| Роки | Числа | |||
| 2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
| 2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
| 2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
| 2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
| 2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
| 2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
| 2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
| 2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
| 2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
| 2004 | 2(11) | 4(13) | ||
| 2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
| 2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
| 2001 | 1(1) | |||
Мовна ідентичність українців Бразилії: історія досліджень
 | Автор: Гримич Марина доктор історичних наук, професор, завідувач відділу міжнародного менеджменту українознавства ННДІУВІ |
Мовна ідентичність українців Бразилії: історія досліджень
Тема мови як індикатора етнічної ідентичності є чи не однією з найболючіших у діаспорному середовищі. Будь-яка іммігрантська спільнота, опинившись у чужорідному етнокультурному й соціальному оточенні, починає до нього адаптуватися, що є абсолютним законом виживання. Запорукою успішності виживання в іноетнічному середовищі для новоприбулого є вміння спілкуватися, домовлятися, вирішувати свої проблеми, а це можливо передусім засобами мови. І дуже часто освоєння іммігрантами та їхніми нащадками нового лінгвістичного простору супроводжується втратами позицій на «материнському» полі, акультурацією та асиміляцією.
Етномовна ситуація в Бразилії, з одного боку, є типовою для всіх віддалених діаспор, а з іншого – має свою унікальну специфіку. Українська мова «була завезена» в цю країну еміграційними хвилями кінця ХІХ – 1-ої третини ХХ ст. і дещо підкріплена післявоєнною хвилею. 100 років – період більш ніж достатній, щоб виправдати асиміляцію тієї чи іншої іммігрантської за походженням спільноти (діаспори), втрату нею материнської мови. Проте цього в Бразилії не сталося. «Мовна ідентичність» тут є поняттям не абстрактним і не символічним, а живою реальністю. Саме тому дослідження причинно-наслідкових зв’язків, які цю ситуацію сформували і продовжують утримувати, становлять непересічний науковий інтерес.
У статті аналізується лише один із аспектів мовної ідентичності українців Бразилії, а саме історія досліджень з цієї теми.
Публікації, пов’язані тим чи іншим чином із побутуванням української мови в Бразилії, можна умовно поділити на дві групи. До першої входять прикладні (переважно методичні розробки), до другої – теоретичні (соціолінгвістичні та діалектологічні) праці.
Традиція видання праць на тему викладання української мови в Бразилії бере початок від 1910–20-х років, тобто від перших кроків українського шкільництва в цій країні, коли виникла нагальна потреба створення навчальних програм, букварів, читанок тощо. Доробком прикладного напряму українського мовознавства в Бразилії на початкових етапах є не аналітичні праці, а методичні розробки, втілені в ряді навчальних посібників, яким, до речі, вдалося успішно адаптувати місцеві (бразильські) реалії до україномовного середовища [1, 5, 8, 9].
О. Василь Зінько, один із авторів українського букваря, у 1960 р. видав книжку «Рідна школа в Бразилії», яку можна зарахувати до наукової категорії історії викладання української мови в цій країні. Автор докладно описав мовну ситуацію в українських колоніях, перші спонтанні, а пізніше організовані кроки в галузі впровадження українського шкільництва, дав характеристику різним категоріям учителів тощо. Один параграф книжки присвячено методиці навчання [6, 185–187].
Початок теоретичного напряму українського мовознавства в Бразилії можна окреслити 1960-ми роками. У цей час професор романської філології університету Парани Мігел Вовк уперше зробив лінгвістичне й етнографічне обстеження однієї з українських колоній (Дорізона, біля Прудентополіса). Це дослідження Ярослав Рудницький назвав «піонерським», «початком мовознавчого вивчення української мови» [20]. Праця була завершена М. Вовком у 1965 р., проте побачила світ майже через 20 років [19]. Один із розділів книжки присвячений мовній ситуації в околиці Дорізони. У ньому, по-перше, окреслені теоретичні аспекти (шляхи акультурації, взаємодія мов і говірок, процеси білінгвізму), а по-друге, зроблений аналіз особливостей української говірки у вказаному ареалі за темами: фонетика, морфологія, лексика, антропоніміка (в селянському середовищі), мовна калька [19, 63–92]. Висновки, зроблені українським мовознавцем щодо процесів акультурації і білінгвізації, і досі є актуальними. Про це свідчить те, що сучасні дослідники української культури в Бразилії активно розглядають їх у контексті своїх досліджень [14, 43–44].
Ще одним поштовхом до вивчення мовної ситуації в українських колоніях Бразилії на теоретичних засадах стала наукова діяльність самого Я. Рудницького, визначного українського та канадського мовознавця. В 1972–1973 роках він перебував у Брази...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF