головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #1(34)
пошук по сайту
Клементина Авдикович-Глинська – видатна постать кондитерської промисловості України 20-х років ХХ століття
Автор: Коцюбанська Ольга
аспірантка кафедри українознавства НУХТ

Клементина Авдикович-Глинська – видатна постать кондитерської промисловості України 20-х років ХХ століття

У 20-х роках ХХ ст. у Львові нараховувалося 7 кондитерських фабрик та 84 цукерні з продажу солодких виробів [21, 18–57; 22, 123–165], де панувало надзвичайне розмаїття виробів – марципани, цукерки, печиво, шоколад, какао, мармелад різних видів, карамель. Конкуренція серед закладів із виготовлення солодощів у Львові вимагала від виробників не лише виробництва продуктів найвищої якості, а й постійного пошуку задля розширення асортименту. Що стосується національного складу   власників цих  фабрик, то на першому місці були поляки, на другому – євреї, на третьому – німці.  Серед власників цукерень можемо виявити й українців, але якщо брати до уваги саме фабрики як промислові підприємства, то гегемонія іноземців буде повною. Тим більш виразною, значущою на цьому тлі  є постать Клементини Авдикович-Глинської, дивна і суперечлива.
В історії кондитерської промисловості України найбільшою персоналією вважають династію Балабухів. Виробництво Балабухів вирізнялося саме одним брендом. Маючи славу та значні здобутки, воно не відзначалося ані великими промисловими обсягами, ані технологічною оснащеністю виробництва і, за великим рахунком, нагадувало собою кустарне підприємство середини ХІХ ст. Деякою мірою відрізнялася від нього  фабрика «Фортуна Нова» Валентина Єфімова, росіянина за походженням. Фабрика Валентина Єфімова (нині – Фабрика ім. Карла Маркса концерну «Рошен»)  у 1876 р. [4, 25] була лише невеличким напівкустарним підприємством. Після встановлення у 1896 р. п’ятнадцятисильного парового котла та парової машини потужність фабрики сягає 70–80 пудів цукерок [2, 22–23]. Підприємство оцінюється у 168 тисяч карбованців сріблом. Валова виручка – 120  тис. крб. [20, 10–46]. Чотири склади продукції – Київ, Одеса, Катеринослав, Житомир, що оцінюються у 21 тисячу карбованців сріблом.  У 1910 р. вона мала власну електростанцію,  пройшла нове переобладнання.
Фабрика Жоржа Бормана, яка починає функціонувати з 1896 р. [15, 77], планувалася як високотехнологічне підприємство. Вона знаходилася у новозбудованому триповерховому будинку, на виробництві була встановлена унікальна для того часу техніка – парові котли, бігуни, вальці, вакуум-апарати, розташований на першому поверсі великий холодильник – один з  перших холодильників того часу, що застосовувався для промислових потреб [17, 126–134].
Фабрика «Фортуна Нова» заснована пізніше,  у 1924 р.
Якщо характеризувати  відповідні підприємства Львова у даних хронологічних межах, то маємо поділити їх на дві групи:
1. Невеличкі цукерні з домашнім способом виробництва. Зі специфічного обладнання в них лише подекуди присутні ручні преси, варка продукції проходить у звичайних мідних тазах та каструлях. Мають вузький асортимент недорогої карамелі, посадкових цукерок та  борошняних кондитерських виробів-тістечок, тортів тощо. Власної будівлі не мають, як правило, займають або частину житлового будинку власника, або ж невеличку винайману площу. Такі підприємства повністю покладаються на ручну працю, при цьому кількість робітників є мінімальною.
2. Підприємства з більш складним обладнанням, що мають власні будівлі, проте без фабричної специфіки, параметри звичайної будівлі підігнані під потреби фабрики.  При варці продукту використовують парові варочні котли, обладнані механічними двигунами. Проте частка ручної праці досить велика. Мають достатній асортимент, включаючи вищі сорти шоколадних цукерок.
Так, у промислових довідниках Галичини 1913 та 1924  років [21–22] зазначається чимало підприємств, які обладнані електричними моторами та паровим обладнанням. Співвідношення між групами становило: приблизно 60% – підприємства першої групи та 40% – другої.
Фабрика К. Авдикович-Глинської належить до другої  групи. Також сюди слід віднести парову фабрику «Поступ» [3, 1],  першу електричну фабрику шоколаду та цукерок «Карлтека», фабрики шоколаду та цукру «Бранка» [9, 1–10] та «Дербі» [8, 1–12], парову фабрику братів Міхотек [7, 1; 10, 2–3].
Межі даного поділу становлять головне питання у класифікації кондитерських підприємств того часу. Зокрема, тогочасна статистика створює чимало розбіжностей у даних,  зазн...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet