московським царатом”, „Що таке українофільство?”, „Шевченко, українофіли і соціалізм”, ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet