головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #3(36)
пошук по сайту
Освітнє середовище закордонних українських навчальних закладів
Автор: ННДІУ
Національний науково-дослідний інститут українознавства

Освітнє середовище закордонних українських навчальних закладів

Передмова

Пропоновані матеріали з’являються за велінням Часу: щоб разом з вами проаналізувати, осмислити й дати відповідь на питання інтегрального значення, а саме: як може допомогти освіта відповісти на одвічно важливе: для чого приходять люди й народи (нації) у світ? У чому сенс їхнього буття? Яке призначення? Що є життя, а що – смерть? Добро і зло? Правда і кривда? Краса й потворність? Що є щастя? І що є свобода?..
І не лише в загальнотеоретичному плані – стосовно розвитку світової цивілізації і культури, їхнього минулого, сучасного і перспектив у майбутньому. А й у цілком конкретному, зафіксованому великою вітчизняною традицією: «Звідки пішла руська земля, хто в ній першим почав урядувати, як руська земля постала є?» (Літописець). «Чи знаєш ти, як створено Світ (Землю, Небо, ріки, ліси, гори й поля, тварин і рослин?) І що то є – Людина?» (Володимир Мономах). Що означає бути щасливим і як прийти до щастя? (Г. Сковорода). «Нащо нас мати привела? Чи для добра, чи то для зла? Нащо живем?» (Т. Шевченко). «Чи так жив? Чи так живу? Чи так всі ми, люди, живемо?» (О. Гончар). Отже, чого прагнемо, як і куди йдемо? Хочемо поступу й щастя, але що то є щастя і що є поступ? Як опанувати правдою-істиною й обрати правильний життєвий шлях пізнання та утвердження високих ідеалів людяності й патріотизму, самопізнання і самотворення та повної самореалізації і себе, і народу?.. В ім’я свого і вселюдського блага?..
Віками найславетніші мудреці Індії, Китаю, арабів і греків, руських і римлян, європейців і азіатів шукали правдивих відповідей на ці питання й нерідко з глибоким переконанням проповідували «аксіоми»: мета і щастя – у володінні якомога більшими матеріальними благами; у грошах і владі; у військових перемогах і світовому пануванні; а згодом: одні – в духовно-моральному вдосконаленні, в утвердженні демократії, свободи і гуманізму, а інші – аж дотепер! – фетишизації економіки, ринку, науки і техніки, космополітизму й інтернаціоналізму та глобалізму, національного нігілізму й етнодержавного месіанізму, фактичної машинізації почуттів, мислення, життєдіяльності людини.
Тож і нині звучить набатно: Quo vadis, людино, народе, цивілізаціє і культуро?
І все чіткіше окреслюється доленосна роль освіти. Саме філософсько-гуманістична освіта зумовила формування міжнародного феномену – грецької і римської культур. Освіта піднесла на рівень всеєвропейського суспільно-державного, духовно-культурного лідера Київську Русь – Україну.
На жаль, патологічно захоплюючись не тільки дійсно великими, а й ще більше, просто популярними, тільки б іноземними, реформаторами суспільної свідомості, організатори вітчизняного освітнього простору часто просто таки ухитряються не помічати (а тому й не вивчати та не впроваджувати в життя) великих українських традицій: ще Київська Русь явила світові великих князів Володимира Святого, Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, їхнього однодумця митрополита Іларіона, які освіту поставили на рівень державної політики, синтезували міжнародний філософсько-релігійний досвід (зокрема на рівні шкіл трівіуму і квадріуму) та дали досі нетлінні шедеври державно-педагогічної теорії і практики: «Руську правду», «Слово про закон, благодать і істину», «Поучення дітям», літописну й церковну (Києво-Печерського монастиря) літературу, а відповідно – і шедеври фольклору та писемної літератури. Тоді сформувався й структурувався код нашої освіти, його фундаментальні засади: увага до людини як «вінця Природи», до її прав і можливостей; української філософії серця (кордоцентризм); ідеї всенародної єдності та етнодержавної самосвідомості; гуманізму й не стільки візуальної, як інтелектуально-душевної віри (як зазначав В.Мономах: Бог не визнає пустельництва й самітництва, а жадає реального людинолюбства. Дбати про вдову й сиротину, про благо знедолених і «сірих»; і так само: не абстрактної, а реальної любові до людей, бо коли хто каже, що не любить рідного брата, оскільки любить Бога й все людство, то він є боговідступником і фарисеєм); ідеї вірності Батьківщині.
Відродженню Київської держави традиційно прислужилася освіта; і знову як єдності суспільно-релігійної і філософської свідомості: архієпископ, поет Л.Баранович і філософ К. Транквіліон-Ставровецький створили Чернігівську академію мистец...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet