Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
![]() | Автор: Гончар Леся |
Сто подань на конкурс імені Олеся Гончара.
За чотирнадцять років існування Міжнародної молодіжної україно-німецької премії ім. Олеся Гончара вперше число подань у п’яти номінаціях сягнуло сотні. Багато це чи мало? Судіть самі. Десяток романів (обравши два, поважне журі змушене обійти інші достойні твори); більше чотирьох десятків поетичних збірок, серед яких обрано трьох лауреатів; надзвичайно цікава мала проза з усіх куточків України.
3 квітня, в день народження Олеся Гончара, лауреати престижної премії, заснованої 1996 року німецькими меценатами – письменницею Тетяною Куштєвською, підприємцем Дітером Карренбергом – та Національною спілкою письменників України, будуть нагороджені дипломами на Банковій, 2. Цьогорічний прес-реліз виглядає так:
Номінації:
1. Проза (роман, повість): Яріш Ярослав, роман «Руська Правда»,
с. Ралівка, Самбірський район, Львівська область; Сердюк Олена, селище Коцюбинське, Чернігівська область, роман «Обвисле небо».
2. Мала проза (цикл оповідань, новел): Діана Попкова, Одеса, цикл оповідань «Свавілля карнавалу»; Іван Рябчій, Київ, цикл оповідань «Макабр».
3. Поезія: Стусенко Олександр, смт. Буча, Київщина, за збірку «Бунт праху»; Ольга Смольницька, м. Сімферополь, за збірку «Остання жриця»; Дмитро Чистяк, Київ, за збірку поетичних перекладів та поезій «Надсадний сад».
4. Публіцистика: Левицький В’ячеслав, Київ, за низку публікацій «Сюїта для приборканих рингтонів».
(Премія за літературознавчу працю цього року не присуджувалася).
Дипломанти конкурсу:
1.Всеволод Бурлаков, м. Дніпропетровськ, за збірку поезій «Зірко моя провісна».
2. Олійник Наталя, с. Лугове, Хмельницька область, за поему «Олесеві обереги».
3. Коробчук Світлана, цьогорічна випускниця школи № 76 ім. Олеся Гончара м. Києва, за літературознавче дослідження «Олесь Гончар і українська мова» відзначена заохочувальною премією Всеукраїнського фонду відтворення пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара.
В інших країнах видавництва, напевне, звертались би до організаторів конкурсу за рукописами, сканували б літературний творчий простір у пошуках неординарних явищ. У нас – авторам самим доведеться пробивати собі дорогу в літературу, протоптувати стежки до видавництв і захищати власне слово.
Газета «Слово Просвіти», підтримуючи молодь і сам проект, надасть трибуну для публікацій лауреатів і номінантів; деякі твори надрукує журнал «Сучасність» у червневому молодіжному номері. А поки що – короткий огляд подань і переможців, аби об’єднати в одну подію таке різнобарвне гроно талановитих, сповнених вогню, пошуку і вчинку – творів молодих українських авторів.
«Поезія – це для мене любов», – написав хтось з молодих у своєму резюме. Нехай Поети скажуть самі за себе хоч кількома рядками.
Олександр Стусенко, зі збірки Бунт Праху.
Пусте село. Курна дорога.
І тридцять вісім у тіні.
Уже відкрито шлях до Бога,
Та тільки знову не мені.
Поезія не з цього світу
В моїх заплуталась рядках.
Немов кулак, на хвилі вітру
Здійнявся вгору сірий прах!..
Ось погрозився, скільки змога,
У водянисті небеса –
Та й знову впав мені під ноги
Із запопадливістю пса…
Кримчанка Ольга Смольницька, авторка двох поетичних збірок і неабиякого списку публікацій. Із збірки Остання жриця.
Арії не вернуть.
Арії не повернуться,
І це не плач, а правда.
Я не впадаю в єресь, А просто кажу:
Не грайтеся з духами предків.
Не виймайте сталь з могильника:
Я ще стережу предківський спокій.
Я – сонце, я – вовчиця, я – птах-віщун,
Я птах-горюн,
Я вкотре викрадаю у вас місяць,
Який ви чомусь зіпсували плямами
Смертоносних знаків
(Для вас і золота бджола – це смерть,
А не екстаз).
Зрозумійте: арії не вернуть
Такими, як ви їх уявляєте.
Каже це – остання жриця,
Для якої все – Бог.
Киянин Дмитро Чистяк, із збірки Надсадний сад.
Це буде довго-довго вигасать
І тільки вже коли по чорнобривцях
Твій лик мені до білості проститься
І западе Яса
Війне у ці пошерхлі вечори
Війне у це померкле айстровиння
Тремтінням білих-білих сопілок
З залісся снів де морем дихать вільно
Де море диха вільно…
Цикл поетичних перекладів Чистяка під назвою «Кочівна дорога» вражає розмаїттям і добре знаних, і менш відомих авторів...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF