головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #4(37)
пошук по сайту
Аналіз феномену мислителів київського кола в контексті проблеми розмежування української та російської філософії
Автор: Скрипаль Ганна
аспірантка Центру українознавства КНУ імені Тараса Шевченка
Аналіз феномену мислителів київського кола в контексті проблеми розмежування української та російської філософії

Філософію, що існувала наприкінці XIX – на початку XX ст. у Києві, традиційно розглядають у руслі російської філософії. Мислителів, які тоді навчалися або працювали в Києві, зокрема М. Бердяєва та Л. Шестова, у радянській, а пізніше пострадянській історіографії некритично зараховували до російської традиції. Проте ідеї, які вони висловлювали, йшли врозріз із зазначеною традицією, що спонукало дослідників аналізувати їхню творчість поза існуючими філософськими течіями, або як виняток із правил.
Беззаперечним фактом є існування російської філософії в межах спільного інтелектуального простору з українською філософією. Тому для російських та українських дослідників актуальна проблема розмежування цих двох культурних феноменів. Немає прийнятного для всіх критерію, за яким певну постать можна вважати належною до тієї чи іншої філософської традиції. Якщо брати за основу один із них, наприклад, територіальні межі, мовну ознаку, походження філософа або його менталітет, – жоден не буде безумовним, його абсолютизування призведе до спотворення історичної правди. Так, донедавна радянська традиція Г. Сковороду, Т. Прокоповича, П. Юркевича, М. Гоголя визначала виключно як російських філософів. Однією з ознак, що надавала підстави відносити їх до російської культури, є та, що через насаджування на українських землях протягом довгого часу російської мови та пригнічування української багато українських мислителів були російськомовними, хоча риси, притаманні їхній філософії, містили ознаки української культури. Останні дослідження довели «українськість» названих мислителів.
Класифікуючи творчий доробок М. Бердяєва та Л. Шестова, сучасні українські дослідники пропонують розглядати мислителів у межах «київської школи», або «київського центру». Спираючись на характеристику В. Горського, школа – це «сукупність ідей, зумовлених спільністю конкретної системи», та «сукупність людей, об’єднаних прихильністю до конкретної філософської системи». Щодо до М. Бердяєва та Л. Шестова, то обидва мислителі виступали проти створення філософської системи. М. Бердяєв у роботі «Про рабство та свободу людини» зазначав, що не вірить у можливість та бажаність філософських систем. Л. Шестов уже в першій великій роботі також писав: «Безумовно, що систематичність розуму є вірною ознакою духовної обмеженості, бо вона обов’язково передбачає здатність багато чого не бачити й не відчувати тієї інстинктивної відрази до всього, що порушує відсторонений, тобто мертвий стан речей» [13, 10]. Як зазначає відома російська дослідниця П. Гайденко: «Характер філософування М. Бердяєва, так само як і Д. Мережковського, В. Іванова, Л. Шестова: це була принципово не-академічна, не-університетська думка; у ній не було прагнення до послідовного доведення певної тези, до розробки систематичного понятійного апарату, до побудови несуперечливого вчення» [4, 6]. Мислителі вважали філософську систему шкідливою та недоречною. Р. Редліх, розглядаючи філософію М. Бердяєва, у своїх спогадах писав: «…потрібно говорити, перш за все, про стиль Бердяєвого філософування, про думки Бердяєва, про його філософські відкриття, але не про систему. Зрештою, наше ХХ сторіччя – не сторіччя філософських систем… У центрі усіх роздумів зрілого Бердяєва знаходиться не система, а свобода» [9, 23].
В історії філософії зазвичай послуговуються загальноприйнятним принципом поділу представників філософського знання залежно від державної, або національної, належності: «російський філософ», «український філософ», «німецький філософ» і т.д. Також використовується принцип, за яким філософів розглядають у належності до школи, пов’язаної з певним містом або відомим навчальним закладом цього міста: «марбурзька», «фрайбурзька» школа неокантіанства в Німеччині, «Київська школа філософів» 50–60-х років XX ст. тощо. Нерідко говорять про певну групу мислителів, об’єднаних позицією на основі інтересу до певних питань та спільності поглядів на спосіб їх вирішення, використовуючи термін «коло». «Коло» – інтелектуальне середовище, утворене спільнотою однодумців. До філософського або культурного кола можуть належати люди, які не знайомі між собою, проте їхні ідеї знаходяться в меж...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet