головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #1(34)
пошук по сайту
Міжнародні конгреси «Українська освіта у світовому часопросторі» як один із важливих етапів впровадження українознавства у вітчизняний освітянський парадигмальний простір, комплексного реформування освіти і виховання в Україні та його поступального розвит
Автор: Фігурний Юрій
кандидат історичних наук, завідуючий відділом української етнології НДІУ МОН України. Автор близько тридцяти публікацій, присвячених козацькій культурі та етнонаціональним державотворчим проблемам, зокрема двох монографій: «Історичні витоки військової культури українського козацтва», Київ, 1997 та «Історичні витоки українського лицарства», Київ, 2004.

Міжнародні конгреси «Українська освіта у світовому часопросторі» як один із важливих етапів впровадження українознавства у вітчизняний освітянський парадигмальний простір, комплексного реформування освіти і виховання в Україні та його поступального розвитку в контексті етнонаціонального державотворчого процесу

Конгрес (латиною congressus – зустріч) – з’їзд, нарада з широким представництвом, переважно міжнародного характеру. Так пояснюють цю дефініцію тлумачні енциклопедичні словники. Проте будь-який конгрес стає справжнім Конгресом (зібранням однодумців) не лише завдяки участі у ньому іноземних представників, а насамперед, актуальності, важливості й гостроті тих проблем, які розглядають, обговорюють і вирішують учасники цього поважного і репрезентативного наукового дійства. Останніми роками в українському освітянському і науковому колах назрівало розуміння того, що національна освіта перебуває в стані глибокого і системного банкрутства, саме тому вона терміново має бути реанімована і реформована. Адже освіта є одним із вагомих факторів і каталізаторів поступального і неперервного цивілізаційного розвитку людства. Ми твердо переконані, що тільки національна, підкреслюємо, національна, у даному разі – українська, освіта не тільки допомагає у становленні, а й реально сприяє реалізації української національної ідеї, засаднича сутність якої полягає, передусім, не в ефемерних вигадках, а у здатності українців стати і бути нацією та мати власну національну державу. У зв’язку з цим ми хочемо надати слово вченим-українознавцям П. Кононенку і Т. Кононенку: «Кожна людина і нація талановиті, покликані завершити лише їм призначену життєтворчість, – однак і особа, і нація можуть повністю самореалізовуватися лише на шляху глибокого самопізнання та знання світу природи й людей, усвідомлення, що характер кожного зумовлюється його природою, кліматом, традиціями й ментальністю саме свого середовища, кров’ю і духом, волею та енергією своїх Землі, Неба й історії, того, що передусім «в своїй хаті своя правда і сила, і воля», тільки виражаючи долю і образ народу можна внести вагоме своє в світову цивілізацію та культуру, посісти місце рівного і шанованого не лише об’єкта, а й суб’єкта історичного процесу розвитку світової цивілізації та культури. Сірі й стандартні і породжувати, формувати можуть лише сірих та безособових, як і вчив тов. Сталін, «гвинтиків» великого знеособленого соціуму. Людей-ляльок на цирковій арені абсурду. Ось чому душа має хилитися до землі, а очі – стреміти до неба, знаючи: як для всесвіту джерелом життя є всезагальні внутрішні закони та космічний розум – Сонце, так для людини – Серце, а для всього народу – Слово – універсальний феномен виразу єдності буття і свідомості, історичної пам’яті та трансцендентної сили енергії і любові, життя і безсмертя. Творити нове суспільство – це творити «внутрішню людину» в лоні сім’ї, природи, мови, культури, великих традицій, Нації, Батьківщини і Бога» [1, 11].
Разом з тим фундатор сучасного українознавства П. Кононенко зазначає: «Наукою доведено: генотип людини кристалізується до 5–7 років. Тому відкрити, сформувати та спрямувати біопсихіку дитини можна лише в органічній співпраці батьків і педагогів, при реальному забезпеченні цього процесу з боку держави та органів управління освітою. Тільки спільними зусиллями батьків, школи, держави, громадськості можна створити гуманістично-патріотичну атмосферу у довкіллі: там діти практично реалізують принципи та життєві уроки, набуті у світі дорослих, там формують критерії і звички, риси характеру, якості волі, поняття честі й краси, прав і обов’язків, які пронесуть через усе життя, в єдності нерозривного часопростору. Як мислили Г. Сковорода, Й. Гете, Т. Шевченко, де б не бувала і що б не бачила людина, – скрізь вона пронесе передусім образ своєї Батьківщини» [2, 8–9].
Вісімнадцятирічна продуктивна діяльність спочатку Інституту українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка, потім, з 21 червня 2000 р., – Науково-дослідного інституту українознавства МОН України, а вже з 7 серпня 2009 р. – Національного науково-дослідного інституту українознавства стала реальним свідченням інтелектуальної, професійної, патріотичної і державницької праці в ім’я України, українців і світового українства. Окрім численних монографій, книг, брошур, збірників, досліджень і публ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet