головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #1(34)
пошук по сайту
Родина Алли Горської в Ленінграді: 1930–1940-і роки
Автор: Зарецький Олексій
кандидат філологічних наук, провідний науковий співробітник відділу української літератури НДІУ

Родина Алли Горської в Ленінграді: 1930–1940-і роки

Біографію батьків А. Горської досліджено [1, 4, 5, 7]. У статті зосереджено увагу на ленінградському періоді життя родини, дитинстві та юності відомої художниці,  яка повернулася в Україну на початку 1944 р. сформованою ленінградкою. Висвітлюються такі основні питання: як українська родина Горських потрапила до Ленінграда; яку кар’єру робив батько А. Горської; яким було це місто в 1930–1940-х роках; як минали дитячі, підліткові та юнацькі роки майбутньої художниці в Ленінграді. Отже, автор розвиває положення, викладені в контексті  концентрів «ментальність, доля, історична місія», «родина, рід» теорії українознавства П. Кононенка [7]. Дане дослідження є також спробою відновлення історичної пам’яті про родину.
У 1930–1940-х роках Горські були успішними людьми, але жили за правилами тоталітарної системи, яка нищила та перекручувала історичну пам’ять. Своє походження вони не фіксували і не досліджували, адже в той час це було вкрай небезпечно. Горські не писали спогади і пізніше, проте в їхньому домашньому архіві зберігалися листи, фото, деякі документи [7]. Окремі усні спогади О. Горського були зафіксовані згодом [5].
У статті застосовано непрямий метод дослідження, який можна назвати моделюванням чи реконструкцією. Під час дослідження використано книгу про студію «Ленфільм», у якій декілька разів згадано про О. Горського [10]. У своїй бібліотеці він багато років зберігав це видання, а також монографічну книгу про Петроградську сторону – район Ленінграда, де мешкала родина [11]. Автор наводить також результати власних спостережень, здійснених під час пішої експедиції по Петроградській стороні в травні 2009 р (Завдячуємо цим Т. Лебединській, яка надихнула на глибоке відчуття і розуміння Санкт-Петербурга.).
У 1920 р. О. Горська та О. Горський побралися. Жінка була розлучена з учасником воєн тих років на прізвище Швець або, більш імовірно, була вдовою. Вона мала сина Олександра (Арсена), якого  О. Горський усиновив того ж року і надзвичайно любив. У 1929 р. в Ялті у подружжя народилася дочка Алла. Згодом родина на недовгий час поселилася в Москві, де О. Горський обійняв посаду начальника виробництва тресту «Востокфільм». У Ленінграді, куди вони переїхали в 1933 р., він став заступником директора «Ленфільму» з виробництва.
Їхнє ленінградське помешкання було розташоване у престижному багатоповерховому будинку по вулиці Великій Пушкарській, 50 на Петроградській стороні (див. мапу). Цей район знаходиться одразу за Петропавлівською фортецею із помітним з багатьох місць міста шпилем Петропавлівського собору. Можна вважати, що тут був династичний центр імперії – у цьому соборі знайшли спочинок усі імператори, окрім Петра ІІ та Івана ІІІ (Антоновича).
Слід дещо похитнути відомий стереотип, що похмуре місто на Неві – столиця імперії та колиска радянської держави – було побудовано на пустинному узбережжі Балтики на кістках українських козаків. У цій місцевості (на території сучасного міста) дещо далі від моря, аніж центр пізнішого Санкт-Петербурга, розташовувалося шведське укріплене місто Нієншанц, яке згодом було вщент зруйноване за наказом Петра І. Для будівництва нової столиці царства залучали селян та шведських військовополонених [11, 3–5]. За авантюрним планом Петра І це циклопічне місто було закладено максимально близько до моря на низьких берегах дельти річки Неви. Його будівництво та подальша експлуатація пов’язані з величезними труднощами та витратами. Петербург періодично страждав від повеней (коли тут мешкали Горські, значних повеней не було). Центр міста – резиденція царя – спершу розташовувався неподалік сучасної Петропавлівської фортеці. Трохи вглиб Петроградського (Петербурзького) острова виникли вулиці Велика і Мала Дворянські, Пушкарська, Ружейна, Монетна, Татарська. Ще за життя царя Петра І центр міста було перенесено на Василівський острів, а за наступних царів – на протилежний берег ріки, де нині розташовані Ермітаж, Невський проспект тощо.
Петроградська сторона протягом двох століть була окраїною, що зберегла риси старого Петербурга. Лише наприкінці ХІХ ст. цей район охопила будівельна лихоманка. Втім тут залишилося не властиве для Петербурга відчуття якоїсь провінційності, таємничості білих ночей, каналів, набережних, горбатих містків [11, 237]. Капітальна...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet