головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2005   Число: #2(15)
пошук по сайту
І мовлянин, і мовкиня (мовомислення та мовокористування в середовищі держслужбовців)
Автор: Костянтинова Світлана
науковий співробітник відділу мови НДІУ

І мовлянин, і мовкиня (мовомислення та мовокористування в середовищі держслужбовців)

Вельми шириться нарікання на мовну малокультурність українців, суржикізацію, наводяться численні приклади відшліфованих мовних зворотів, добірних українських слів. Натомість, чи справді на часі сутнє очищення мови від «мотлоху». Власне, це лише дратуючі похибки в живій мові. Картаючи мовлян за огріхи або ж недоладність висловів чи не уподібнюємося до мікробіолога, який повсякчас сидить за мікроскопом і не помічає поруч збудованого будинку. Можна щоденно спостерігати забронзовілу мову (як писав Ю.Шевєльов, мову, що була розкладена на поличках в СУМі), незмінну й недоторканну на кшталт латині. Зауважимо слушними словами Б.Антоненко-Давидовича «Утративши давно своє практично-побутове значення, вони ( мертві мови) не зазнають більше змін, ні розвитку, лишившись тільки лінгвістичними пам’ятками»[1,18]. Чи справді науково-подібність, надмірна правильність може переважити цілісність мови, її системність, гнучкість і повноту, чи можуть підрядності виявитися важливішими за саму можливість користуватися мовою, втішатися нею. Стосовно ситуації з українською мовою та культурою І.Дзюба волів не «передраматизовувати». Скористувавшись його порадою, пересунемо занепокоєння станом мови в Україні у площину впливу мови на суспільство, почнімо мовну толоку із самовиявлення в мові власне народу. Аргументи на користь переважання певної мови, зазвичай, окреслюються високими мотивами (так за радянської доби мовою Жовтня називали російську мову, тим самим закликаючи до її опанування). Воднораз мотиви її вивчення не обмежувалися суцільними метафорами-гаслами.
Численні факти втручання в живомовні процеси (амортизація лексичних одиниць, недопущення до активного вжитку нібито галичанізмів. Стихійні мовні процеси упосліджувалися, відлякувала несхожість взірців у російській та українській мовах. Відтак лексема відгул на тлі теперішнього мововжитку сприймається не такою природною, як у російській мові (отгул), зважаючи на вислів вільні дні, що його ми подибуємо у Вільде. Відтак лексичні пропозиції варіанта на означення поняття вільного дня за перепрацьований час в українській мові мали власне мовне кліше, що згодом заступилося на змавпований з російської розмовного типу відповідник.
В.Чапленко пропонує виокремити в теоретичну дисципліну теорію мовної політики. Вельми актуалізується оборонна мовна політика за присутності потужного впливу великих сусідніх мов (російської, польської). Мовна політика, що оприявнюється заходами як зовнішньої мовної політики, так і мовотворчої мовної політики. За метафорично загостреними словами Модеста Левицького, який у 20-ті роки ХХ ст. спостерігав схожі процеси постання ділової мови, мови службовців, “тепер ми творимо свою державу, а державна мова має не останню вагу в цій творчій роботі. Коли твориться щось нове, то треба ж творити його відразу добре, щоби не довелося потім переробляти, поправляти, латати, набираючись сорому за це і перед світом і перед потомними поколіннями” [2,6].Огида до тих, хто калічить мову в середовищі канцеляристів, змусила М.Левицького скористуватися саркастичними зворотами «канцелярська муза», «канцелярський чухрай». Заходи стосовно зміцнення позицій донедавна поневоленої мови, в ранзі якої перебувала українська, насамперед полягають у стратегії будови мови, у підтриманні статусу чільних мовознавчих інституцій, наприклад Інституту української мови НАНУ, що покликані утримувати відповідний мовний орієнтир, захищаючи мову від розхитування норм, жонглювання різними правописними практиками. Зауважимо, що йдеться не про затримання руху мови, не про її дистиляцію, обмеження стилістичних ресурсів, маємо враховувати, що українська мова (як посттоталітарна мова) виборює обсяги належної свободи суспільної свідомості і суспільного запиту на неї. Конкурентноздатність, іншими словами здатність до природної інкрустації у глобалізаційні економічні, освітні процеси, масмедійний простір. Ідеологічна напрямна, виокремлена мовою, має не заперечувати власне саму мову і водночас не перебільшувати її ролі.
”Життя – це заглиблення в мову“ – пише Г.Гадамер і принагідно зауважує, що” в реальному вимірі батьківщина – це передусім мовна батьківщина” [3,186] – курсив С.К.. ”Культуру можна визначити як те що певне суспільство робить і думає. Мова є тим, як дума...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet