Колонка редактора (2001)Науково-практична конференція (2004)Людина та її справа (2001)Парадигми сучасної науки (2007)Історія, теорія, методологія (2001)Освіта (2001)Мова і майбутнє України (2005)Cуспільно-політична думка (2002)Національна культура (2001)Україна - етнос (2005)Україна і світ (2002)Експедиційне українознавство (2009)Рецензії, відгуки (2005)

Автор: ННДІУ Національний науково-дослідний інститут українознавства

Міжнародної науково-практичної конференції «Українознавство у світовому гуманітарному просторі»  21–22 жовтня 2010 р. (м. Київ)

Міжнародна науково-практична конференція стала своєрідним підсумком науково-теоретичної і практичної роботи, проведеної колективом Національного науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України та численним активом науковців-українознавців, вчителів і викладачів українознавства в Україні й за кордоном.
За минулі роки на зібраннях міжнародного форуму були всебічно обговорені такі питання: «Роль вищих навчальних закладів (інституцій) у розвитку українознавства» (1992); «Українознавство в розбудові держави» (1993); «Українознавство: теоретико-методологічні та організаційні проблеми» (1994); «Україна, українство, українознавство – витоки та найдавніша історія» (Сімферополь, Алушта, 1995); «Україна, українство, українознавство ХІV–ХVІІІ ст.» (Кіровоград, 1996); «Україна, українство, українознавство ХІХ ст.» (1997); «Україна, українство, українознавство ХХ ст.» (1998); «Україна, українство, українознавство на межі тисячоліть» (1999); «Українознавство в системі освіти» (2000), «Українознавство – наука самопізнання українського народу» (2001), «Українознавство в розбудові національної освіти України ХХІ століття: проблеми та напрями розвитку» (2002), «Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні» (2003), «Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства» (2004), «Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі» (Міжнародний конгрес–2005), «Українська освіта у світовому часопросторі» (міжнародні конгреси 2006, 2007, 2009 років), «Українознавство ХХІ ст.: нові вимоги, проблеми та методологія розвитку» (2008).
На Міжнародній науково-практичній конференції 21–22 жовтня 2010 р. було заслухано майже 100 доповідей та повідомлень, в яких розглянуті важливі питання розвитку сучасного гуманітарного простору України та гуманітарного життя українців зарубіжжя. В центрі уваги учасників обговорення були проблеми:
І. Місця і ролі українського етносу та національної ідеї у формуванні гуманітарного простору України й світу, питання вивчення особливостей та напряму етнонацієгенезу в системі середньої та вищої школи, формування світогляду в учнівської та студентської молоді. В доповідях особливо наголошувалося, що більшість проблем нашого сьогодення породжена несформованістю на загальнодержавному рівні чіткого уявлення про концептуальні та теоретико-методологічні підвалини процесу, який би забезпечив реалізацію головної мети – самопізнання, самовдосконалення та самореалізацію українського народу. На жаль, ми не ставимо в центр уваги досліджень про визначальну роль реального способу життя, – бо не маємо науково обґрунтованої програми стратегічного розвитку України як суверенної держави. Тому ми не маємо і Концепції та Програми гуманітарного розвитку суспільства – дитини й родини, села і міста, всіх верств і нації в цілому, а відповідно до цього – і науково виваженої концепції гуманітарної сфери в освіті, науці, культурі, ідеології державотворення. Практично на старих ціннісних орієнтаціях і установках робиться спроба наростити нові «національні» форми. В Україні все ще не сформована думка і про пріоритетну роль українознавства як наукової основи національної самосвідомості, вироблення ідеології національно-державного розвитку. До цього часу не розроблено чіткої дієвої державної стратегії й програми розвитку національної освіти та виховання на засадах українознавства. І, як наслідок, у цій сфері за останніх 19 років якихось серйозних зрушень все ще не відбулося. Не дивно, що й тепер можна почути, що ми не те що консолідованої нації, а й власної національної ідеї все ще не маємо. А національні інтереси у нас обмежуються в кращому разі ситуативними діями, інтересами галузі, підприємства, фірми, соціальної верстви. Що Україна – це держава, де вирішуються переважно тактичні питання в інтересах політичних угруповань, соціальних груп, окремих людей, які не можуть визначити перспективу навіть для самих себе. В спільноті ж, як засвідчує практика, поки що відсутнє чітке бачення пріоритетів та ідеалів, принципів і методів, за якими необхідно будувати незалежну ...

Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF