Колонка редактора (2001)Науково-практична конференція (2004)Людина та її справа (2001)Парадигми сучасної науки (2007)Історія, теорія, методологія (2001)Освіта (2001)Мова і майбутнє України (2005)Cуспільно-політична думка (2002)Національна культура (2001)Україна - етнос (2005)Україна і світ (2002)Експедиційне українознавство (2009)Рецензії, відгуки (2005)

Автор: Кононенко Петро доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

Незаперечним фактом є те, що початок  ХХІ, як і ХХ, століття ознаменувався рішучим посиленням уваги до стану, проблем і перспектив гуманітарної сфери в житті людства. Зокрема в царинах розвитку світової цивілізації і культури. Звідусіль і від усіх у тій чи іншій формі лунає: Quo vadis, людино, етноси, нації і держави?! Про рівні та масштаби усвідомлення проблеми свідчить і те, що до роздумів про роль гуманітарної сфери вдаються найавторитетніші представники освіти, науки, культури, мистецтва, всіх напрямків і гуманітарної, і природничих та суспільно-політичних наук, а в нашій республіці проведені парламентські слухання «Стратегія гуманітарної політики сучасної України». Прикметно: не лише специфічно гуманітарної сфери, а всієї України. Бачимо різні не лише аспекти, а й глибину та компетентність розгляду важливих питань. Хоча з гіркотою усвідомлюємо: не лише стратегії, а й концепції гуманітарної політики ми не маємо!
І все ж – прогрес очевидний, бо не може не тішити спалах активності до гуманітарної сфери, що свідчить про своєрідне видужання принаймні частини прогресивно, масштабно мислячої інтелігенції, яка усвідомлює: йдеться не про окремі елементи гуманітаристики, зокрема освітньої чи наукової, а про весь характер розвитку та спосіб життя мільярдів тих, кого причислено до маси Homo sapiens, але хто живе в полоні чи навіть у твані присмеркового мислення та розуміння сутності Світу і Життя, свого покликання і форм свідомості та життєдіяльності, сутності самого поняття «гуманітаристика».
Як не прикро, але даються взнаки кілька тенденцій, оприявлених ще з початку ХХ ст., зокрема – внаслідок Першої, а згодом і Другої світових воєн. Тоді багатьом здавалося, що гуманітарна орієнтація людства зазнала краху, настав «Присмерк Європи» (О. Шпенглер), а відтак і всесвітньої цивілізації; людина виявилася не царем і не вінком природи, а «хижою тварюкою» (Хейдеггер), тому наступає глобальний процес деградації та переходу до катакомбного способу життя…
Символами доби стали Улісс (вічний Одіссей) Джойса; гігантський Кріт, що в погоні за збагаченням гине в норі, так і не побачивши Сонця; Лабіринт Кафки як символ безнадійності спроб вирватися із безвиході та прийти до високої мети. І хоча в наступні десятиліття в гуманітаристиці піднеслися пагони оптимізму та спроб олюднити всі сфери життя і науки, – повносилого відновлення ідеалу вершинного гуманітарного способу мислення і життя не відбулося. Нові надії перекреслили голодомор в Україні та нова війна. Через десятиліття прийде філософія абсурдності світу та людського життя як театру абсурду…
Війни зафіксують параліч гуманістичної свідомості. Спроби перебороти анемію інтелекту і серця кинуть людей в психоідеологію технократизму та агресивних політичних ідеологій, у тому числі й соціалізму, інтернаціоналізму, нацизму, інших численних -ізмів. Як і після 1-ї НТР, нові науково-технологічні відкриття породять віру у всесилля нової НТР. Але реалії технократичних відкриттів засвідчать тріумф лише атомної і термоядерної ер. Знову свідомість затьмарить могутність науково-технологічних тенденцій. Гуманітарну сферу буде відчужено від стратегічних планів розвитку цивілізації і людини. І навіть Голодомори та Чорнобилі витверезять не всіх. Ідеалу гуманістичної Людини, цивілізації, культури все владніше почне протиставлятися технократ з білим комірцем і тоталітарно-технократичним мисленням; як панацея від усіх болючих викликів життя – механістичність світогляду, мислення, життєдіяльності; нові моделі імперського та глобалістичного життєбудівництва з його продуктами – «геніями» наживи, яничарами та манкуртами, носіями, до речі, ідеології полікультурності.
І це, як іржа, вразить царини не лише політичного окультизму, а й освітньо-наукового та культурно-педагогічного теоретизування.
На щастя, Україна у цьому процесі виявилась нестандартним феноменом: з одного боку – вона мусила реагувати на всі світові процеси та виклики, бо знаходилась на перехресті усіх цивілізаційних доріг та проблем, але, з іншого – саме на межі ХІХ–ХХ ст. вона визріла для повного самоусвідомлення і своєї самодостатності, за якою стояли в...

Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF