головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #3(36)
пошук по сайту
Володимир Винниченко – ренесансна особистість на тлі епохи (до 130-річчя з дня народження)
Автор: Касян Людмила
науковий співробітник відділу національної культури НДІУ

Володимир Винниченко – ренесансна особистість на тлі епохи (до 130-річчя з дня народження)

За величчю таланту, який виявився у різних сферах життя, Володимир Винниченко стоїть поряд із титанами епохи Відродження. Прозаїк, драматург, філософ, публіцист, художник, політик, громадський і державний діяч. Він не лише мистецьки зобразив свою добу, а й був активним її творцем. На початку буремного двадцятого століття М. Коцюбинський відзначав надзвичайну популярність творів Винниченка:  «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка» [12, 36]. Творчість В. Винниченка перебувала в центрі гострих критичних полемік.
Про доробок письменника писали І. Франко, Леся Українка, К. Арабажин, О. Грушевський, М. Данько, М. Євшан, С. Єфремов, М. Жученко, І. Кончіц, В. Коряк, М. Зеров, М. Могилянський, А. Ніковський, А. Річицький, І. Свєнціцький, М. Сріблянський, Ю. Тищенко, П. Христюк та ін.
   У ХХІ столітті, через сто тридцять років після народження і шістдесят років після смерті, В.Винниченко залишається  однією з найбільш знакових і популярних  постатей в історії вітчизняної літератури,  культури та філософсько-політичної думки, а його спадщина продовжує викликати величезний інтерес. 
Серед найвидатніших досліджень – монографії В. Панченка «Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1900–1920 рр. у європейському літературному контексті», Л. Мороз «Сто рівноцінних правд. Парадокси драматургії В. Винниченка», С. Погорілого «Неопубліковані романи В. Винниченка»,    праці М. Жулинського, Г. Костюка, В. Cолдатенка, Г. Сиваченко, В. Гуменюка, Т. Гундорової, Л. Онишкевич, М. Мольнара, I. Лисяка-Рудницького, В. Ревуцького, Д. Гусар-Струк, Р. Багрій-Пікулик,  дисертаційні дослідження О. Векуа, Л. Йолкіної, С. Михиди, В. Хархун та ін.
Біографія В. Винниченка, сповнена карколомними поворотами, перемогами і поразками, ідейно-художніми пошуками, спробами урівноважити контрастні філософсько-світоглядні та естетичні домінанти доби,  могла б бути вдячним матеріалом не для одного пригодницького чи філософсько-психологічного роману.
У «Біографічних даних» (1937 р.) В. Винниченко зазначає: «Родився 1880 році в місті Єлисаветграді на Херсонщині в селянсько-робітничій родині. Першу освіту мав у народній школі. Вчителька школи, помітивши якісь мої якості, настояла перед батьками, щоб дали мене до гімназії. Брат, робітник-друкар, піддержав це домагання і взявся матеріально підтримувати батька. Але гімназію закінчив не в Єлисаветграді, бо вийшов з неї (чи змушений був вийти) через «бунтарський дух». Закінчив у другій гімназії в Златополі на Київщині» [1,109]. У 1901 р. він вступає на юридичний факультет Київського університету і того ж року стає членом таємної студентської революційної організації «Студентська громада» та пише перше оповідання «Народний діяч». У 1902 р. В. Винниченка вперше заарештовують за належність до революційної української організації. Через кілька місяців, за браком офіційних доказів злочину, звільняють, але виключають з університету і виселяють з Києва без права проживання у великих містах. Через виключення з університету Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й призвано до війська. Армійська влада, боячись революційного впливу вчорашнього студента на солдатів, тримала його ізольовано в канцелярії роти. Але він, переодягаючись вночі у цивільне, тікає з частини і продовжує партійну роботу серед київського пролетаріату. Ця діяльність була  викрита, і йому загрожував новий арешт. В. Винниченко скидає солдатську уніформу і емігрує до Галичини.
У цей час він належить до новоствореної Революційної партії України – РУП.  У Львові Винниченко працює у партійних газетах «Праця», «Селянин», пише брошури та книги на революційні теми. Під час перевезення в 1903 р. нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні його знову арештовують. Після півторарічного ув’язнення звільняють (1905 р.) по амністії у зв’язку з  першою російською революцією.
 Під час революції Українська революційна партія прийняла марксистську програму і стала Українською соціал-демократичною робітничою партією. Винниченко увійшов до складу її центрального комітету.
 ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet