головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #1(34)
пошук по сайту
Мовоцентризм публіцистики Василя Захарченка (за матеріалами книги «На камені рідного слова»)
Автор: Шляхова Валентина
кандидат педагогічних наук, доцент, старший науковий співробітник відділу мови НДІУ

Мовоцентризм публіцистики Василя Захарченка (за матеріалами книги «На камені рідного слова»)

Визначене державними освітніми документами як основна освітня мета шкільного курсу української мови формування українськомовної особистості школяра передбачає становлення національно свідомої, духовно багатої особистості, яка усвідомлює свою місію бути разом із народом співтворцем його еволюційного поступу, готова удосконалювати себе та реалізовувати свій потенціал, якій зрозумілий та властивий рідномовний обов’язок [1].
Аналіз цих концептуальних засад наводить на думку, що оволодіння виражальними засобами рідної мови  не може вважатися самоціллю, оскільки життєвий досвід комунікації зафіксував непоодинокі випадки, коли особистість належно володіє українською мовою, але остерігається чи не виявляє бажання нею послуговуватися. Отже, процес опанування українською мовою має супроводжувати формування духовного зв’язку з українським народом. У результаті такого навчання в особистості має міцніти українознавчий світогляд, що вбирає в себе систему цінностей, переконань, ідеалів. Ось чому серед змістових ліній шкільного курсу мови важливе місце посідає саме соціокультурна, ядро якої становить українознавча тематика.
Формуючи українськомовні пріоритети у підростаючого покоління Черкащини, учителі звертаються до авторитетного слова наших земляків, передовсім Тараса Шевченка та Василя Симоненка. Це добре, але ж вони промовляли «неложними устами» до своїх сучасників: Великий Кобзар звертався до закріпаченого селянства ХІХ ст., В. Симоненко – до дезінформованих комуністичною ідеологією українців середини ХХ ст. Ми ж живемо за нових політичних умов – у незалежній Українській державі, де українська мова конституційно визнана державною, проте функціонування її в містах, зокрема й Черкасах, не підтверджує цього високого статусу. Тому нинішня шкільна освіта потребує палкого слова підтримки свого сучасника – поборника української національної ідеї та захисника української мови, людини, яка може стати авторитетним прикладом для наслідування як зразок мовної особистості.
Черкащині на таку особистість поталанило: з-поміж інших діячів культури своєю чіткою, державницькою позицією вирізняється Василь Захарченко – письменник і журналіст, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка при Президентові України, літературних премій  імені Юрія Яновського, імені Андрія Головка, премії Олекси Гірника. Ось як характеризує нашого земляка знаний письменник і громадський діяч Михайло Слабошпицький: «Інтелігентний і мовчкуватий Василь Захарченко національно стурбований і безкомпромісний у тих речах, які для нього святі. Публіцистичний струмінь проймає і його прозу, сусідуючи з ліричними «обертонами». Це нова якісна ознака його творчості упродовж останнього півтора десятиріччя. Саме тоді, коли відчулося, що він перебуває у високому творчому зеніті. І саме тому – я в цьому переконаний! – від Василя Захарченка сьогодні можна чекати справді багато... Захарченко націлений думкою в сьогоднішній день, замислюється над українською ментальністю і життєвою поведінкою людності нашої землі» [2, 19]. Літературознавець Володимир Поліщук додає, що «у Захарченка-публіциста нам усім треба вчитися не тільки патріотизму і громадянської мужності, не тільки принциповості, а й мудрої життєвої розважливості, толерантності, зрештою, добра і любові. Бо саме з добра і любові постають і художні твори Василя Захарченка, і його публіцистичні виступи» [3, 48].
У процесі ознайомлення із книгою В. Захарченка «На камені рідного слова», зокрема з розділом «Рідна мова – наш духовний щит», визріло велике бажання узагальнити й педагогічно осмислити думки письменника, представити його помисли усій Україні, привернути до них увагу викладачів, учителів та студентів-україністів.
Отже, вивчаючи стан функціонування української мови у різні періоди історії українського народу, публіцист керується загальновідомим афоризмом – «чия мова, того й держава». У статті «Мова – теж першочергове питання» автор нагадує читачам, що у 1919 р.  під час окупації України А.Денікін видав спеціальний указ, у якому значилося, що державною мовою в Україні оголошується єдина – російська. Згадуючи своє повоєнне учнівство в радянській школі, з прикрістю додає: «Ми, школярі, в 40-і роки заливали чорнилом у підручниках пор...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet