головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #1(34)
пошук по сайту
Неповторний в своєму роді
Автор: Осадчук Петро
письменник, м. Київ

Неповторний в своєму роді

Доля письменника Олекси Мусієнка, здається, закодована в деяких назвах його історико-документальних творів – наприклад, «Чорне сонце» і «Білий морок», поряд з романами «Золоті ворота», «Голубий берег» і «Багряна вежа», позначених як такі, що були написані у співавторстві з генералом Іваном Головченком, який у лихі часи відкривав Олексі Григоровичу доступ до закритих архівів. Тоді молодому письменникові в особі генерала пощастило зустріти порядну людину, впливового покровителя.
Чорне сонце нависло над майбутнім письменником в один із найтрагічніших періодів української історії, ще тоді, як у 1938 р. йому не виповнилося і трьох рочків: «мій родовід геть увесь був винищений під корінь - батько, мати, старша сестра, дід, чотири дядьки стали невинними жертвами сталінського терору, а я, беззахисний сиротина, опинився в спецпатронаті так званих «последышей врагов народа», – написав Олекса Мусієнко в білому мороці соціально-економічної кризи на початку 90-х років минулого століття у заяві до відділу соціального захисту населення Радянської районної адміністрації міста Києва.
В тому сповненому болю і відчаю документі віддзеркалена трагедія українського селянства часів «боротьби» за соціалізм. Бачимо це на прикладі геноцидного винищення цілої родини «розкуркулених» більшовицькими «буксирами» потомственних українських козаків із села Павлівка Зіньківського району Полтавської області, нащадкові яких випало вижити і стати відомим письменником.
Влітку 1942 року, під час німецької окупації України, хлопцеві пощастило добратися до рідної Великої Павлівки. Там, аби не вмерти з голоду, він прилаштувався підпасичем громадської отари. Довелося тяжко трудитися на різних роботах. Починаючи з вересня 1943 року стає рівноправним колгоспником. І не лише в дні шкільних канікул, згадує Олекса Григорович, а й під час навчання, практично від зими до зими, постійно працює. Тодішні сільські діти - а серед них і він! - щоденно після уроків допомагали вдовам, калікам, старикам збирати викопану картоплю, зносили в бурти цукрові буряки, зрізували соняшники, збирали кукурудзяні качани... Чого тільки не робили! У воєнну пору, писав Олекса, я освоїв у колгоспі всі посильні для тодішнього мого віку хліборобські професії - погонича волів, боронувальника, пастуха, водоноса, сушарника сіна, полільника, їздового... Та й знаходив час і сили добре вчитися, неспроста ж закінчив середню школу з медаллю!
Він з дитячих літ запрягався у тяжку щоденну працю, паралельно дуже серйозно, як то кажуть, гриз граніт науки, набирався знань із життя, і з книжок. Тільки з плином часу, пробуючи осягнути життєвий і творчий подвиг Олекси Мусієнка, я зрозумів, що у людини все було взаємопоєднано: для нього окремо не існувало стероризованого дитинства і вивчення в спецархівах документів про репресованих діячів української культури, окремо суспільно-політичних процесів і написання книжок. Все було взаємозалежним і все взаємодіяло. Він був красивий, з відкритим обличчям, посміхався, а в ньому постійно пульсував згусток болю, потужне магнітне поле його великої душі ніколи не виокремлювалося від тектонічних розламів трагічної української історії. Він писав історико-документальні романи про окупований Київ і сам жив у світі ідеологічної окупації, яку силою правдивого, задокументованого слова прагнув відправити в тартарари. І, треба гадати, його внутрішня свобода, затиснута ззовні, терзала його і пекла, непомітно знесилювала, підривала здоров’я. Він значну частину свого свідомого життя проводив в архівах, щоб знайти і обґрунтувати свою правду, а підлу, криваву брехню з потайсвіту вивести на світло, на людський осуд і суд історії. Саме тому він створив книжки «З порога смерті» та «Український етноцид» ще задовго до визнання в багатьох країнах світу голодомору 1932-33 років як геноциду українського народу. Власне, назва книжки О. Мусієнка «Український етноцид» означає не що інше, як винищення за етнічною ознакою, тобто в суті своїй – геноцид народу, продумане вигублювання кращих його синів і дочок. Звертає на себе увагу в більшості випадків найхарактерніші звинувачення в чекістських застінках українських вчених, письменників і митців – приналежність до націоналістичної організації, що ніби-то займається антирадянською діяльністю. Такі організації з різними назвами були вигадані енкаведи...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet