головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #1(34)
пошук по сайту
Українська освіта: проблема реформи
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

Українська освіта: проблема реформи

Зазначимо одразу: час вимагає від українського суспільства не так поліпшення окремих складників освіти, як саме реформи. Всієї системи.
І ця вимога постала не сьогодні. Ще 1988 року на Всесоюзному з’їзді освітян у Москві автором статті було не тільки висловлено цю тезу, а й запропоновано шлях та головні напрямки реформи.
Як визначальна ставилась потреба вироблення нової Концепції освіти, – згідно з якою система (саме – система!) освіти мала стати демократичною, правовою, гуманістичною і національною. І в змісті, духовій наповненості, в кадровій політиці, і в формах.
Учасники з’їзду зустріли пропозицію ентузіястично, – але… окрім української делегації: її належним чином одібрані члени не могли сприйняти ідею… національної системи освіти. І ще й тому написана автором стаття «З’їзд відбувся – проблеми залишаються» (П. Кононенко. З’їзд відбувся – проблеми залишаються // журнал «Радянська школа». – 1990.) в різних виданнях пролежала понад півтора року, та й пізніше багатьма практично «не помічалася».
Але саме це також свідчило про потребу негайної реформи! І не тільки стосовно характеру мислення та практичної життєдіяльності педагогів, а й державної політики та свідомості всього українського суспільства, – а тим самим і перспектив нашого розвитку. Бо що було? Українців трактували як очищену від усього національного частину «нової історичної спільності людей – радянського народу», і ми сприймали це як норму. Бо були переконані: нас виховали інтернаціоналістами, а радянська школа найкраща і найпередовіша (як і марксистсько-ленінське вчення) в світі… А Час поставив вимогу нової парадигми мислення: відповідно до нового статусу Української суверенної держави.
Отож можна було якісь аспекти й чинники освіти поліпшувати, але фундамент її залишався незмінним. А йшлося якраз про фундаментальні складники освіти.
Тому в розробленій автором статті Концепції (згодом опублікованій у журналі «Українська мова і література») зазначалося: «В основу Концепції української освіти кладемо переконання: в безмежжі Часу і Простору все – Хаос і Гармонія Всесвіту, кожна планета й людина, отже, Земля і Небо, Суша і Води, Гори й Низини, а на їхніх теренах у лоні Космосу кожна Нація й Мова, цивілізація і культура нерозривно пов’язані в своєму шляху та долі, є самодостатніми й рівними, бо тільки в різноманітності становлять і виявляють Сутність Світу – його гармонійну єдність.
Тому кожна Людина і Нація мають свою індивідуально-неповторну Сутність, але можуть проявити її лише у взаємодії з іншими, а самореалізуватися у визначеному природою призначенні в духовно-інтелектуальній, гуманістичній місії лише на шляху пізнання сутності світу та самопізнання, творення та самотворення.
З огляду на все те особлива місія серед деміургів людини і людства належить освіті.
Нова концепція розвитку України та світового українства визначає необхідність і нової змістом та духом Концепції освіти.
Ядром марксистсько-ленінської освіти була концепція людини як «сукупності усіх суспільних відносин», а в практичному житті – «гвинтиком суспільного механізму». Вона деперсоніфікувала людей і нації, а тому дегуманізувала, денаціоналізувала, деморалізувала й освіту.
Ми беремо за основу національно-світову гуманістичну традицію: центром всесвіту, вінцем і мірою змістовності буття народу (вселюдства), його поступу вважати людину. Людину не одномірну (лише як соціальний продукт), а універсальну, як і природа, багатогранну і в сутності, і в формах вираження її.
Людину творять: батьки, природне й суспільне середовище, праця, традиції, мова, культура, міжнародні зв’язки, – і їхній вплив відбивається в її світосприйнятті і світорозумінні, ідеалах, принципах, психіці, волі.
Природа визначає можливості, а буття – або реалізацію їх, або нейтралізацію.
Особлива місія освіти і полягає у перетворенні можливості в реальність, а першоосновою її постає виховання. Виховання Людини. Людини – гуманіста, громадянина, патріота, творчої особистості.
Розірвавши ланцюги рабства і колоніальної залежності, виражаючи свою суверенну волю, здійснюючи належне усім народам право на самовизначення, прагнучи реально втілювати принципи свободи та відстоювати природно зумовлені права кожної людини і нації, жадаючи якнайвищого матеріального і духовного розквіту Вітчизни, г...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet