головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #4(37)
пошук по сайту
Українознавство і реформування змісту освіти в Україні
Автор: Токар Леонід
кандидат історичних наук, доцент, завідувач відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ
Українознавство і реформування змісту освіти в Україні

Як це не прикро, але й на 19-му році незалежності в нас є ще люди, яким мало що відомо про українознавство як єдину науку про український народ і його країну, як і ті, хто з різних причин не сприймає її концептуальні підходи, у тому числі й правомірність формули, за якою саме українознавству належить визначальна роль у реформуванні змісту національної освіти.
Більше того, тепер дехто взагалі ставить під сумнів своєчасність реформування духовної сфери в умовах економічної, соціально-політичної та моральної розбалансованості суспільного життя. Так, зокрема, посол РФ М. Зурабов на сторінках газети «День» (22–23 жовтня) стверджував: «Проблема сьогоднішньої української влади… полягає в тому, що вона розуміє невідкладність реформ, а подушки безпеки в неї немає» і що «реформи на спаді економіки не проводяться». І наша влада, неначе почувши такого роду поради, лише 2014 рік (?) передбачає оголосити роком освіти. І це в той час, коли проблеми в реформуванні освіти вкрай загострилися. Погоджуючись із соціально-економічним підґрунтям будь-яких суспільних реформ, висловимо все ж дещо іншу думку: економічний і соціальний поступ немислимий без відповідного їхнього духовного виразу. На наше глибоке переконання, відкладати чи встановлювати якусь чергу в розв’язанні існуючих проблем як у сфері матеріального, так і духовного життя, і зокрема в галузі освіти та виховання, аж до 2014 р. нічим не виправдано. Бо справа в тому, що проблеми соціальні, економічні, політичні, моральні, наукові й освітянські не можуть вирішуватися поодинці.
А щоб сприйняти чи заперечити логіку запропонованої у виступі формули реформування української освіти, необхідно, як мінімум, мати чіткі уявлення: по-перше, про те, що таке освіта, яка її мета та соціальні функції; по-друге, яким чином визначається її зміст і головні напрямки розвитку; і, по-третє, яке відношення до всього цього має українознавство.
У науковій літературі термін «освіта» досі трактується, головним чином, як процес і результат засвоєння систематизованих знань, вироблення уміння і навичок, як необхідна умова підготовки людини до життя і праці. Погоджуючись із таким визначенням, важливо все ж наголосити, що воно передбачає не лише засвоєння знань, а й виховання на їхній основі навичок, умінь, поведінки та дії. І процес цей завжди має свою мету, зміст і форми, які визначаються домінуючими в суспільстві відносинами.
Пропонуючи таку точку зору щодо змістового наповнення та структурної побудови, додамо лише, що виховний процес, як і освіта в цілому, навіть на інтуїтивному рівні, органічно поєднується (взаємодіє) з природою (довкіллям) людського буття; що в трансформації змісту освіти та виховання завжди проявляється конкретно-історична та етносоціальна сутність буття народу; що в логіці його розвитку на шляху самовдосконалення й самореалізації людини (народу, нації) завжди присутня перспектива. А все це разом і ставить на перший план потребу постійної ідентифікації змісту освіти з усіма часопросторовими формами його прояву.
Таким чином, визначення змісту національної освіти не може відбуватися інакше, як на основі пізнання (самопізнання) природної сутності людини, народу, нації як цілого, усвідомлення ними значення єдності всіх сфер свого часопросторового буття і засобів самореалізації. Відповідно метою та важливою соціальною функцією освіти мають стати навчання і виховання, які покликані сприяти оволодінню досвідом, уроками і технологіями пізнання, самопізнання, самовдосконалення й самореалізації людини, народу, нації. І саме тому в освіті так важливо забезпечити єдність мети, змісту і форм її організації.
Пошуки ж змісту освіти за межами власної сутності, форм її конкретно-історичного прояву й перспектив самореалізації – справа не тільки не продуктивна, але й шкідлива. Особливо тепер, коли за допомогою новітніх технологій освітній процес набуває небаченої ще динаміки і форм взаємодії з індивідом.
Коли ж виходити з того, що українознавство є наукою цілісного пізнання (самопізнання), творення й самотворення української людини, народу, нації, етнічної території (України) в усій часопросторовій повноті її сутності, що воно досліджує сам феномен українства, закономірності, досвід та уроки його р...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet