Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
Автор: Новосад Світлана аспірантка відділу природи та психології етносу НДІУ |
Концептуальні засади розвитку особистості: українознавча стратегія
Серед концептуальних засад розвитку особистості актуальною є українознавча стратегія, яка базується на принципах філософсько-українознавчої методології та, відповідно, науково-понятійного інструментарію. Співставлення понять «індивідуальність» та «особистість» обов’язково передбачає враховувати «самосвідомість людини», перш за все, в системі українознавчих досліджень. Адже самосвідомість виступає необхідним компонентом як структури особистості в цілому, так і її свідомості зокрема, що є цінним для українознавчої науки. Специфіка самосвідомості полягає в тому, що вона виражає сутність внутрішнього світу особистості, опосередковане ставлення суб’єкта до об’єктивного світу через безпосереднє ставлення його до самого себе. Особистість у самосвідомості сприймає себе як суспільно значущу цілісність, неповторну індивідуальність, як носія і творця суспільних відносин нації. У цьому контексті пріоритетними є такі українознавчі вектори, зокрема: стан проблеми «особистості» та виховання духовності в сучасних гуманітарних дослідженнях; висвітлення українознавчого змісту основних категорій дослідження, а саме «особистість», «духовність», «духовні основи особистості», «виховання особистості», «розвиток особистості», та визначення їх сучасного змісту і значення; розкриття українознавчого контексту поняття «духовні основи особистості» та виявлення сучасних сутнісних характеристик таких духовних основ, як добро, істина, любов, свобода, творчість і краса; визначення основних методологічних заходів до виховання духовних основ сучасної особистості, а також виявлення методологічних принципів формування духовних основ особистості і методичних аспектів їх застосування. Все це потребує подальших теоретико-методологічних досліджень на засадах українознавчої науки.
Перш за все зазначимо, що вирішення проблеми співвідношення особистості із спорідненими категоріями тісно пов’язане з розумінням проблеми індивідуалізації як провідного принципу буття індивідуальності. Ця проблема поставала перед мислителями протягом усієї історії людської культури (Теофаст, Г.Лейбніц, Ж.Лабрюєйр та ін.), особливу увагу їй приділили у XIX–XX ст. В.Дільтей, Е.Шпрангер, Ш.Бюлер, а також вітчизняні вчені: В.Бехтєрєв, Б.Ананьєв, Б.Теплов та ін. У вченнях про людину були неодноразові спроби класифікувати індивідуальність як на природничо-біологічному рівні (І.Павлов, В.Бехтєрєв), так і на рівні визначних творчих досягнень людини як соціальної істоти (Т.Рібо, А.Лазурський). Рівні та специфіка творчих досягнень індивідуальностей у кожну епоху історії людства мають своєрідні характеристики (наприклад, титанізм славетних діячів Відродження, буржуазна індивідуальність як підприємництво і заперечення цього підприємництва в межах самої буржуазної культури, зокрема в ідеї надлюдини тощо). Індивідуальна психологія А.Адлера підбила певний підсумок прагнень буржуазної свідомості до вищих рівнів індивідуалізації. В середовищі радянських психологів, соціологів та філософів було більше звернуто уваги на необхідність індивідуалізації системи виховання громадян. У цьому вбачали продуктивну методологію формування гармонійно розвинутої особистості, при цьому значно переоцінювалася роль партійних органів, колективу та їх вплив на індивідуально-особистісне формування людини.
Актуальні проблеми дослідження концептуальних засад розвитку особистості в різних умовах активно вивчали вітчизняні й українські філософи, психологи, педагоги, етнологи, культурологи з кінця 80-х років XX – початку XXI ст.: Ш.Амонашвілі, І.Бех, Е.Бистрицький, Н.Бібік, А.Бойко, Є.Бондаревська, В.Горський, О.Гуменюк, С.Максименко, С.Кримський, С.Кульневич, В.Москалець, О.Савченко, В.Табачківський, А.Хуторський, В.Шинкарук, Н.Щуркова, І.Якиманська та ін. Методологічне забезпечення та філософсько-змістове наповнення категорій «самопізнання й самотворення особистості» та «самопізнання й самотворення індивідуальності» передбачало посилення у змісті людинознавчого чинника, створення методик на засадах взаємодії пізнавального інтересу, рефлексії та забезпечення в основному педагогічного завдання й результату [10, 104–105; 15, 223]. Безперечно, базування на концептуальних ідеях і вагомих концепціях педагогічних теорій дозволяє у сучасному інформаційному просторі реалізувати педа...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF