головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #1(34)
пошук по сайту
Історія воркутинського повстання
Автор: Бондарук Лариса
здобувач Київського національного лінгвістичного університету

Історія воркутинського повстання

Вершиною руху Опору, що охопив ГУЛАГ у 1953–1954 роках, стали повстання в особливих таборах: «Речлаг» (Воркута), «Горлаг» (Норильськ), «Степлаг» (Карагандинська область Казахської РСР). Найбільшою рушійною силою у цих подіях були українці, тому правомірно вживати й такий термін, як «український рух Опору в радянських концтаборах». Він поєднав у собі три найбільш поширені форми протесту політичних в’язнів ГУЛАГу – страйк, голодування і повстання.
14 травня 1953 р. понад 14000 ув’язнених з різних таборів Норильська оголосили бунт і організували комітети, вибрані різними національними групами, в яких головні ролі належали українцям, а також литовцям, латишам та естонцям. Бунтарі вимагали: скорочення робочого дня до дев’яти годин, скасування реєстраційного номера на одязі, відміна обмежень на листування з рідними, ліквідація системи донощиків, поширення амністії на політичних ув’язнених.
Смерть Й. Сталіна та офіційне оголошення 10 липня 1953 р. про арешт Л. Берії, який був затаврований як «ворог народу», остаточно переконали ув’язнених, що у Москві відбуваються кардинальні зміни. Це й спонукало їх наполягати на висунутих вимогах. Масова відмова від примусових робіт набирала все більших обертів. 14 липня понад 12000 в’язнів воркутинського табору оголосили бунт. У Воркуті, як і в Норильську, з бунтарями вели переговори, а репресивні заходи проти них багаторазово відкладалися.
Причиною повстання у Воркуті 19 липня – 1 серпня 1953 р. в таборі під назвою «Речлаг» (Річковий табір. – Л.Б.) став Указ Президії Верховної Ради СРСР про амністію, дія якої на в’язнів цього табору не поширювалася. «Речлаг» (в архівних документах табір зазначений як особливо режимний табір №6 МВС (Комі АРСР)) складався із сімнадцяти табірних відділень, де перебувало 38589 ув’язнених [2, 3], у тому числі 16812 націоналістів: 10495 українських, 2935 литовських, 1521 естонських, 1075 латвійських, 510 польських [2, 188]. Усі в’язні цього табору були засуджені за статтями, які можна охарактеризувати як «політичні», тому звільняти їх не поспішали. Це спричинило різке незадоволення серед ув’язнених у червні 1953 р. Почастішали випадки масових відмов від роботи, непокори наглядачам, керівництву табору і шахт. Водночас з’явилися листівки із закликами до саботажу. В ніч на 30 червня у шахті «Капітальна» було знайдено дві прибиті до стійок дерев’яні кришки від ящиків із написами-закликами не давати вугілля. Подібні написи з’явилися й на вагонетках, що виходили на поверхню шахт «Капітальна» і № 40 [2, 60].
Переміщення ув’язнених із однієї зони в іншу з метою ізоляції лідерів в’язнів та найактивніших страйкарів, як метод придушення опору в концтаборі, очікуваних результатів не дало. Після привезення у «Речлаг» політв’язнів із таборів «Камышлаг» і «Песчанлаг» у Воркуті поширилися відомості про вияви непокори у цих таборах: відмову виходити на роботу, страйки, сутички із табірною адміністрацією і кримінальними злочинцями [2, 5–6]. В’язні «Речлагу» вирішили підтримати цю ініціативу й розпочали підготовку до масових акцій протесту. Невдовзі тут відбувся масштабний страйк, який переріс у повстання. Воно виникло поступово із ряду бунтів, що майже кожного дня спалахували у різних табірних відділеннях. Одним із перших лозунгів повстання було: «Вугілля – Батьківщині, нам – свободу!» [4, 206].
17 липня на шахті «Капітальна» під час чергової відмови виходити на роботу страйкарі побили в’язня Єдинобика, який закликав припинити саботаж. Решта політв’язнів відмовилися спускатися у шахту [2, 6]. 19 липня 350 ув’язнених, яких привезли зі «Степлагу» й розмістили у табірному відділенні №2, не вийшли на роботу. Вони заявили адміністрації про своє бажання провести переговори із прокурором і начальником управління концтаборів. Прибулим у табірне відділення заступнику начальника «Речлагу» та начальникові відділу режиму й оперативної роботи в’язні повідомили, що із загальними питаннями хочуть звернутися до представника ЦК КПРС і вимагають його приїзду до концтабору.
Учасники страйку, представники різних націй, зорганізували свої штаби, завданням яких було стежити за діями агентури, оперативного складу і адміністрації табору, не виходячи на роботу. Зокрема, штаб у палатці №30 очолював ув’язнений Алієв та інші націоналісти. У бараку №42 розміщувався керівний орган бандерів...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet