головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #4(37)
пошук по сайту
Особистість педагога в українознавчо-філософських дослідженнях
Автор: Бойко Світлана
кандидат філософських наук, молодший науковий співробітник відділу філософії освіти та освітніх технологій ННДІУ
Особистість педагога в українознавчо-філософських дослідженнях

Формування особистості педагога – його професіоналізму, світоглядної культури, духовно-морального обличчя – одна з найактуальніших проблем незалежної держави Україна. Адже саме від педагога, його особистісних характеристик залежить виховання молодого покоління. «Особистість виховує особистість» – це азбука виховного процесу. Особистісні якості педагога надають процесу навчання ціннісно-значущу спрямованість і своєрідність впливу через індивідуальну культуру спілкування, поведінку, почуття тощо. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, в Державній програмі «Вчитель» [3] окремо наголошується на необхідності формування особистості вчителя відповідно до потреб сучасної практики, динамічних змін, що відбуваються в країні і світі.
Особистість педагога, його професійні якості ще з прадавніх часів хвилювали філософів і педагогів. У давньогрецькій літературі можна натрапити на характеристику особистості вчителя (поеми Аполлонія Родоського «Аргонавти», Гомера «Іліада»). Вихователь міфічних героїв Ясона і Ахіла кентавр Хірон наділяється якостями глибинного мислення, непересічного інтелекту, мужності, хоробрості, правдивості, чесності, естетичними засадами [16, 145–146]. Афінська система виховання породила образ ідеальної людини, яка уособлювала гармонію фізичного розвитку та розумове, моральне, естетичне і фізичне виховання.
Заглиблюючись в історію розвитку філософії і педагогіки, можна помітити, що найвидатніші тогочасні філософи виступали одночасно й виразниками педагогічних ідей. Зокрема, етичні погляди античних мислителів Фалеса й Демокрита, Сократа й Платона, Арістотеля й Парменіда – це чиста (теоретична) педагогіка. Різниця лише в тому, що висловлювалася вона на категоріальному рівні, систематизовано, відповідно до загальносвітоглядних установок епохи та історії і претендувала на всезагальність.
Так, можна сказати, що Ж.-Ж. Руссо і Я.-А. Коменський, М. Пирогов і А. Дистервег, Л. Толстой і К. Ушинський, А. Макаренко і В. Сухомлинський були не лише знаменитими педагогами, а й видатними філософами. Бо ж намагалися осмислити всезагальне, наблизити його до людини, опрацювати механізми переведення в площину конкретної навчально-виховної діяльності. Окрім цього, видатні мислителі й педагоги минулого доклали багато зусиль, щоб не тільки адекватно зрозуміти сутність особистості, але й використати свої знання про неї в педагогічній діяльності.
В українській освітянській літературі останніх років до проблеми формування особистості сучасного вчителя зверталися такі вчені, як В. Андрущенко, В. Бех, І. Бех, С. Гончаренко, Л. Губерський, В. Журавський, М. Євтух, І. Зязюн, В. Кремень, В. Мадзигон, С. Максименко, М. Михальченко, В. Кушерець, О. Савченко, С. Сисоєва, O. Сердюк, І. Надольний, В. Огнев’юк та ін. [15]. В їхніх працях ця проблема розглядається в загальному філософському розрізі.
Метою статті є розкриття особистості педагога не лише у філософських, а й в українознавчих дослідженнях. Українознавство як інтегруюча галузь науки прагне використовувати порівняльний аналіз до певних досліджень з етнопсихології, етнопедагогіки, етнографії, загальної біології, біогеографії, ботаніки, археології тощо. Потрібно це для того, наголошує В. Сніжко [31], щоби, простеживши виявлені споріднення й подібності, робити висновки, які повинні бути основою психології етносу та сприяти розумінню державотворчих пріоритетів та формуванню на майбутнє далекоглядних стратегічних геополітичних структур.
Почнемо з того, що кожна людина є частиною природи. Водночас вона робить природу «своєю власною частиною». Корінь співвідношення людини й природи – у праці, у трудовій діяльності, соціальній практиці. Як частині природи, людині притаманні всі природні характеристики (продовжувати свій рід, виховувати дітей тощо). Життя ж людини розгортається як діяльність, завдяки якій вона створює предметні форми свого буття, осмислює навколишній світ, усвідомлює своє місце й роль у ньому, формує суспільні відносини.
З точки зору українознавства, людина не просто «живе в природі», а й перетворює її своєю працею, створює «другу природу», власне сконструйований світ культури. Саме через культурні природні символи певних народів, як стверджу...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet