головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #4(37)
пошук по сайту
Розвиток українознавства в Башкортостані: досвід та сучасний стан
Автор: Чернієнко Денис
кандидат історичних наук, доцент, заступник директора з науки Уфимської філії ДНЗ ВПО «Московський державний гуманітарний університет ім. М.О. Шолохова», співробітник Наукового центру україністики
Розвиток українознавства в Башкортостані: досвід та сучасний стан

Башкортостан належить до тих регіонів Росії, де історично сформувався один із найбільших анклавів українського населення. Перша хвиля переселенського руху була спрямована в Південне Приуралля ще в 1630-х роках, коли формувалися основи політики «колонізації» із селян і служивих людей (козаків) для будівництва фортець на нових південно-східних кордонах Російської держави. Протягом наступних століть через причини різного характеру (формування Оренбурзького козачого війська, втеча від збезземелення після скасування кріпосного права в 1861 р., участь селян у столипінській аграрній реформі 1906–1916 років, індустріалізація 1920–30 років, евакуація під час Великої Вітчизняної війни, трудові міграції радянського часу) тут поступово складалася одна з найбільш численних і компактних груп українців, яка наприкінці 1930-х років досягла майже 100 тис. осіб. Але після Великої Вітчизняної війни, також із різних причин, почався процес зменшення чисельності українців регіону, яка зараз (2002 р.) складає приблизно 55 тис. осіб.
Тому закономірно, що саме в Башкирії було закладено основу для серйозної наукової діяльності не тільки в руслі історико-етнографічних досліджень, фольклористики, але й теоретичного осмислення феномену «українства», реалізації освітньої політики й педагогічних методик у галузі українознавства. На прикладі українців Башкортостану маємо можливість всебічно вивчати етнографічні, лінгвістичні особливості, зміни в демографічній структурі, матеріальній і духовній культурі малої етнічної групи, що довго перебуває в поліетнічному середовищі.
Мета статті – простежити основні напрямки, етапи та особливості розвитку українознавства в одному з великих регіонів Росії, яким є Башкортостан.
Загальна бібліографія з українознавства в Башкортостані включає наукові й публіцистичні видання й нараховує більш як 400 найменувань. Розвиток українознавства можна розділити на три напрямки.
1. Наукова діяльність
Початок вивчення українців Башкортостану й суміжних територій припадає на другу половину XIX ст. У той час увагу дослідників з Уфи, Казані, Оренбурга та інших міст було звернено до вивчення переселенського руху [1, 2, 36, 40, 41, 49, 52, 53]. Революційні події в Росії в першій чверті XX ст. послабили інтерес до української тематики, але з новою силою дослідницьку роботу відновлено вже в другій половині 1920-х – на початку 1930-х років, коли в башкирській науковій періодиці з’являються публікації, в яких аналізуються матеріали переписів населення, даються розгорнуті характеристики столипінської реформи й радянської аграрної політики, чисельності й розселення, занять, матеріальної й духовної культури народу [29, 47, 51, 55, 61, 65]. Великі етнографічні матеріали, зібрані в 1929–1930-х роках башкирською експедицією АН СРСР, згодом були опубліковані в статті, присвяченій вивченню техніки землеробства народів Башкирії, у тому числі українців [31].
У 1938–40 роки на території республіки проходила експедиція Інституту історії, мови й літератури БашНДI на чолі з науковим співробітником фольклорного кабінету Інституту археології й етнографії АН СРСР Н. Колпаковою. За підсумками роботи експедиції було впорядковано рукописні збірники, куди ввійшло й кілька українських пісень, – це найбільш ранні академічні записи українського фольклору в Башкортостані [4, 13–14].
Особливий період розвитку українознавства в Башкирії пов’язаний із діяльністю в Уфі Інституту суспільних наук, евакуйованого сюди в липні 1941 р. у складі Академії наук УРСР. На його базі в червні 1942 р. створено чотири інститути: економіки, української мови й літератури, історії й археології України, народної творчості й мистецтва. Перебування в Уфі українських учених сприяло активізації наукової праці. З вересня 1941 р. до березня 1943 р. організовано сім спеціальних експедицій у різні райони Башкирії, де проживали українські переселенці. За підсумками поїздок до друку підготовлені наукові праці. На жаль, не всі з них видані й досі. Основна увага таких дослідників, як М. Береговський, Е. Володарська, В. Ільїн, О. Копиленко, П. Лисенко, М. Плiсецький, була звернена до вивчення фольклору й мови переселенців, класифікації пісень (зібрано більш як 300 текстів). Однак...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet