головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #4(37)
пошук по сайту
Джерельний потенціал новітнього українознавства
Автор: Калакура Ярослав
доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ.
Джерельний потенціал новітнього українознавства


Однією з ключових передумов утвердження українознавства як науки і навчальної дисципліни у світовому освітньому й гуманітарному просторі є неухильне збагачення його джерельної бази. Джерела для українознавця – те саме, що цеглини для будівельника. З них вибудовується джерельний комплекс, який містить відомості, з одного боку, про етногенез українського народу, його багатовікову боротьбу за своє національне визволення та власну державність, а з іншого – про розвиток самого українознавства, тобто історіографічних джерел, під якими розуміють документальні матеріали, монографічні дослідження, дисертаційні праці, наукові статті, матеріали наукової періодики, наукових конференцій, навчальні посібники, присвячені найрізноманітнішим аспектам історії, культури, науки, господарського життя та побуту українців. Пропонована стаття є логічним продовженням уже наявних публікацій [1] з акцентом на запровадження до наукового обігу джерельних свідчень, які були створені або виявлені й оприлюднені за роки незалежності України. Її мета полягає в тому, щоб згрупувати новітні конкретно-історичні та історіографічні джерела за найбільш важливими проблемами, подати стислий виклад їх інформаційних можливостей і обґрунтувати доцільність подальшого залучення до українознавчих досліджень.
Упродовж 90-х років ХХ і першого десятиріччя ХХІ ст. помітно пожвавився процес нарощування історичних, правничих, філософських, філологічних, природничих, географічних, економічних, демографічних, педагогічних та інших джерел, а відповідно і знань про Україну та українців. Важливим чинником цього процесу, який, на жаль, носив досить нерівномірний і спорадичний характер, стало створення і діяльність українознавчих інституцій, насамперед Національного науково-дослідного інституту українознавства МОН України, Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, Центру українознавства в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, інших вузівських осередків, а також українознавчих студій галузевих інститутів НАН України, зокрема Інституту археології, Інституту історії України, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського, архівних установ. Дедалі виразнішою стає інтеграція джерелознавчої та археографічної діяльності, продукування на цій основі як галузевих, так і міждисциплінарних знань, зростання кількості праць синтезованого характеру, комплексних українознавчих досліджень. Визначальними особливостями цього суперечливого двадцятиріччя були події, які, як ніколи, актуалізували джерелознавчу та археографічну діяльність у галузі українознавства.
По-перше, Україна твердо стала на шлях свого утвердження у світовому просторі як самостійна й демократична держава, тривала її інтеграція в європейські та трансатлантичні структури, помітно зміцніла українська ідентичність і консолідувалась українська нація, зріс рівень її національної самосвідомості, особливо під впливом Помаранчевої революції 2004–2005 років. Було розсекречено великі масиви архівних документів, забезпечено більш відкритий доступ дослідників до основних пластів архівної та бібліотечної інформації. За даними Державного комітету архівів, тільки в 2009 р. було скасовано гриф секретності з 633 тис. архівних документів, понижено гриф секретності майже на 4 тис. документів, сотні з них уже введені до наукового обігу, перенесені на електронні носії інформації, стали доступними в системі Інтернет. Особливо плідно ця робота проводилась за часів президента В.Ющенка та голови СБУ В.Наливайченка. Нині лише 0,3% документів від загальної кількості залишаються на таємному зберіганні. Оприлюднено більше 200 збірників документів, спогадів, листів, маємо електронні путівники по багатьох центральних і місцевих державних архівах, засновано два нових центральних державних архіви: зарубіжної україніки та електронний.
Невідомий раніше документально-інформаційний матеріал почав працювати, впливати на зміну суспільної свідомості, доносити правду, інколи гірку і трагічну, про нашу минувшину. Не випадково, що це викликало негативну реакцію і стурбованість антиукраїнських та проімперських сил, які всіма можливими засобами прагнуть законсервувати стереотипи тоталітарних часів, зберегти ре...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet